Читати книгу - "Говорить сьомий поверх"

Послухати його, то Фелікс взагалі уміє все на світі: і відгадувати на відстані, і по-пташиному розмовляти, і клітки робити. І завжди Тимко говорить не просто «Фелікс», а «мій Фелікс»…

— Ми знайдемо з тобою якогось хворого птаха і будемо його лікувати, — сказав я. — Просто у тебе вдома.

— Ні, краще у нас у школі, — несподівано заперечив Тимко. — У нас там є живий куточок. Принеси клітку просто туди. Зараз забери, а потім принеси.

— Мені самому принести?

— Так, самому, — тихо сказав Тимко. — Якщо тобі не важко… Адже там у нас живий куточок.

Я здивувався його проханню. Та робити було нічого: довелося тягти клітку назад додому. А завтра я понесу її Тимкові в школу вже без Білчиної допомоги, сам понесу. Якщо вже він так просить.

Коля

Оля пише Колі

Я стільки разів перечитую кожного твого листа, що Артамонов сказав «Напам'ять учиш?»

Хочу і я повідомити тобі про одну несподівану новину. Про найнесподіванішу! Артамонов став мало не найщирішим моїм другом. І пояснює це знаєш чим? Тим, що я організувала рукавичну майстерню. Він мене, мовляв, за це почав дуже поважати. Ми, між іншим, вирішили в'язати для рибалок і теплі фуфайки також. Це нелегко, але ми навчимося. До нас у майстерню приходили моряки з порту, щоб «схвалити ініціативу». І Артамонов роздзвонив про це на всю школу.

Він став зовсім не схожий на себе й навіть зачісується на проділ, чого, кажуть, досі ніколи не робив. Він поступився мені своїм місцем біля вікна, бо звідти видно море. Я тепер на уроці поглядаю у бік порту й бачу кораблі під рівними прапорами й риболовецькі траулери. А коли навесні вікна відчинять, тоді, певно, і запах моря долітатиме до мене…

Коли Артамонов довідався, що я вечорами затримуватимусь у майстерні, він сказав, що заходитиме за мною, мовляв, я живу на околиці міста й одна неодмінно заблукаю… Хоча живу я зовсім не на околиці й цілком можу дійти сама. Але я не хочу його ображати: нехай проводжає.

Мій портфель у його руках здається зовсім маленьким, немов іграшковим. Сам же він ходить до школи з такою грубезною брезентовою торбиною, що в ній поміщаються навіть його футбольні бутси.

Коли ми йшли в перший вечір, він дуже ніяковів і ніяк не міг знайти тему для розмови. Тоді я запитала його: «Розкажи що-небудь про футбол!» Він страшенно зрадів, що я допомогла йому, і не затуляв рота до самого дому.

Уяви собі, він знає напам'ять прізвища воротарів усіх команд, які грають по класу «А» і навіть по класу «Б». І пам'ятає, хто з них скільки пропустив м'ячів у минулому сезоні.

Я йому сказала:

— А коли б ти свою пам'ять на щось серйозне скерував… Га? Був би чудовий результат!

Він не образився.

Артамонов запросив мене наступної неділі покататися по морю на катері.. Я поки що не погодилася. Але, чесно кажучи, він не такий уже й поганий хлопець. Мені попервах здалося, ніби він схожий на нашого Рудика Горлова. А тепер я бачу, що зовсім не схожий…

Оля

Коля пише не Олі

Школа № 3. Шостий клас «В».

Володимиру Артамонову (особисто).

Молодець, Артамонов! Ми і далі пильнуємо кожен твій крок. Ти правильно зробив, що пересадив Олю Воронець ближче до моря. І добре робиш, що хвалиш її на всю школу.

Але проводжати її додому тобі ніхто не доручав! І змінювати зачіску теж не обов'язково. Врахуй це! Будемо й далі спостерігати. І не здумай показати їй цього листа. Бо, як ти сам кажеш, «гірше буде»!

Головний Штаб Спостереження

«Загону Справедливих»

Колі пише не Оля

Школа № 1. Шостий клас «А»

Миколі Незлобіну (особисто).

Слухай, ти, «Головний Штаб Спостереження»! Не подумай, що я злякався твоїх погроз. Одержуй свої листи назад.

А з Ганною Іллівною і Тимком у тебе добре виходить. Оля мені розказала. Захищати Олю не треба: вона цього не потребує. Все.

Артамонов

Коля пише Олі

Я, Олю, тільки те й роблю, що тягаю свою клітку туди-сюди. А вона ж велика й важка. Ти сама бачила. Сьогодні притяг її Тимкові у школу.

Лише там я зрозумів, що справа не тільки в живому куточку, а в тому, що Тимко дуже хоче показати мене своїм приятелям.

— Вони кажуть, ніби Олі набридло зі мною дружити… І не вірять, що вона виїхала. От і нехай знають, що у мене є новий товариш.

Тимко вперше назвав мене своїм товаришем.

Він навмисне довго ходив зі мною шкільним коридором і з усіма знайомив:

— Це Микола Незлобін, мій товариш. Він вчиться у шостому класі.

І чому Тимко так пишається дружбою зі мною? Він хотів, щоб я довше не йшов зі школи й усі встигли мене побачити. Тому він довго тримав мене в живому куточку: знайомив із їжаками, рибами, білими пацюками, черепахою і сонним вужем. Жодна клітка в живому куточку не була порожньою, крім моєї, саморобної. Я вирішив обов'язково знайти якогось птаха й відкрити нову пташину лікарню у Тимка в школі.

Зі школи ми йшли разом із Тимком. Він увесь час про щось мене запитував, щоб усі бачили, — у нас серйозна чоловіча розмова.

По-моєму, Тимко вже починає потроху до мене прив'язуватися. І я до нього теж.