Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Крейвен (скромно вiдходячи до столу). Я саме хотiв зазирнути до «Таймс’у»...

Чартерiс (зупиняючи його). О, це не секрет; у клубi всi вже домiрковуються. (До Кетбертсона.) Що, Ґрейс нiколи не казала вам, що хоче одружитися зi мною?

Кетбертсон (обурено). Вона казала, що ви хочете одружитися з нею.

Чартерiс. Така справа; але ж для вас важить не те, чого я хочу, а те, чого хоче Ґрейс.

Крейвен (трохи шокований). Пробачте менi, Чартерiсе, але це справа особиста. Я залишу вас удвох. (Знов намiряється йти до столу).

Чартерiс. Заждiть хвилину, Крейвене; це стосується i вас. Джулiя теж хоче одружитись зi мною.

Крейвен (дуже обурено з докором). Ну, знаєте! Ну, це вже справдi, щоб я так жив!..

Чартерiс. Це так, запевняю вас. Чи ж не здивувало вас, що ми сидiли вчора ввечерi без панi Тренфiлд?

Крейвен. Розумiється, здивувало. Але ви ж пояснили це. І мушу зауважити, Чартерiсе, що ваше пояснення було надзвичайно, до шокiнгу, нетактовне щодо Джулiї.

Чартерiс. Дарма. Це була добра, зухвала, здорова, смiлива брехня.

Крейвен i Кетбертсон. Брехня?!

Чартерiс. А вам i на думку не спало?

Крейвен. Звичайно, нi. Хiба вам спало, Джо?

Кетбертсон. Анi на хвилину.

Крейвен. Навiть бiльше: я не вiрю вам. Менi шкода, що доводиться говорити вам таке, але ж ви забуваєте, що Джулiя була при цьому i, проте, не заперечувала вам.

Чартерiс. Бо не хотiла.

Крейвен. Ви хочете сказати, що моя дочка обдурила мене?

Чартерiс. Делiкатнiсть щодо мене примусила її до цього, Крейвене.

Крейвен (переходячи до дуже серйозного тону). Слухайте, Чартерiсе, чи тямите ви гаразд, що стоїте мiж двома батьками?

Кетбертсон. Щира правда, Дане, щира правда. Я, зi свого боку, повторюю те саме питання.

Чартерiс. По щиростi, менi ще й досi трохи моторошно од того, що я так довго стояв мiж двох дочок; але, здається, я уявляю собi ситуацiю. (Кетбертсон вiдскакує з вигуком огидливости.)

Крейвен. Тодi менi сором за ваше поводження, Чартерiсе, от що. (Похмуро одвертається; потiм, зненацька скипiвши, знову повертається до Чартерiса.) І як ви смiєте менi говорити, що моя донька хоче з вами одружитись! Хто ви такий, прошу вас, щоб їй заманулося такої чести?

Чартерiс. Але ж маєте рацiю: гiршого вибору вона не могла б зробити. Але вона не хоче слухати нiяких резонiв. Я сам говорив з нею, як батько, запевняю вас, шановний Крейвене, я сказав їй усе, щоб ви тiльки могли сказати, та дарма — вона не хоче вiдмовитись вiд мене. Ну, а коли вона не хоче послухатись мене, тодi хiба можна сподiватись, що вона послухає вас?

Крейвен (розлючений i збентежений). Кетбертсоне, чи ви коли чули щось подiбне?

Кетбертсон. Нiколи! Нiколи!

Чартерiс. Ой, лишенько! Слухайте: не поводьтесь ви, як пара найзвичайнiсiньких старих батькiв, — адже цесправа серйозна. Погляньте на цi листи. (Виймає листа i листiвку.) Оце (показуючи листiвку) — вiд Ґрейс. До речi, Кетбертсоне, ви б попросили її, щоб вона не писала на листiвках: вони в неї блакитнi, а це так допомагає Джулiї вибирати шматочки з мого кошика пiд письмовним столом i складати їх докупи. Ось послухайте. «Любий мiй Леонарде! Нiзащо в свiтi я не згодна наражати себе на такi сцени, як учора ввечерi. Вертайте краще до Джулiї й забудьте мене. Щиро до вас прихильна Ґрейс Тренфiлд».

