Читати книгу - "#Галябезголови"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що з тобою? — процідив.
— З тобою — що, Тьомо?! — Галя вивільнила руку, погляд відвела. — Піду… — прошепотіла.
— Куди? — майбутній психолог зрозумів, що перегнув палицю, витягнув останній козир. — Хочеш, щоб і мене вбили?!
— Тебе?.. — глянула на чоловіка здивовано. А перед очима — Юрко Консуматенко. Тримається рукою за щоку, яку Галя вкусила, плюється у Галю словами: «Ти — стерво! Тільки підле паскудне стерво може хотіти зробити з нормальної людини убивцю, а ти, сучко, спеціально мене вкусила! Хотіла, аби я не втерпів і так тебе відходив, щоби кров’ю харкала, як той кіт прибацаний! Хотіла, щоби я заплямував руки твоєю кров’ю?! І все життя мордувався, що на мені смерть людини?!»
— Не хочу… — прошепотіла.
— Тоді зараз же повертайся до своєї схованки, нікому не відчиняй і просто чекай на мій дзвінок! — наказав, бо допетрав: що довше триває розмова, то більше козирів він втрачає, а довіри між ним і дружиною більше не стає. «Треба подумати, як далі її “колоти”. Може, з Жадкіним порадитися», — подумав. Сумнівів не мав: Галя знає, де гроші.
— А ти що робитимеш?
— Те, що й завжди! Шукатиму вихід із глухого кута!
Галя не стояла біля під’їзду, не проводжала тоскним поглядом червону «мазду», коли вона виїжджала з двору. Тьома ще не встиг відчинити дверцята, коли глянула на нього, наче вперше бачила, зникла у під’їзді.
Отакі справи. Чорнобай не спішив іти за Галею услід до квартири номер п’ять, від якої мав свій комплект ключів. Задумався: може, спочатку з Антоном Черпаком зустрітися? Розвідати обстановку, а вже потім з невісткою поспілкуватися? Перед очима — чорна ніч, коли на затишній «Леваді» побачив Галю по коліна у холодній озерній воді…
— Зап’ястки й досі не зажили, — прошепотів, пішов до під’їзду. Та швидко йшов, наче боявся знову побачити невістку на краю безодні.
Галя так здивувала Чорнобая — ледь не впав. Відчинила двері, побачила свекра, видихнула, подалася до нього і раптом судомно обійняла. І хоч би щось сказала чи пояснила! «Хвилювалася за вас» чи, наприклад, «дякую за прихисток». Бо, чорт забери, Чорнобай не мастак розшифровувати відчайдушні жіночі жести. Розгублено завмер у дівочих обіймах, почувався останнім телепнем, бо ж не могло бути й мови про те, щоб у відповідь і сам обійняв чи погладив по волоссю…
— Галю… — видушив врешті.
— Вибачте, — відступила, знітилася.
— Проїхали! — відповів надто холодно, як для рятівника, роль якого саме примірював. — Давай сядемо і поговоримо про все, що з тобою відбувається.
— Сісти нема на що, — відповіла. — У цій квартирі є тільки газова плитка, матрац і телевізор.
— Підвіконня є! — сказав, і хоч згадки понесли до Юлі, готелю і сексу, відігнав їх, першим сів на підвіконня. Кивнув Галі: вмощуйся поряд.
— У мене за ці дні відбулося кілька різних зустрічей… — хотів почати здалеку і обережно, та раптом зрозумів, що то — велика помилка. Коли на тебе мчить вантажівка, не час вивчати правила дорожнього руху. — Коротше, я все знаю! Про пограбування і кейс із грошима, про вбивства, про все! Тому в мене відпала потреба ставити тобі запитання, яких ти так боїшся!
— Не боюся… — прошепотіла.
— Крім одного! — продовжив.
Напружилася, дивилася свекрові прямо в душу.
— Що? Не хочеш, аби я питав? Однаково запитаю!
— Нащо?
— Ні, ні! Спочатку я! Ти — потім! Домовилися?
— Про що хочете запитати?
— Знаєш, де гроші?
— Ні! Присягаюся! Ні! — вигукнула відчайдушно.
Зазирнув у сині очі. Кивнув:
— Добре, вірю.
— Я взагалі не маю ніякого стосунку до тих подій! — занервувала, заговорила швидко, збуджено. — Коли біля «Белли» пограбували гостя Юлії Володимирівни, я не знала, що у кейсі гроші. Весь час думала, що так Юлії Володимирівні передають контрабандні медичні препарати для косметології. Присягаюся! Грабіжника… я би впізнала, якби десь побачила, але я не знала його! І Юрко… Хлопець, який мене підвіз і кейс віддав… Не знала, що він причетний до злочинів. Коли Тьома… вигнав мене з дому, не розуміла, куди мені подітися. Геть одна лишилася. Навіть подружка призналася, що боїться мене прихистити. Юрко у ту годину опинився поряд… А потім — ви. І я вам за це дуже вдячна. І Юркові…
— Ясно!
— Але тепер усі думають, що гроші вкрала я.
— Все нормально, Галю. Я тобі вірю. Не хвилюйся. Я зможу тебе захистити.
— Ви? Заради Бога! Андрію Івановичу! Не треба! У мене є Тьома!
Тьому самого ще захищати доведеться! Що більше Чорнобай розмірковував над ситуацією, у яку втрапила Галя, то більше упевнювався: Тьома і не збирається захищати дружину. Рветься лиш до бабла з кейса! А якщо так, син може вляпатися у таку халепу, якій лише грошима не зарадиш. І Галі від того легше не стане.
«Дідько, бідна дитина! Їй, перш ніж до лікаря зі своїм ВІЛом дійти, спочатку вижити треба!» — засмутився, бо Галина біда здавалася Чорнобаєві чорною ямою: почнеш копати, лиш глибше провалишся. А вибратися взагалі нереально.
Залишив квартиру на Пушкінській, так і не признавшись невістці, що то його нерухомість. Поспішав до ресторану «Егоїст» на Печерську, куди тепер полюбляв навідуватися його друг Антін Черпак. А це вже багато про що казало Чорнобаєві.
— Так рвешся у політику, друже? — спитав, коли вже сиділи за столиком.
— Андрію, я вже давно там! — відповів Черпак, який, хоч і мав кілька юридичних фірм, завжди мріяв стати ще хоч кимось. Чи вже став. Бо зміряв друга поглядом: — Допомога потрібна?
— Інформація. Полковник Жадкін — тобі це прізвище про щось говорить?
— Жабкін?
— Жадкін!
— Та знаю, що Жадкін! Його у певних колах Жабкіним кличуть.
— Жадібний?
— Якби ж тільки жадібний! Жорсткий, мать його… Проковтне і не вдавиться! А чому раптом тебе Жадкін зацікавив? Він хоч і такий уже різносторонній, але не диригент. Оркестром ніколи не керував, тож, якщо ти хочеш замовити музику, тобі не до Жадкіна.
— А до кого?
— Дивлячись на те, яка музика тебе цікавить. Якщо згадав про Жадкіна, то він — під Гашинським.
— А це що за…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.