Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

.

Брандо вже примружив очі.

Ця річ

.

На долоні юного чарівника лежав сірий шматок скелі, плаский, як долото. На його поверхні не було слідів штучного різьблення, немов він природним чином відшарувався від величезної скелі. Він не вперше бачив цей шматок скелі. Це був сірий осколок. Перший раз він знайшов щось схоже на нього в речах батька Амандіни. Вдруге був у могилі Келсі. Третій раз був в останках Кришталевого Лося.

Ех, це Римлянка відкрила свій маленький ротик і тихо видихнула.

Це ж четвертий, чи не так?

.

Це вже четвертий.

Що це таке, мій Господи?

!

Я не дуже впевнений, але Брандо злегка насупився. Раніше, коли цих сірих шматочків було більше трьох, він складав їх докупи, і виникав очевидний резонанс, утворюючи щось на кшталт карти. Цього разу має бути аналогічна реакція. Він подав знак Сіель у, і той зрозумів і м'яко рушив уперед. Уламок каменю, здавалося, був витягнутий невидимою силою, і став прямо на його долоні. Він випромінював слабке блакитне світло і повільно плив до Брандо.

Брандо відразу відчув, як інші три шматки скелі на його тілі стали неспокійними, хоча вони все ще були в Дірі Виміру.

.

Тоді резонував і простір.

Мейнільд, яка сперлася на поруччя, начебто щось відчула. Вона повернула голову і побачила, що простір між Брандо і Сіель ом злегка темніє, немов руйнується під дією величезної сили. Вона не могла не здивуватися: Це ?

Господи мій! Вираз обличчя Сіель а раптом змінився, і він квапливо закричав.

Це

.

Немов крапля води, що падає на спокійну поверхню води, в цей момент Брандо відчув існування Моря Магії.

! - ,

Небо раптом потемніло. Над усім піднесеним внутрішнім морем, із заходу на схід, стрімко темніло все небо. Хмари, здавалося, гнані невидимою силою і збиралися з усіх боків. По хмарах блиснула блискавка, а з неба покотився гуркіт грому. На якусь мить здавалося, що над Синь Хаєм утворився новий шторм. Резонанс простору ставав дедалі очевиднішим. Навіть земля здригалася, а дрібні камінці та гравій дико танцювали. Білосніжні стіни маяка скрипіли і тріщали, з'являвся шокуючий тріск. — закричала Вагіна і трималася за поруччя, щоб підтримати.

.

Темно, Брандо! Роман злякано подивився на небо. У небі над Сажнем утворювався величезний вир. Наче в густих хмарах відкрилося страшне око.

Холодний піт ковзнув по лобі Брандо. Він відчував, що його чоло вкрилося потом. Заберіть його назад! — заревів він.

!

Ширнавіть не думав про це. Він схопив сірий камінь, що Сіель яв у повітрі. Як не дивно, в той момент, коли він схопився за сірий камінь, все раптом заспокоїлося. Хмари більше не збиралися, блискавки зникли, і звук грому поступово згас. Тремтіння простору вмить припинилося. На небі знову засяяло сонце, і море вже не завивало. Все, що відбувалося раніше, було схоже на жахливу ілюзію.

.

Але величезна тріщина на маяку довела, що все, що сталося хвилину тому, було реальним.

.

Він просто прийшов і пішов.

.

У напрямку причалу стояв сильний шум, і час від часу звідти долинали гучні крики. Це землетрус? Це землетрус? Але ці голоси швидко заглушили крики та вигуки.

?

Брандо, Сіель , Вахіна, Мейнільд і Римлянин — п'ятеро стояли біля маяка, застигли на своїх попередніх позиціях, як маріонетки. Всі були приголомшені. Через деякий час Брандо першим оговтався від шоку. Він трохи сухо запитав: Що це було раніше?

.

Всі перезирнулися.

.

Господи мій.

Не треба цього говорити, — перебив Брандо свого слугу-чарівника, у нього трохи пересохло в роті. Я це відчула.

.

Тобто Сіель все ще мав якийсь затяжний страх.

Це приплив Моря Магії Брендел згадав жахливе почуття, яке було раніше, і слово в слово відповів: Ні

—

Настали сутінки. Холодний голос жіночого лицаря пролунав у потрібний час. Брандо трохи злякався і обернувся, щоб подивитися на неї. Обличчя останньої теж було трохи бліде, але принаймні вона могла зберігати самовладання. Якусь мить вона вагалася, перш ніж з упевненістю відповіла: Це сутінковий дракон. Принаймні на мить я відчув, як з-за меж цього світу зазирнув. Але це точно не демон. У мене в серці передчуття, що воно там —

.

Брандо мовчав. Власне, він теж відчував той жахливий тиск, навіть у грі, якого він ніколи раніше не відчував.

Чи викликала ця штука? Сіель уважно подивився на сірий камінь у руці, рясно спітнівши, наче тримав у руках щось жахливе. Що це, чорт забирай, таке?

, —

Я думаю, що так не повинно бути. Брандо насупився. Він ледь пригадав відчуття, коли за ним підглядають. Ця величезна сила, здавалося, в одну мить прорвалася крізь бар'єр між Морем Магії і Вонде і спустилася в небо над гаванню Сажень. Однак цей прохід не відкрив резонанс сірого каменю в їхніх руках. Замість того, щоб називати це повісткою, краще було сказати, що...

.

Це був вимушений спуск.

.

На околиці Назера.

.

Пара золотих очей, схожих на палаюче полум'я, повільно розкрилася в темряві. Володар цієї пари очей, яка була захована під гілками і листям, раптом сів з кущів, видаючи шурхіт. Це було на третій день після від'їзду з Імператорського міста. Сідні підсвідомо торкнулася її грудей. Цей вчинок вплинув на її рану, і вона не могла не насупитися. Статуя Святої Левового палацу вже не була такою елегантною і спокійною, як зазвичай. Її обличчя було вкрите пилом, змішаним з кров'ю. Але, на щастя, принаймні ця річ все ще була там, захована під її товстим одягом. Це змусило її почуватися трохи спокійніше.

.

Вона підсвідомо підняла голову і розгублено подивилася в бік прибережної зони на схід від Меца.

?

Чому Море Магії раптом стало бурхливим?

?

Що резонувало з цією річчю?

.

У її свідомості сплив слід сумніву.

987

Розділ 987

. -

Шелесткий холодний вітер пронісся суходолом плато, і рідка рослинність сильно здригнулася, схилившись перед холодним і суворим монархом. Фаваз простягнув свої білосніжні лапки і зловив сніжинки, що падали з неба. З-під пуху витягалися тонкі, гострі кігті, мерехтливі холодним світлом. Він підняв голову, і в його очах, синіх, як море, відбивалося все північне небо і земля. Це була така картина. Гори на півночі Анзерути були схожі на велетенські двері, що лежали на краю неба. На відкритій алювіальній рівнині річка була схожа на блискучу стрічку, що стікала вдалину і сходилася під хвилястими горами.