Кетбертсон (розлючений). Прокляття!

Чартерiс (повертаючись до Крейвена й готуючись читати листа). Тепер од Джулiї. (Полковник вiдвертається, щоб сховати своє обличчя од Чартерiса, передбачаючи тяжкий удар для себе, i кладе руку на стiлець, шукаючи пiдпори.) «Любий мiй хлопчику! Нiзащо в свiтi я не повiрю, що ця огидна жiнка може посiсти моє мiсце в твоєму серцi. Я посилаю тобi кiлька твоїх листiв, якi ти писав менi, коли ми тiльки познайомились. Прошу тебе, перечитай їх. Тодi згадаєш те, що почував писавши. Ти не мiг змiнитись настiльки, щоб бути до мене байдужим. Хто б не заполонив твою уяву на сьогоднi, твоє серце все ж — моє»…i так далi; вам же знайомi подiбнi листи... «Довiку й завжди твоя вiрна Джулiя». (Полковник схиляється на стiлець i закриває обличчя рукою.) Ви не подумайте, що це вона серйозно, — такi листи вона пише менi тричi на день. (До Кетбертсона.) А ось Ґрейс не жартує, нi, дiдька лисого. (Тримає перед себе листа вiд Ґрейс.) Блакитна листiвочка, як i завжди. Ну, цього разу я вже не звiрюся на свого кошика на папери. (Пiдходить до вогню й кидає в нього листи.)

Кетбертсон (зустрiчаючи його зi схрещеними руками, коли вiн повертаються до них). Смiю спитати, пане Чартерiсе, це що — «Нова Дотепнiсть»?

Чартерiс (все ще надто заклопотаний своїми справами, щоб зауважити, яке враження вiн справляє на iнших). Ет, дурницi! Думаєте, це вам смiховина, опинитись у такому становищi як я? Ви собi так задурили голову Новою Дотепнiстю, Новою Жiнкою, Новим Отим i Оцим, Новим п’ятим i десятим, i все це так переплуталось iз вашим власним старим Адамом, що ви зовсiм позбулись здорового глузду.

Кетбертсон (iз силою). Погляньте на цього старого чоловiка, що посивiв на почеснiй службi своїй батькiвщинi. Ви занапастили його останнi днини.

Чартерiс (здивовано позираючи на Крейвена i з щирим спiвчуттям виявляючи переляк). Менi страшенно шкода. Ну ж, Крейвене, не берiть близько до серця. (Крейвен хитає головою.) Запевняю вас, це нiчого не значить, менi раз у раз трапляється таке.

Кетбертсон. Для вас є тiльки одне виправдання. Ви не вiдповiдальнi за свої дiї. Подiбно до всiх прогресивних людей ви хворi на неврастенiю.

Чартерiс (злякано). Боже великий, що таке?

Кетбертсон. Я ухиляюсь вiд пояснень. Ви розумiєте не гiрш од мене. А тепер — пiду замовити снiданок. Я замовлю на трьох, тiльки третє мiсце буде для Парамора, якого я запросив, а не для вас. (Виходить крiзь дверi до їдальнi.)

Чартерiс (кладучи руку Крейвеновi на плече). Ну, Крейвене, дайте менi пораду. Вам же, напевне, самому траплялось бувати в скрутi.

Крейвен. Чартерiсе, жодна жiнка не напише такого листа чоловiка, коли вiн не дав їй на це пiдстав.

Чартерiс (сумно). Як мало ви знаєте свiт, полковнику! Нова жiнка не така.

Крейвен. Я можу вам дати тiльки дуже старомодну пораду, мiй любий. Треба перше скiнчити iз старою жiнкою ранiш, нiж заводитись iз новою. Даремно тiльки ви сказали менi про це. Ви могли б краще почекати моєї смерти — тепер вона вже недалеко. (Його