Читати книгу - "Оповіді визволителя"

І пішло. Точно як в 17-й гвардійській механізованій бригаді 6-го гвардійського механізованого корпусу 4-ї танкової армії в ході Вісло-Одерської операції.

* * *

Ядерна зброя змінила принципи ведення військових дій, як це зробила артилерія в Середні століття, кулемети під час Першої світової війни і танки під час Другої світової війни. Однак ці зміни не торкнулися фундаментальних основ військового мистецтва. Принцип концентрації сил залишився непорушним: розпорошиш свої сили — програєш; збереш свої сили в один кулак — переможеш.

Новий визвольний похід до Західної Європи

Стратегічний наступ в планах радянських воєначальників

1

Радянські воєначальники абсолютно справедливо вважали, що наступ — найкращий спосіб оборони. Відповідно, ніякого планування або підготовки стратегічних оборонних операцій на рівні загальновійськової армії і вище ніколи не велося.

Щоб перемогти супротивника, радянських генералів вчили наступати.

Щоб захистити свою країну від іноземної агресії, радянських генералів так само вчили наступати.

Саме тому Червона Армія зазнала настільки нищівного розгрому влітку 1941 року: в Радянському Союзі все було готове для проведення колосальної стратегічної наступальної операції, а стратегічна оборона не передбачалося взагалі, не було навіть теоретичних розробок на цю тему.

Війна змусила радянських воєначальників вести оборону в масштабі фронтів, груп фронтів і навіть перейти до оборони по всій лінії бойових дій від Білого моря до Чорного. Стратегічною обороною Червона Армія зупинила наступ противника, потім боязко і невміло почала проводити наступальні операції, які спочатку повільно і невпевнено, а потім все швидше набували гігантського розмаху і нищівної сили.

Після розгрому Німеччини досвід початкового періоду війни знову був забутий і відкинутий. Оборона — це рівень батальйону, полку, бригади, дивізії, армійського корпусу, іноді — загальновійськової армії, та не вище. Завдання війни радянське командування планувало вирішувати тільки наступом.

Тому, коли ми говоримо про підготовку Радянською Армією великомасштабних військових операцій на рівні фронту або стратегічного напрямку, ми маємо на увазі тільки стратегічні наступальні операції.

Філософія таких операцій гранично проста: легко порвати карти, дістаючи їх з колоди одну за одною, проте вже десяток карт, складених разом, порвати важко. І зовсім неможливо порвати цілу колоду. Мало того: жодна карта в колоді не постраждає коли ми спробуємо рвати їх всі відразу.

Подібним чином радянські воєначальники готувалися розбивати противника лише величезними масами військ, групуючи їх разом немов колоду карт, де кожна дивізія захищена діями безлічі інших дивізій.

2

Радянські воєначальники у всіх випадках дотримувалися єдиного сценарію стратегічної наступальної операції. Як приклад візьмемо Західний стратегічний напрям.

Командування військ Західного напрямку перебувало в Польщі, в місті Легніца. За мирного часу в підпорядкуванні цього командування було п’ять танкових і шість загальновійськових армій (24 мотострілецькі, дві артилерійські і 26 танкових дивізій), п’ять повітряних армій, дві армії ППО і один флот (Балтійський).

Все пізнається в порівнянні. П’ять танкових армій — це багато чи мало? Кожен може судити по-своєму. Та коли пам’ятати, що в усьому іншому світі після Другої світової війни не було жодної танкової армії, то ми будемо змушені визнати: п’ять танкових армій — це багато.

У разі війни в розпорядження Головнокомандувача військами Західного напрямку передавалися кілька повітрянодесантних дивізій. В його інтересах наносилися ядерні удари силами Ракетних військ стратегічного призначення і Дальньої авіації. Крім того, в підпорядкуванні Головнокомандувача перебували збройні сили Польщі, Чехословаччини і НДР. Сама лише Польща виставляла 5 танкових і 11 мотострілецьких дивізій, не рахуючи авіації, флоту, окремих бригад і полків сухопутних військ. У разі війни сюди перекидалися війська з внутрішніх округів Радянського Союзу — Прибалтійського, Московського, Приволзького.

У самий останній момент перед початком бойових дій на Західному стратегічному напрямку в першому ешелоні розгорталися три фронти: два в Східній Німеччині, один в Чехословаччині. Ще один фронт — у другому ешелоні. Група танкових армій — в третьому. На правому фланзі — об’єднаний Балтійський флот. Кожний фронт першого ешелону мав в своєму складі одну танкову, одну повітряну і дві загальновійськові армії, кілька окремих дивізій, бригад і полків.

За задумами радянських воєначальників стратегічна наступальна операція мала складатися з п’яти етапів.

Перший етап мав тривати кілька годин. В ході цього етапу планувалося нанесення масованого ядерного удару одночасно силами Ракетних військ стратегічного призначення, ракетних бригад фронтів і армій, ракетних дивізіонів мотострілецьких і танкових дивізій.

Цілями такого удару мали стати:

• Командні пункти та штаби, адміністративні та політичні центри, вузли і лінії зв’язку — іншими словами, мозок і нервові центри противника та його збройних сил.

• Ракетні бази, сховища ядерної зброї, бази підводних човнів і стратегічних бомбардувальників. Ці цілі потрібно було уразити для того, щоб знизити до мінімуму можливість ядерних ударів у відповідь.

• Аеродроми, позиції зенітних ракет, лінії РЛС ППО — щоб радянська авіація змогла успішно завдавати ударів по силам противника.

Ще однією важливою ціллю для радянських ракетних військ стратегічного призначення на цьому етапі були головні морські порти — удар по ним мав був забезпечити ізоляцію Європейського континенту з тим, щоб не допустити перекидання великих військових формувань з-за океану.

Радянські стратеги абсолютно справедливо вважали, що перший ядерний удар мав бути нанесений несподівано, він мусив бути коротким і гранично інтенсивним. Коли розтягнути його хоча б на кілька годин, ситуація може радикально погіршитися: частини противника можуть піти з місць постійної дислокації, авіація буде розосереджена, вище керівництво сховається в спеціальних укриттях, де знищити його буде дуже складно або взагалі неможливо. Саме тому перший удар мав бути нанесений максимально можливою кількістю ядерних боєприпасів.

3

Другий етап мусив початися негайно після закінчення першого і тривати кілька годин. У цей період по противнику мав бути завданий масований удар силами всіх повітряних армій всіх фронтів і дальньої бомбардувальної авіації, яка передана в розпорядження Головнокомандувача військами стратегічного напрямку.

Повітряні сили, які планувалося використовувати для нанесення цього удару, мали розділитися на кілька хвиль, які йдуть одна за одною. У першій хвилі мусили діяти всі літаки розвідувальної авіації стратегічного напрямку, причому не тільки літаки, безпосередньо призначені для повітряної розвідки, а й ті екіпажі винищувальних і винищувально-бомбардувальних частин, які мали підготовку в якості повітряних розвідників — всього більше тисячі машин плюс безпілотні літальні апарати.

Головне завдання цієї хвилі — оцінка результатів першого ядерного удару і