Читати книгу - "ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ"

Йоаникія Силича — полковника чернігівського, Стефана Шамрицького — полковника лубенського, Афанасія Шуровського — полковника переяславського, Павла Килдія — осавула ніжинського, Кирила Ширая — секретаря Сомкового» (Книги разрядныя, по официальным оных спискам, т. II, СПб., 1885, стор. 940; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 269).

1664

76 Похід Яна Казіміра на Лівобережжя, захоплення Остра, Ніжина, Салтикової Дівиці, Мени відбулися в грудні 1663 р., а не на початку 1664 р., як пише літописець (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 272; Adam Kerstner, Stefan Czarnecki, стор. 501 — 502).

77 Російську армію, яка переслідувала польські війська на Лівобережжі, очолювали: князь Я- Куденекович-Черкаський, П. Шереметев і князь Г. Ромодановський (Акты, собранные Археографической экспедицией, т. IV, СПб , 1836 № 149, стор. 197).

78 Гетьмана Івана Виговського розстріляно за наказом С. Маховського. Останній розгромив також козацькі війська на Лівобережжі (М. Петровський, Нариси історії України..., стор. 274).

79 Київський митрополит Діонисій Балабан помер 10.Y 1663 р. На його місце митрополитом було обрано Иосифа Тукальського (Черниговские губернские ведомости, 1858, № 27, стор. 195; Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, т. IV, К., 1859, стор. 382).

80 Гетьман Павло Тетеря втік з України 1665 р. (Акты ЮЗР, V, № 122, стор. 267, 272 — 273, 277).

81 Козацьке військо, яке 1665 р. захопило Черкаси, очолював осавул П. Нужний, а не лубенський полковник Г. Гамалієнко, як пише літописець (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 276).

82 Облога Чигирина тривала близько двох тижнів (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 276 — 277).

83 Козацькі війська гетьмана І. Брюховецького з’єдналися із запорожцями кошового І. Сірка 18 червня у Каневі (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 277).

84 За свідченням документів, калмицькі загони бували на Україні і до 1664 р., вони не раз виступали разом із запорожцями проти Криму (Акты ЮЗР, V, № 43, стор. 96; №63, стор. 140, 148 — 149; № 67, стор. 169 — 170 та ін.; Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, IV, 3; № 68, стор. 308; № 69, стор. 315 та ін.).

85 Ставища спустошили війська С. Чарнецького. Польський полководець помер 1665 р. (Акты ЮЗР, V, № 110, стор. 249; Adam Kerstner, Stefan Czarnecki, стор. 514 — 515). 175

1665

86 Друга битва козацьких військ з польсько-шляхетськими відбулася під Білою Церквою близько 13 червня за ст. ст. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 279).

87 Генерального писаря 3. Шийкевича заслано до Сибіру за доносом І. Брюховецького і козацької старшини. Повернувся Шийкевич із заслання до Батурина після 1681 р. У різних документах 80 — 90-х років зустрічається його ім’я (Акты ЮЗР, VI, № 1, стор. 13 — 14; VIII, № 15, стор. 54).

88 Децик був овруцьким полковником, а не «гультяєм», як пише літописець. Схоплено його і заслано до Сибіру за активну діяльність, скеровану проти І. Брюховецького (Акты ЮЗР, V, № 121, стор. 265; № 122, стор. 276; № 127, стор. 283; VI, № 2, стор. 25, 27 та ін.).

1666

89 Згідно з угодою, укладеною гетьманом Брюховецьким 1665 р., у Москві, російські воєводи мали право перебувати, крім згаданих літописцем міст, ще й в Острі (Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. VI, 1925, стор. 1.61).

90 За царським переписом, проведеним 1666 р. на Україні, козаки звільнялись від оподаткування (М. Костомаров, Собр. соч., кн. VI, СПб., 1905, стор. 73).

91 Козаки Переяславського полку повстали в липні 1666 р., проте бої точилися аж до осені (Акты ЮЗР, VI, № 45, стор. 127, 129).

1667

92 Російський військовий загін А. Косагова залишив Запоріжжя 1666 р. без відома царя (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, № 10, стор. 400 — 401).

93 Запорожці перебили лише більшу частину татар, не всі запорожці — учасники цієї змови — були спіймані (Акты ЮЗР, VI, №62, стор. 179, 184, 187).

94 Коронним гетьманом Я- Собеський став 1668 р. після підписання Підгаєцьких статей, а до того часу він був польним гетьманом (Acta historica res gestas Poloniae illustrantia, t. I, Kraków, 1880 — 1881,№ 129, стор. 337 — 338; T. Kórz o n, Dola i niedola Jana Sobieskiego 1629 — 1674, т. II, Kraków, 1898, стор.59, 67).

95 Митрополита Й. Тукальського було випущено на волю 1666 р., а на Україну він приїхав 1667 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 288).

96 Андрусівська угода між Росією і Польщею була підписана 1667 р. у білоруському селі Андрусові недалеко від Смоленська. У тексті цієї угоди немає слів, наведених літописцем: «котора би сторона (Правобережна чи Лівобережна Україна. — Я. Д.) спротивилася, то зобополне оную зносити», хоча зобов’язання такі є у статтях 14 та 23 (Полное собрание законов Российской империи, т. I, СПб., 1830, ч. 398, стор. 631 — 642; Wojcik Zbigniew, Traktat andruszowski 1667 roku i jego geneza, Warszawa, 1959).

97 Літописець помилково пише про прохання Брюховецького провести слідство на Україні проти царських воєвод. Насправді російський цар дав вказівку своєму представникові В. Кикіну вивчити ці скарги. У зв’язку з цим Кикін вів слідство у Полтаві (Акты ЮЗР, VI, № 62, стор. 190 — 191).

98 Московського патріарха Никона судили в Москві 1666 р. З цією метою до Москви приїхали патріархи антіохійський Макарій і олександрійський Паїсій. Правда, собор закінчився 1667 р. Тоді ж повернувся на Україну Мефтодій Филимонович (Микола Петровський, Нариси історії’ України..., стор. 289).

1668

99 Стародубський полковник П. Рославець не прибув на раду до гетьмана Брюховецького (Акты ЮЗР, VII, 8, стор. 18, 22).

100 Сосницького воєводу В. Лихачова взяли в полон Акты ЮЗР, VII,