Читати книгу - "Спокута"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
* * *
За півгодини до відбою, після какао, дівчата ходять у гості одна до одної; сидячи на своїх ліжках, пишуть листи додому або подругам. Деякі досі трохи плачуть від ностальгії і почуваються набагато комфортніше, коли на плечі їм лягають чужі руки й звучать втішні слова. Брайоні здавалося театральним і смішним те, що дорослі молоді жінки пускають сльозу за своїми мамами або, як сказала одна практикантка хлипаючи, за запахом татової люльки. Судячи з усього, забагато було таких, які втішалися цими риданнями. Іноді у цій нудотній атмосфері Брайоні писала додому свої лаконічні листи, де скупо повідомляла, що вона не хворіє, не сумує, не потрібує допомоги і не збирається змінювати свою думку на догоду матері. Інші дівчата з гордістю змальовували свій суворий розклад роботи й навчання, щоб вразити люблячих батьків. Брайоні довіряла ці думки тільки своєму особистому щоденнику, та й навіть там уникала аж таких подробиць. Вона не хотіла, щоб мати знала, яку брудну роботу вона виконує. Частково її ідея стати медсестрою була спрямована на те, щоб відстояти свою незалежність. Для неї було важливо, щоб батьки, особливо мати, знали про її життя — наскільки це можливо — якомога менше.
Окрім постійних питань, які так і залишалися без відповіді, Емілі в листах здебільшого писала про евакуйованих. У родині Таллісів оселилися три матері з сімома дітьми, усі з лондонської околиці Гакні. Одна з матерів зганьбилася у сільському пабі й тепер стала там персоною нон-ґрата. Інша жінка була ревна католичка, яка проходила чотири милі з трьома дітьми до містечка, щоб у неділю послухати месу. Але Бетті, хай і сама католичка, була нечутлива до таких тонкощів. Вона ненавиділа всіх цих матерів і дітей. Першого ж ранку вони заявили їй, що їм не смакує, як вона готує. Бетті запевняла, що бачила, як ревна католичка плювала на підлогу в коридорі. Найстарший з дітей, тринадцятирічний хлопчик, якому зовні дали б ледь вісім, поліз у фонтан, видерся на статую і відламав Тритону ріг і руку аж ліктя. Джек сказав, що це можна полагодити без особливих проблем. Але тепер відламана частина, яку принесли до будинку і залишили в коморі, кудись поділася. Як каже старий Гардмен, Бетті звинуватила хлопчика, що той пожбурив руку в озеро. Хлопчик сказав, що нічого не знає. Зайшла мова про те, щоб осушити озеро, але пожаліли виводок лебедів, які гніздилися на березі. Мати невблаганно стала на захист сина, кажучи, що фонтан, коли поруч граються діти, це небезпечно і що вона написала депутату парламенту. Однак хрещеним батьком Брайоні був сер Артур Ридлі.
І все-таки, на думку Емілі, їм ще пощастило з евакуйованими, бо одного разу було схоже на те, що весь будинок реквізують для армії. Натомість зупинилися на маєтку Г'ю фон Фліта, бо там був стіл для гри у снукер[55]. Інші новини були такі: її сестра Герміона досі в Парижі, але думає про переїзд до Ніцци; корів перевели на три північні поля, щоб можна було переорати парк під зернові. Півтори милі кованих огорож, які ставилися починаючи з 1750-х років, вивезли на переплавку — для виробництва вогнеметів. Навіть робітники, які ламали огорожі, сказали, що цей метал не годиться. Унизу по річці збудували цементно-цегляний дот, просто в заплаві, у заростях осоки, зруйнувавши гнізда чирків і сірих трясихвісток. Нині будують ще один дот — там, де центральна дорога веде до села. Усі ламкі речі зберігають у льосі — у тому числі клавесин. Нещасна Бетті впустила на східцях вазу дядечка Клема і розбила. Сказала, що шматки просто відкололися в руці, але в це важко повірити. Денні Гардмен вступив до флоту, але всі інші сільські хлопці подалися до Східносуррейських лав. Джек гарує як віл. Він узяв участь у спеціальній конференції, а повернувся змореним і виснаженим і не мав права навіть сказати, де був. Він розлютився через вазу й накричав на Бетті, що на нього геть не схоже. А на додачу, вона ще й загубила карточки, і два тижні родині довелось обходитися без цукру. Та сама мати, яку вигнали з «Червоного лева», приїхала без протигазу, а заміни їй не видали. Уповноважений цивільної оборони, брат констебля Вокінза, уже втретє приїздить перевірити маскування. Він виявився досить набридливим маленьким диктатором. Нікому він не подобається.
Читаючи ці листи після виснажливого дня, Брайоні відчувала мрійливу ностальгію, неясну тугу за давно втраченим життям. Однак вона заледве мала право жаліти себе. Вона ж сама відрізала себе від рідного дому. Тижневу відпустку після навчання, доки не почався рік практики, вона провела з дядьком і тіткою у Примроуз-Гіллі та сперечалася з матір'ю по телефону, не бажаючи навідатися. Чому Брайоні не заїде до рідних бодай на днинку, всі будуть у захваті побачити її, послухати розповіді про її нове життя? А чому вона так рідко пише? Важко відповісти прямо. Зараз треба триматися подалі.
У шухляді тумбочки біля ліжка вона тримала великий блокнот у палітурці, зробленій під мармур. У корінець було вставлено олівець. У ліжку не дозволялося користуватися пером і чорнилом. Вона почала свій щоденник наприкінці першого дня занять і могла урвати на писання десять хвилин майже щовечора перед відбоєм. Її записи являли собою художні маніфести, тривіальні скарги, нариси, ескізи і нескладні описи минулого дня, що дедалі більше огорталися фантазією. Вона рідко перечитувала написане, але їй подобалося гортати щільно помережані сторінки. Тут, поза бейджиком і формою, була її справжня сутність, яку вона таємно плекала й підживлювала. Вона так і не втратила дитячої радості від споглядання свого почерку. І було майже неважливо, що вона пише. Оскільки шухляда не замикалася, Брайоні була обережна і завуальовувала в записах згадки про сестру Драммонд. Змінювала вона й імені пацієнтів. А змінюючи імена, було легше змінювати обставини і вигадувати. Вона любила записувати їхні безладні думки, як собі їх уявляла. Вона й не була зобов'язана писати правду — вона ж не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.