Читати книгу - "Вигнанці"

— Добре. Тільки спершу ловіть ось цю вірьовку. Так! Тепер тягніть драбину.

Де Катіна схопив кинуту йому вірьовку і, протягши її до себе, побачив прив'язану до неї вірьовчану драбину з залізними гаками, щоб причепити до борту. Укріпивши її, він потихеньку пробрався в середню частину корабля, де містились дамські каюти, одна з яких була приділена його дружині. В даний момент вона була єдина жінка на кораблі, і він міг вільно постукати в двері й коротко пояснити, що треба і поспішати, не здіймаючи шуму. Через десять хвилин Адель з маленьким клунком у руках вислизнула з каюти. Разом вони вийшли на палубу й прокрались на корму. Вони майже добулись до борту, коли де Катіна зупинився, і прокляття вирвалося крізь стиснуті зуби. Між утікачами і вірьовчаною драбиною при нічному світлі ліхтаря, що висів на вантах, виділялась похмура постать францисканця. Він вдивлявся в пітьму з-під свого насунутого капюшона і помалу посувався вперед, ніби збираючись схопити жертву. Потім він зняв ліхтар і направив світло на утікачів.

Але де Катіна був з породи людей, які не дозволяють жартів. Характерною рисою його натури була здібність вирішити й діяти швидко. Невже мстивий монах може перешкодити йому в останню хвилину? Погано ж це скінчиться для фанатика капуцина! Де Катіна швидко підштовхнув Адель до мачти і, ледве монах наблизився, кинувся на нього і вчепився в нього. При цьому нападі капюшон спав з голови монаха, і замість суворих рис францисканця де Катіна, страшенно здивований, побачив при світлі ліхтаря лукаві сірі очі й грубе обличчя Ефраїма Саведжа. В той же час з-за борту з'явилась друга постать, і глибоко зворушений француз кинувся в обійми Амоса Гріна.

— Все йде добре, — тихо промовив молодий мисливець, насилу звільняючись з обіймів приятеля. — Він у нас в човні з шкіряною рукавичкою в горлянці.

— Хто «він»?

— Чоловік, одежа якого на капітані Ефраїмі Він наткнувся на нас, поки ви ходили по дружину, але ми швидко заспокоїли його. Дружина ваша тут?

— Ось вона.

— Ну, то швидше, бо може хто-небудь перешкодити.

Адель підняли через борт і посадили на корму луб'яного човника. Чоловіки, відчепивши драбину, спустились по вірьовці, а два індійці, що сиділи на веслах, тихо відштовхнули човен, і він швидко поплив проти води. Через хвилину від «Св. Хрістофора» лишився тільки невиразний обрис з двома жовтими вогниками.

— Візьміть-но весло, Амос, а я друге, — сказав капітан Саведж, скидаючи з себе одежу монаха. — На палубі корабля я почував себе в безпеці, в цьому маскараді, а тут він тільки заважає. Очевидно, ми могли б позакривати всі люки і забрати. весь корабель з мідними гарматами й з усім майном.

— А на другий день висіли б на реях, як пірати, — зауважив Амос. — По-моєму, ми зробили добре, забравши мед і не зайнявши колоди. Сподіваюсь, ви здорові, мадам?

— Я не розумію, як усе це трапилось і де ми тепер?

— Як і я, Амос.

— Хіба ви не сподівались, що ми повернемось по вас?

— Я не знав, що й думати..

— Ну от! Невже ви могли припустити, що ми покинем вас напризволяще?

— Признаюсь, ця думка гнітила мене.

— Саме цього я й побоювався, коли, скоса глянувши, перехопив ваш сумний погляд, що проводив нас. Та коли б ті хлопці помітили, що ми розмовляємо чи сигналізуємо один одному, то неодмінно пильнували б нас. А так ми ні в кого не викликали підозріння, крім того капуцина, що лежить ось тут на дні човна.

— Що ж ви зробили?

— Учора ввечері зійшли з брига на берег Бопре, найняли цей човник і притаїлись на цілий день. Потім уночі підпливли до корабля. Я скоро розбудив вас, бо знав, де ви спите. Монах ледве не зіпсував усієї справи, коли ви пішли по дружину, але ми заткнули йому пельку і скинули до себе в човен. Ефраїм надів рясу, щоб зустріти вас і допомогти, не наражаючись на небезпеку. Ми дуже боялись випадкової затримки.

— Ах, як чудово знов бути вільним! Який я без краю вдячний вам, Амос!

— Ну, ви були моїм охоронцем у вашій країні. Тепер моя черга доглянути вас.

— Куди ж ми їдемо?

— Ах, ось тут-то й зачіпка! Шлях морем закритий для нас. Доведеться якось пробиратись по материку і напружити зусилля, щоб відплисти якнайдалі від Квебека. Тут, очевидно, приємніше захопити гугенота, ніж ватажка ірокезів. Присягаюсь богом, не розумію, як можна здіймати стільки галасу з-за способів спасіння людиною своєї душі! А втім, ось і старий Ефраїм теж нетерпимий щодо цього. Очевидно, безглуздя скрізь можливе.

— Що ти там згадуєш моє ім'я? — спитав моряк, настороживши вуха.

— Тільки те, що ви — добрий, непохитний, старий протестант.

— Так, слава богу. Мій девіз — воля совісті для всіх, крім квакерів, папістів… Ну ще я не люблю жінок-проповідниць і різних там дурниць.

Амос Грін зареготав.

— Адже все це діється з дозволу господа бога, то чого вам так близько брати до серця? — промовив він.

— Ах, ти ще молодий і дурний. Поживеш — побачиш. Ти ще, гляди, почнеш заступатись і за цю погань, — показав Ефраїм веслом на розпростертого монаха.

— Що ж, по-своєму і він непогана людина.

— Ну, звичайно, і акула по-своєму гарна риба. Ні, хлопче, не замазуй очей. Базікай, поки не звихнеш собі щелепів, а все ж супротивного вітру не зробиш ходовим. Передайте-но мені кисет і кресало, а твій приятель чи не змінить мене на веслах?

Всю ніч пливли вони вгору річкою, напружуючи всі сили, щоб утекти від сподіваної погоні. Тримаючись південного берега і таким чином обминаючи головну силу течії, вони швидко посувалися вперед. Амос і де Катіна були