Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

.

Це був голос Ортлісса.

. .

Насправді, з тих пір, як він зіткнувся із залишками заповіту Темного Дракона Одіна, Брандо відчув, що Ортліс був у глибокому сні. Він майже подумав, що Темний Дракон зробив щось таємно. Адже Ортліс був підлеглим чотирьох мудреців, а обидві сторони були смертельними ворогами. Але він не очікував, що вона прокинеться в цей час.

.

Ортліссе, куди ти подівся? — одразу спитав Брандо. Він хотів підтвердити, чи відчував Ортліс присутність Одіна.

,

Називай мене старшою сестрою, дурепою. Звичайно, я бачив цього хлопця. Він теж повинен був відчути мою присутність. Ортліс пирхнув і подумки тихо відповів.

.

Брандо не міг стриматися від усмішки.

?

Тоді я ?

,

Ви ж прийняли його спадщину? Я теж це знаю. Голос Ортлісса не звучав сердито. Хоча ельфи вітру завжди були байдужими, емоції Ортлісса все одно були дуже очевидними. Брандо не міг сказати, що вона сердиться, але він знав, що ця старша сестра насправді не проти. Але він був трохи спантеличений. З логічної точки зору, Чотири мудреці і Темний Дракон повинні бути смертельними ворогами. Ортліс подарувала йому свою імператрицю Персня Вітру, що означало, що вона обрала його своїм наступником. Як вона могла не проти, щоб він прийняв спадщину Темного Дракона?

—

Але Ортлісс, схоже, здогадався про сумніви Брандо і відповів: У самій владі немає правильного чи неправильного. Найголовніше – це людина, яка його контролює. Не кажіть мені, що у старшої сестри не так багато серця? Я покладаю на тебе великі надії, інакше я б не віддав тобі перстень. Крім того, я також хочу знати, яка спадщина у цього хлопця —

?

Схоже, ви дуже захоплюєтеся цим хлопцем?

! —

Так, Ортліс не уникнув теми і сказав ретроспективним тоном Адже він був нашим найсильнішим суперником. Взагалі кажучи, люди, які досягли його рівня сили, обов'язково мають харизму. Але ж ми не в одному таборі, і представляємо різні ідеали. Як то кажуть, добро і зло не можуть співіснувати. Але тепер, коли ми всі мертві, ненависть до минулого давно зникла. Тепер залишається тільки повага до опонента —

.

Почувши відповідь Ортлісса, Брандо не міг не промовчати. Якщо людина боролася не за особисту ненависть, а за віру, можливо, вона була гідна поваги. Але історія була історією, і це не було чимось, що міг легко зрозуміти такий сторонній спостерігач, як він. Оскільки він не належав до тієї епохи, то, можливо, не міг зрозуміти ідей, які належали до тієї епохи.

?.

Що ж тоді відбувалося з тобою раніше? Він вам нічого не зробив, правда? — перепитав Брандо. Ортліс був не проти дій Темного Дракона, але тепер його турбувало становище цієї старшої сестри Вітрової ельфії. Адже існування Темного Дракона прославилося в історії тим, що його неможливо пробачити.

.

Ельфійський лицар подумки похитав головою: Ні, просто він передав мені якусь інформацію про спадщину, і я деякий час не реагувала.

Відомості про спадщину? — подумав Брандо. Яку спадщину Темний Дракон мав передати своєму ворогові? Хоча про це говорили як про повагу до опонента, ворог все одно залишався ворогом. Чи може бути, що свідомість цих двох груп людей дійсно досягла легендарної висоти комунізму?

Як би він про це не думав, це було надто дивно.

.

Але Ортлісс, схоже, не хотів говорити про це глибоко. Вона уникнула запитання і змінила тему До речі, мій дорогий молодший братику, цей хлопець, здається, пробудив у твоєму тілі деякі з давніх родоводів. Я відчуваю, що тепер ви можете навчитися моїй майстерності фехтування.

?

Що?

Брандо відчув, що з неба впав великий шматок м'яса, і від цього у нього запаморочилося в голові.

464

Розділ 464

?

Справді?! Брандо не міг у це повірити.

Звичайно. Ортліс закотила на нього очі.

? - , .

Тоді чого я можу навчитися? Брендел не міг не запитати одразу. Епоха Війни Святих була, мабуть, епохою, коли Воунте мав найтісніший зв'язок з давніми часами за останні одну-дві тисячі років. Після цього багато стародавніх навичок володіння фехтуванням і бою, що передавалися на землі, були втрачені. Навички високого рівня повністю зникли, і навіть навички середнього рівня стали рідкісним товаром. А лише тисячу років тому серед Вітряних ельфів солдати легіонів другого ешелону, такі як Лісова гвардія, також вивчали навички середнього рівня.

.

Це була епоха, коли влада була на піку. У грі така епоха повернеться в реальний світ лише через більш ніж сто років, коли приплив Місяця-демона досягне свого піку. Стародавні навички поверталися в реальний світ лише після того, як їх викопували з кам'яних плит, закопаних у землю. Але тепер Вонде все ще залишався безплідною землею. Навіть фехтування Білим Вороном, яке дісталося у спадок від Вітряних ельфів, можна було вважати секретною технікою королівської сім'ї.

.

Ортліс був Героїчним Духом, який пережив ту епоху. Будучи Лицарем Вітру Імператрицею і володаркою цього персня, Брандо не могла уявити, який у неї спадок. Але безсумнівним було те, що ця королівська сестра, яка накопичила понад тисячу років досвіду фехтування, безперечно була для нього скарбницею, величезною і сліпучою скарбницею.

,

У фехтуванні, якщо ви не можете використовувати своє серце як єдине ціле, вам буде важко досягти високого рівня. Ортліс серйозно подивився на нього і сказав: Хоча я знаю багато речей, я планую навчити вас лише одного.

.

Дев'ять світил мистецтва меча.

Що? Брандо майже подумав, що почув неправильно.

Дев'ять світил мистецтва меча. — повторив Ортліс.

. 400

Наче в нього вдарила блискавка, Брандо завмер і вражено подивився на Ортлісса. За легендою, спадщина ельфів Вітру була розділена на три після Війни Святих Святих. Літній Король Квайнар успадкував Меч Сонця і разом зі своїми Лицарями Палючого Сонця захопив трон Короля ельфів. До цього дня нащадки лицарів все ще були основними дворянами Імперії ельфів Вітру. Лицарі-гвардійці Сен-Осоль, лицарі Зоряної пісні, тримали в руках меч Зоряної пісні. Однак ця лінія спадкування вже давно була втрачена в історії. Коли останній лицар помер понад 400 років тому, Меч Зоряної Пісні був повністю похований під довгою річкою історії.

-,

Але, крім Зірки і Сонця, Місячний меч, який колись був найсильнішим і дістався йому у спадок від Сен-Осоль, здавалося, був забутий. Навіть її споконвічні люди зникли після війни. Це було схоже на історію минулого, яка була вкрита