Читати книгу - "Чорний вовк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ви повинні одвезти мене до лікарні! Я буду скаржитись.
Капітан запитально глянув на молодшого сержанта.
— Одвозити не варто. Може дійти. До речі, й машина зіпсована…
— Гаразд, — кивнув капітан. — Піде з ескортом.
— Тільки без собаки! — видихнув Франек.
— В ескорті завжди супроводжують собаки, — відповів надпоручик.
Знову задзвонив телефон.
На цей раз трубку взяв капітан. Він одразу впізнав голос підполковника.
— За півгодини ми будемо у вас! — сказав підполковник. — Негайно затримайте лісоруба Антоніна Франека! Будьте обережні, він озброєний.
— Ми вже затримали! — відповів капітан.
— Що? Ви там нічого не можете знати!
— Щось все-таки знаємо. Тому й затримали.
— Гаразд! Добре працюєте! Ми скоро будемо!
— І наші собаки теж добре працюють! — засміявся капітан.
16
Водій військової машини зупинився за кілька сот метрів від застави. Поручик висунувся і марно шукав якоїсь перешкоди. Помахав назад другій машині, щоб зупинилася.
— Нічого не бачу, — пробурмотів незадоволено. — Це мені вже наперед не подобається.
Водій був неговіркий. Підполковника він возив близько року, і обидва вже звикли один до одного. Він був добрий водій і знав, кого возить. І якщо навіть у машині сиділо багато офіцерів, як оце тепер, ніхто його не міг примусити, щоб він їхав швидше, ніж шістдесят на годину, хоч дорога була б рівна, як стіл.
Проте звичайно тому водієві по рівних дорогах майже не доводилося їздити.
Підполковник зняв кашкет і провів долонею по лисій голові. Виліз з машини.
— Я б не радив, — сказав водій трохи сердито. Але жоден м’яз на його обличчі не ворухнувся.
— Чого ти боїшся, Іржі? — спитав підполковник. Він стояв, широко розставивши ноги, на стрімкій кам’янистій дорозі і недовірливо хитав головою, дивлячись вперед на двох собак, один з яких був без повідка і біг вільно.
Друга військова машина теж зупинилася.
— Що ви про це думаєте, товаришу майор? — кинув підполковник назад.
Майор, що вийшов з другої машини, приставив руку до очей.
— Якщо це той пес, так це справді небезпечно, — сказав він. Потім похитав головою. — Але там же Стогончік? Тоді я не розумію…
— Так, це той пес.
Водій закурив сигарету, не вимикаючи мотора. Якби щось сталося, обидва офіцери встигли б ускочити в машину. «Якщо той звір нападе на мого підполковника, — думав водій, — я теж матиму час вискочити і захистити його».
За триста метрів від них Вовк тримав батальйонного інструктора за штани і тяг назад. Наче до застави. Стогончік махав руками, щоб не впасти, і марно намагався вирватися. Той Стогончік, який завжди міг легко дати собі раду з собаками.
Трохи далі за Стогончіком вони побачили провідника Штенцла з розлюченою Лізою.
Все, що тут робилося, було незрозуміле.
— У нас же важлива справа! — сердито промовив майор. — Я б…
— Тепер можна не поспішати, — усміхнувся підполковник. — Той хлопець уже в них на заставі.
Майор похитав головою:
— Не збагну, як вони його виявили. У них були мінімальні можливості.
Штенцл помітив офіцерів і хотів був здаля віддати честь, але зробив це якраз в той момент, коли розплутував Лізу від повідка. Поводок якось замотався між його ногами, і Штенцл упав.
Вовк одпустив Стогончікові штани, бо йому набридло, що цей прапорщик не розуміє його, і подивився на тих офіцерів, що стояли віддалік біля машини, — може, вони зрозуміють?
Це була мить, коли майор ступив крок назад, а водій вискочив з машини і став перед підполковником, тримаючи в руці французький гайковий ключ. Але підполковник спокійно відсторонив його.
— Не бійся, Іржі! Той пес зовсім не страшний, — сказав він і помалу пішов униз.
Дійшов до Штенцла.
— Слухайте…
Штенцл не знав, що йому робити. Чи підвестись і віддати честь, чи хапати здурілу Лізу.
— Ні, — похитав головою підполковник. — Краще сидіть. А сидячи честь не віддають…
Потім обернувся і глянув на батальйонного інструктора, який міг більше пояснити, оскільки тримав Вовка за карк (власне, навіть не усвідомлюючи, що він його тримає. — Стогончік у цю мить тільки дуже боявся, щоб той страшний звір не кинувся на підполковника).
— Я, — Стогончік ковтнув слину, — пробачте, товаришу підполковник, але я зовсім збитий з пантелику. Пес крутив хвостом.
— Так, — кивнув підполковник. — І що далі?
— Того негідника, — Стогончік гордо випнув груди, — піймали наші собаки!
Підполковник усміхнувся, бо згадав… І знову провів долонею по лисій голові.
— Я знав, що ви мені того не пробачите. Ну, що ж, прекрасно! Але ми його впіймали разом з вами. Хоча б тим, що зараз ми вже все про нього знаємо, — потім він виправився. — Майже все…
*— Так ви нам зараз нічого не скажете? — загримів підполковник. З огидою він одсунув од себе обріз, коробку набоїв і вовчі пастки. Сів на ріг столу проти Франека.
— До лік-арні! — пробелькотів насмерть переляканий Франек.
— Звичайно, — кивнув підполковник. — Але ваші рани не такі страшні, щоб ви не витримали допиту.
— Не грайте перед нами комедію! — не втерпів похмурий майор.
— До лікарні! — шепотів Франек.
Капітан висунувся з вікна. Йому не хотілося вживати суворих заходів.
Внизу Штенцл уже тримав Лізу на поводку, а на Вовкові був нашийник з шипами. Батальйонний інструктор тримав його на короткому повідку.
— Не одводьте собак! — крикнув капітан.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний вовк», після закриття браузера.