Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

Наступна стадія характеризувалась активним винищенням алкогольних запасів міста. Нарешті, десь аж опівночі, Калліопу заскочили по дорозі додому. Чоловік вітав перехожих із перебільшеною, але сумирною увічливістю. Дратівливість Калліопи ще не досягла критичної точки. У своїй кімнаті над вітальнею цирульника Сильвестра він видерся на підвіконня і до ранку співав мимо нот похмурі сумні балади, супроводжуючи грубі завивання різким бриньканням на гітарі. Благородніший за Нерона, своїми музичними вправами Калліопа попереджав мешканців Квіксенда про неминуче наближення кінця спокійного, мирного існування.

Зазвичай Калліопа Кейтсбі був чоловіком спокійним і байдужим, можна сказати, лінивим і нікчемним. У кращому разі — нероба і зануда, в гіршому — Квінсендський Жах. Про людське око Калліопа займав другорядну посаду у сфері продажу нерухомості, возив у тарантасах простаків зі Сходу оглядати земельні ділянки і ранчо. На світ чоловік з'явився у південних штатах: худющі метр вісімдесят, нечітка вимова і специфічні ідіоми не залишали сумніву щодо походження Калліопи.

Але, так чи інак, поживши певний час на Заході, цей слабосильний нероба, пожирач тонн крекерів, лінивий любитель темних закутків бавовняних полів і порослих сумахом пагорбів набув лихої слави навіть серед чоловіків, які змалечку на практиці вивчали мистецтво жорстокості.

Наступного ранку о дев'ятій Калліопа дійшов до кондиції. Надихнувшись од власного дикого завивання й од віскі, він приготувався збирати свіже лаврове гілля від вдячних жителів Квіксенда. Обвішаний патронташами, як різдвяна ялинка гірляндами, щедро оздоблений револьверами, ледве тримаючись на ногах, вийшов Калліопа на центральну вулицю міста. Занадто великодушний, щоб захопити місто зненацька, підкравшись мовчки, він зупинився біля найближчого рогу і видав бойовий клич. Моторошний, гучний, пронизливий крик чимось нагадував звук калліопи[86], яка дала Кейтсбі прізвисько, що змусило всіх забути його справжнє ім'я. Відразу за криком пролунали три постріли з револьвера сорок п'ятого калібру. Калліопа прочистив зброю і перевірив руку. Рудий собака, власність полковника Свазі, господаря «Західного», впав у пилюку догори лапами, востаннє заскигливши. Мексиканець, що переходив дорогу біля бакалійної крамниці з пляшкою гасу в руках, прожогом кинувся навтіки, не відпускаючи шийку тремтячої пляшки. Новий позолочений півник на даху пофарбованого в лимонний і ясно-синій кольори будинку судді Рілі затремтів, закрутився на місці й розколовся надвоє — невинна жертва людської нестриманості.

Артилерія була готова до бою. Рука Калліопи не тремтіла. Чоловіка переповнювала звична піднесена несамовитість воїна перед битвою, втім, не без відтінку суму Александра Македонського, що простір для завоювань обмежувався маленьким світом Квіксенда.

Калліопа йшов уздовж вулиці, стріляючи направо і наліво. Скло градом сипалося з вікон, собаки розбігалися, кури квокчучи розліталися врізнобіч; жіночі голоси пронизливо і занепокоєно кликали дітей, що загралися на вулиці. Час від часу до цього гамору долучалося стакато[87] револьверів Калліопи; періодично серед какофонії чітко чувся металевий скрегіт, добре знайомий жителям міста. Коли Калліопа був не в гуморі, у Квіксенді починалися позачергові офіційні вихідні. На центральній вулиці, передчуваючи наближення Квіксендського Жаху, клерки зачиняли віконниці й замикали двері. Для бізнесу наставала мертва година. Калліопа залишався єдиноправним володарем міста; що далі він просувався вперед, не зустрічаючи на своєму шляху жодних перепон і занадто мало можливостей урізноманітнити власні розваги, то нещаснішим він почувався.

Тим часом за чотири квартали звідти відбувалася активна підготовка, яка мала на меті задовольнити бажання містера Кейтсбі обмінятися з кимось парочкою компліментів і гострих словечок. Минулого вечора Бак Петерсон, начальник місцевої поліції, не міг поскаржитися на відсутність відвідувачів, які примчали повідомити про небезпеку вибуху Калліопи. Терпіння захисника громадського спокою, який інколи заплющував очі на не зовсім гідні вчинки і поведінку певних громадян, луснуло як мильна бульбашка. У Квіксенді поблажливість вважалася нормальною реакцією на людську нестриманість. Якщо мова не йшла про безцільне марнування життів поважних мешканців міста або про невиправдане знищення цінного майна, громадська думка схилялася не на користь суворого дотримання літери закону. Та Калліопа перетнув усі межі. Його витівки траплялися занадто часто і відрізнялися такою жорстокістю, що ніяк не могли розглядатись як нормальний відпочинок і звичайна віддушина.

У дерев'яній конторі три на чотири метри Бак Петерсон завбачливо очікував на попереджувальний крик, що свідчив про вихід Калліопи на стежку війни. Почувши вереск, начальник поліції скочив на ноги і причепив до пояса зброю. Два помічники шерифа і троє мешканців міста, здатні допомогти у вирішенні питання, також підвелися, готові перекинутися з Калліопою кількома жартівливими фразами зі свинцевим присмаком.

— Хлопця треба заспокоїти. Назавжди! — сказав Бак Петерсон, окреслюючи головне завдання майбутньої кампанії. — Не намагайтеся говорити з ним, просто стріляйте — стріляйте, тільки-но він відкриється для пострілу. Тримайтеся під прикриттям, а його прикінчіть. Невелика втрата для світу! Цього разу, гадаю, час Калліопі віддати Богові душу. І будьте обережні, хлопці. Не здумайте розслаблятися, Калліопа завжди влучає в ціль.

Бак Петерсон, високий мускулястий чоловік із зосередженим виразом обличчя і блискучим залізним значком начальника поліції на блакитній фланелевій сорочці, віддав загонові наказ атакувати Калліопу з усією можливою люттю. План полягав у звільненні міста від Квіксендського Жаху по можливості без втрат із боку визволителів.

Розгніваний Калліопа, ні сном ні духом не відаючи про заплановану каральну акцію, сунув по вулиці, поливаючи вогнем будинки по обидва боки, аж раптом побачив неочікувану перешкоду. За півкварталу попереду з-за ящиків біля галантерейної крамниці вигулькнули начальник відділку з помічником шерифа і відкрили вогонь. У той сам час решта загону, розділившись, оточувала Калліопу, вискочивши із двох бокових вуличок, якими вони переслідували його згідно з детально розробленим планом захоплення.

Перша канонада розірвала замок одного з револьверів Калліопи, відтяла шматочок правого вуха і зірвала патрон у перехресному патронташі, обпаливши чоловікові ребра. Відчувши зустріч із неочікуваним підсилювачем ненависті до всього світу, Калліопа видав фортисимо на найвищих нотах, на які був здатен, і почав відстрілюватись у відповідь.