Читати книгу - "Усі їхні секрети, Марта Кейс"

— Це не я. — Олег струснув головою, проганяючи неприємні спогади,  — Володя убив Мишка. Він поклявся, що й мене уб’є, якщо я комусь розповім. Я ховався за деревом і боявся втрутитись. Він лупцював його палицею, аж поки Мишко не затих…

— Ти брешеш! Володя не міг! Він би й мухи не образив! — Дана розлючено кричала на чоловіка, який вирішив обмовити їхнього покійного друга. Вона геть забула думати про власну безпеку.

— А ну, спокійно! — гаркнув на неї Денис і, повернувши собі спокій, запитав, — Ти хочеш повісити усе на мерця?

— Він не витерпів жити з тягарем на душі. Хіба я винен, що Володя вкоротив собі віку?  — Олег опустив голову, аби зловмисник не бачив, як почервоніло його обличчя. Він майже розірвав шнур, яким йому зв’язали руки. По зап’ястях Олега текла кров, але чоловік не звертав на це уваги. Тваринний інстинкт виживання змушував його робити все необхідне, щоб вибратись.

— Ти ходив до нього тієї ночі. Я знайшла твої черевики – всі в болоті. Пізно вночі йшов дощ… І черевики Володі мали такий же вигляд. Ви зустрічались у ніч його смерті. — нервова система Дани перегоріла від напруження і вона сама не одразу зрозуміла сенс промовлених нею слів.

Олег зітхнув, ніби щойно прийняв найважче рішення в житті. Йому зоставалось зробити останній ривок, аби звільнити руки. Він страшенно втомився грати роль хорошого хлопця. Хоч раз у житті він мусив відкрити своє справжнє обличчя та отримати визнання. Адже ніхто не міг вести подвійне життя вправніше за нього. Він завжди намагався берегти Дану від сильного болю, однак, вона була жахливо невдячною. Йому хотілось розчавити її тут і зараз, наче маленького слабкого метелика.

— Ти так захищаєш Володю, як ніколи не захищала мене. А він, між іншим, стояв поруч зі мною, коли я нарешті змусив твого брата заткнутись. Володя й слова мені не сказав. Минуло сімнадцять років перед тим, як він вирішив, що має розповісти правду. Ну як? Володя й справді був святим? — Олег обдарував присутніх знущально усмішкою. Денис нічим не виказав свого гніву, він мовчки слухав розповідь. А Дана розглядала підлогу, наче сенс його зізнання пролетів повз неї.

— Що тобі зробив Мишко? — Дана підвелась і Денис не став їй заважати.

— Він канючив увесь час. Господи, малий був просто нестерпним! Коли ти прогнала його, він приїхав до нас. Твій брат шалено бісив мене, до того ж ви з Тимуром вирішили пограти в кохання. Я просто не стримався. А коли прийшов до тями – було вже пізно. Ти б бачила обличчя Володі, — Олег розсміявся, ніби згадав хороший жарт, — Він так трусився, слова не міг сказати. Мені хоч не довелось погрожувати йому. Після побаченого Володя боявся навіть зиркнути у мій бік.

Дана відчувала, як спустошення випалило в ній усе живе. Перед очима промайнули всі десять років, які вона прожила разом з убивцею брата. Він не просто забрав у неї найдорожчу людину. Олег спаплюжив її тіло та душу. Їхній шлюб був огидною помилкою, що ятрила старі рани, ніби інфекція. Вона простягла руки до Дениса, який вперше поглянув на неї без тіні ненависті. В її очах він бачив розпач, навіть гірший за той, що жив у ньому.

— Розв’яжи. — попросила вона. — Я сама його вб’ю…

Денис дістав з кишені армійського ножа і розрізав туго затягнуту пластикову смужку на її зап’ястках. Він відчував, що між ними утворився невидимий зв'язок: вони обоє любили Мишка та досі оплакували його смерть. Хоча Денис жодного разу не бачив брата. Принаймні, живим.

Чоловік відволікся всього на мить, але й цього вистачило, аби Олег підскочив на ноги та з диким ревінням кинувся на Дениса. Він пригнувся і з усією силою влетів у торс чоловіка, який втратив пильність. Денис перечепився об тіло Тимура і з гуркотом впав на підлогу. Штанина на лівій нозі чоловіка підскочила вгору й Дана помітила чорний протез замість ноги. Шнур на зап’ястях Олега розірвався і він обома руками вчепився в шию викрадача. Останній почав наносити важкі й точні удари по корпусу супротивника. Чоловіки боролись, кричали та намагались дотягтись до пістолета, що випав на підлогу.

Дана підскочила до Тимура і схопила його за руки. Вона намагалась витягти його з хижі, оминаючи поле бою двох психопатів. Жінка могла думати тільки про одне: їм з Тимуром треба тікати. Дана кричала від напруги, коли нарешті зрушила з місця важке тіло друга. Кожний крок давався їй з невимовною важкістю, але вона впоралась. Дана змогла витягти Тимура з хижі й покласти на траву зовсім неподалік.

Вона молила усі вищі сили, щоб чоловік виявився живим. Жінка швидко оглянула дві дірки від куль і зрозуміла, що одна із них застрягла в його тілі. Крові було досить мало і вона заспокоїлась. Дана знайшла його пульс і готова була заприсягтись – це найкращий момент її життя. В неї все ще залишалась надія на краще.

Позаду почувся постріл. Птахи у лісі сполохались і відлетіли в небо, тріпочучи крилами по гіллю. Темрява огортала все навколо, як недобрий передвісник. Дана не встигла зреагувати, коли почула кроки позаду. Хтось схопив її за сплутане волосся і поволік назад в хижу. Вона опиралась, намагалась гальмувати ногами, впираючи їх в землю, однак, сили противника були більшими. Жінка кричала на всю округу, сколихуючи нічні простори луною.

Нарешті дужа рука жбурнула її назад на дерев’яну підлогу, а в ніздрі вдарив сморід бензину. Дана впала поруч з тілом свого недавнього ворога, а тепер – єдиного мертвого союзника. Денис лежав без свідомості, а навколо його тіла розтікалась темна калюжа густої крові. Страх оповив її міцними обіймами. А в думках звучало питання: невже він вб’є і мене? Дана не боялась за власне життя, їй було страшно уявити, що цього звіра ніхто не зможе зупинити.