Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— Хіба це не очевидно? — подивувався Василій. — Він порушив Імператорський статут. По суті, саме це мені й було потрібно.

— Але ж для Адміралтейства його страта тільки ускладнить пошуки іншопланетних інженерів, правда? — Зауер затягнувся. — Друже, якби він був флотським, то ми б уже давно викинули його зі шлюзу. Послухайте, що я вам скажу. Якщо ви наполягатимете на тому, щоб його таки доправити додому на підставі того, що ви знайшли і йому інкримінуєте, станеться ось що: Адміралтейство сидітиме на цій справі кілька місяців, проведуть розслідування, за результатами якого приймуть рішення, що ніякої реальної шкоди завдано так і не було. Віддадуть його під трибунал за яку-небудь значно меншу провину і присудять йому термін, який він уже на той момент відбуде. Тобто на загальних підставах. А ви пошиєтеся в дурні. І повірте мені, зіпсувати собі послужний список на такій стадії в цій грі — поганий для вас початок.

— Що ж ви пропонуєте, пане лейтенанте?

— Ну, — Зауер загасив сигару і з прикрістю поглянув на неї, — гадаю, вам доведеться прийняти рішення, чи ризикнути в тоталізаторі.

— Тоталізаторі, лейтенанте?

— Я про азартні ігри, пане Мюллере, ігри. Піднімайте ставки або будьте квити. Ви, здається, вирішили, що інженерик працює на ту спідницю із Землі, правда? Обґрунтована підозра, як на мене, але нам бракує надійних доказів, крім того неподобства, що між ними відбувається. А це, своєю чергою, будьмо справедливими, з однаковим успіхом може бути цілковито невинним заняттям. Неподобством, але таким, що не має нічого спільного із реальним злочинним наміром щодо Республіки. Хай там як, а в її діях немає ані найменшого криміналу. Мала хіба що заборонену апаратуру в дипломатичному багажі та підривала бойовий дух на борту своєю досить-таки негідною поведінкою. Але підстав для догани ми не маємо, не кажучи вже про те, щоб оголошувати її персоною нон ґрата. Хай як вона вас не дратує, але тут ця жінка присутня із найяснішого дозволу Його ясновельможності ерцгерцога. Гадаю, для вас настав момент або пан, або пропав. Змиріться з тим, що пан Спрінґфілд, найпевніше, буде вільний як птах, либонь шукайте щось серйозне, чим можна притиснути її до стінки, чим перекрити її дипломатичний імунітет.

Василій сполотнів. Мабуть, до нього вперше дійшло; він уже перевищив свої повноваження, вчинивши трус у каюті Рейчел, тому краще було би знайти для цього вагомі підстави або все його майбутнє зависало на волосині.

— Я готовий ризикнути, лейтенанте. Можливо, маєте якісь рекомендації? Це дуже важливий крок, і я не хотів би припуститися якоїсь помилки.

Зауер задоволено вишкірився:

— Не переживайте. Не припуститесь. Не тільки вам кортить її спекатись. Не тільки ви охочі підставитись. Ось як ми розправимося з її прикриттям…

Запрошення
до страти

Нерівний ряд розп’ять вінчав пагорб, що панував над шляхом до Плоцька. Страчені висіли обличчям до вузесенької річки, яка текла долиною, понад берегом, де стояв водяний млин Бориса Мірошника: невидющим поглядом їхні обтяжені людським єством тіла в коричневих веретянках споглядали згарище, яке залишило сам кістяк від монастиря на протилежному боці. Нанизаний на рожен, ніби пташина, настоятель Святого Духа вторував був дорогу і своїм ченцям.

— Убивайте всіх, Бог свою паству побачить, — глузливо прокоментувала видовище Сестра 7-ма, коли розвернула дверний отвір у бік зловісного ряду. — Хіба не так говорили їхні отці/матері гнізда в стародавні часи?

Буря Рубенштейн здригнувся від холоду. Птахонога хата крокувала дорогою із Нового Петрограда. Ранок видався прохолодний, і в його свіжому повітрі витав до болю знайомий запах, щось середнє між сірчастим хрустом пороху й пересолодженим ароматом прянощів. Але ніякої смаженини: монастир спалили вже після того, як прикінчили всіх монахів, а не раніше.

— Хто це все зробив? — запитав Буря значно спокійнішим голосом, ніж очікував від себе.

— Самі знаєте, — відповіла Критикеса. — Не баритися тут: зрозумійте, тутешні виконавці з Периферії ненормальніші від міських. Міми і Лісові дітки-вогнеходи. Дуже небезпечні.

— Це вони… — Буря не договорив, бо не міг відірвати погляду від маківки пагорба. З кліриками він не водився, але цей бенкет надмірностей перевищував усі його уявлення про прийнятність. — Це все Периферія?

Сестра 7-ма перехилила голову й помахала іклами.

— Ні, — заявила вона. — Це справа людських рук. Але тутде побували головомети і засіяли трупи новим життям. Воскресіння неминуче, хоч і не обов’язково добровільне.

— Головомети?

— Перифероїди з феєрверками. Засівають макітри, демонтують тулуб, вивантажують і запускають карту із зернами свідомості на орбіту, де ті приєднуються до Фестивалю.

Буря дивився на ряд із розп’яттями. В одного з повішених на хресті бракувало черепа, а верхня частина знаряддя страти була обвуглена.

— Мене зараз знудить…

Він тільки-но й устиг до краю хатини. Сестра 7-ма наказала тій присісти, поки чоловік, звісивши голову з порога, корчачись у спазмах, блював у болото кювета.

— Готові їхати далі? Потрібна їжа?

— Ні, тільки попити чого-небудь. Чогось міцного.

В одному з кутів хати височіла батарея бляшанок і пляшок. Тільки побіжно знайома з людською фразеологією, Сестра 7-ма вибрала здоровенну банку консервованих ананасів, мимохіть прокусила в ній дірку й вилила її вміст у порожню бляшанку, що весь останній день правила Бурі за чашку. Той мовчки взяв її в руки і долив трохи шнапсу зі своєї фляги. Хатина дещо похилилася, коли випростувалася на лапах. Рубенштейн обперся на стіну й залпом осушив свою посудину.

— Куди ви мене везете? — запитав він, блідий, усе ще тремтячи