Читати книгу - "Шлюбний договір"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Після шостого разу я відключаюся. Опритомнюю, коли повертається жахливий біль, – тіло пронизує сьомий розряд. Смердить горілим м’ясом, сечею, калом. Я лежу головою на столі, у мозку жодної думки, крім очікування пекучого болю.
Коли повертається Гордон, мені соромно від того, як я радію його приходу.
За Гордоном іде Морі. Цього разу він дивиться на мене. Що в його очах? Жах чи жалість? Чи відраза?
Гордон, як і не було нічого, бере стілець і сідає. Потім принюхується і кривить обличчя.
– Джейку, не треба соромитися того, що ви втратили контроль. Це нормальна реакція. Перейдемо до п’ятого рівня?
Він точно робив це раніше. Напевно, закінчується все однаково.
Я відчайдушно мотаю головою, але насправді, напевно, навіть не ворушуся.
– Н-н-н…– мимрю я, захлинаючись слиною.
– Що?
– Ні!
Гордон задоволено посміхається.
– Що ж, правильний вибір.
Морі трохи прочиняє двері та комусь щось тихо говорить. За кілька секунд у кімнату знову заходить «сантехнік». Він прибирає кляп і починає знімати наручники. Гордон його зупиняє: – Поки залиште.
Замість відповіді «сантехнік» збирає приладдя і йде.
Гордон дістає айфон і майже ніжно кладе його на стіл між нами. Потім чистим білим рушником витирає мені піт з чола.
– Краще?
Я облизую губи. У роті – смак заліза, гуми і крові.
– Напевно, помитися хочете.
Я насилу киваю. Мене досі трясе. Сечовий міхур порожній. Я сиджу у своєму лайні, згораючи від сорому.
– Скоро, – м’яко вимовляє Гордон. – Обіцяю.
І хоча я знаю, що він тільки знущається з мене, щось у мені відгукується на добрі нотки в його голосі.
Поряд із телефоном лежить якийсь бланк.
– Просто «так» або «ні», – говорить Гордон, натискаючи кнопку запису на телефоні.
Потім зачитує вголос:
– Чи вступали ви в сексуальні стосунки із Джоанною Чарлз?
– Так.
– Чи бачилися ви з нею на зборах «Договору» приблизно два місяці тому?
– Так.
– Потім знову – через тиждень?
– Так.
– Чи домовлялися ви з нею про таємну зустріч в торговому центрі «Гіллздейл»?
– Так.
– Зустрілися?
– Так.
– Почастували її обідом?
– Так.
– Вона надавала вам недвозначні знаки уваги?
– Так, – бубоню я.
– Що?
– Так, – кажу я чіткіше.
– У вас був з нею секс?
– Нещодавно?
– Просто відповідайте на питання.
– Так, у мене був секс із Джоанною Чарлз.
– Будь ласка, повторіть.
Гордон присуває телефон ближче до мене.
– Так, у мене був секс із Джоанною Чарлз.
– Ви спали із Джоанною Чарлз у готелі в Бірлінгеймі, штат Каліфорнія, першого березня?
Я дивлюся йому в очі, намагаючись вимовити те, що він хоче від мене почути. П’ятий рівень. Що це означає? Я гарячково міркую. Може, це пастка? Якщо я зізнаюся, раптом мене відправлять туди ж, куди відправили Еліота з Ейлін? Або дадуть послухати моє зізнання Еліс? Налаштують мою дружину проти мене? Що гірше? Зізнатися в тому, чого не робив, чи сказати правду?
Одне я знаю точно: я не можу втратити Еліс.
– Ні.
В очах Гордона палає гнів. Він повертається до ноутбука і швидко натискає комбінацію клавіш. Потім простягає мені рушник, яким щойно витирав мені лоб.
– Замість кляпа.
– Будь ласка, не треба, – благаю я.
Він дивиться на мене і посміхається.
– Тридцять секунд. Чи переспали ви із Джоанною Чарлз у готелі «Хаятт» у Бірлінгеймі?
З мене котиться піт, у голові порожньо. Я не встигаю відповісти, як розряд пронизує все тіло. Я зі стогоном падаю на підлогу. Наручники врізаються в шкіру.
– Тридцять секунд, – командує Гордон.
Я лежу на підлозі, не знаючи, чи ще живий.
– П’ятнадцять.
Мозок палає.
– Десять.
Я дивлюся на щось чорне. Черевик. Гордонів черевик.
Розряд прошиває ліву ногу, піднімається до грудей.
Я безпорадно смикаюся. Пахне горілим. Я благально дивлюся на Морі, але не можу вимовити ані слова. Він морщиться і відвертається.
Я опиняюся під столом, по руках тече кров від порізів на зап’ястях. Вперше помічаю, що стіна за мною – дзеркальна.
Розрядів більше немає. Хтось знімає з мене наручники. Я нерухомо лежу у власних випорожненнях і не можу поворухнутися. Хочеться здохнути. Ця думка мене шокує. Краще померти, ніж знову відчути цей біль.
– Допоможіть, – шепочу я.
74
Скільки я тут пролежав? Годину? День? Двері відчиняються.
– Досить, – говорить Ніл.
– Ще ні, – каже Гордон. – Вже майже.
– Вийдемо, – говорить Ніл і прямує до дверей.
Думаючи, що він звертається до мене, я намагаюся поворухнутися. Гордон виходить за ним.
– Допоможіть, – знову шепочу я.
– Сам упораєшся, – каже Морі і теж виходить, м’яко причинивши за собою двері.
Тепер я з жахливою ясністю розумію, що Морі мені не допоможе. Ніхто не допоможе. Вони будуть просто стояти поруч і виконувати накази.
У кімнаті надовго запанувала тиша.
Нарешті двері знову відчиняються. До кімнати входить Елізабет Вотсон. У неї заклопотаний і втомлений вигляд. Побачивши мене на підлозі, вона вигукує: – Боже мій, що з вами зробили?
Кривлячись, Елізабет допомагає мені піднятися. Мені соромно за сморід у кімнаті, за плями на робі. Вона дістає з сумки пляшку води. Я страшенно хочу пити, але ледве можу тримати пляшку в руках. Кришечку відкрутити не виходить. Елізабет м’яко забирає у мене пляшку, відкручує кришку, підносить пляшку до моїх губ. Після того як я з жадібністю випиваю всю воду, Елізабет дає мені нову робу і чисту білизну.
– Вам треба помитися, Джейку. Йдіть за мною.
Я шкандибаю коридором, залишаючи по собі смердючий шлейф. Елізабет зупиняється перед дверима із табличкою «Душові». Я заходжу і довго стою під теплою водою, доки вона не стає холодною. Потім надіваю чистий одяг.
Елізабет чекає на мене в коридорі. Дістає пакетик «М&M’s» із сумки і висипає цукерки мені на долоню. Я дико голодний, проте жувати дуже боляче. Елізабет мовчить усю дорогу до свого кабінету. Тільки коли за нами зачиняються двері, вона вимовляє: – Сідайте, – і вказує на стілець.
Я падаю на стілець і заплющую очі. Чую, як Елізабет
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлюбний договір», після закриття браузера.