Читати книгу - "Якоб вирішує любити"

class="book">В Пассау їх затримали ще на день, заки видали гроші до Відня. Три ґульдени, небагато, зваживши на те, що кожен, хто не гріб, мав заплатити корабельникові по чотири. Фредерик, оскільки виявився завзятим і вправним в обходженні з веслами, був звільнений від платні за перевезення.

Його жінку переповнювала втіха від того, що вона в ньому відкривала. То був беручкий чоловік, що зробить її життя якщо не легким, то принаймні стерпним. І в якого, без сумніву, достатньо чоловічої сили, щоб зробити їй кількоро дітей. Та й батьки її приглядалися до зятя і раділи доньчиному вибору. З нього вийде добрий, а може, й навіть заможний господар.

В Енґельгартсцеллі усім довелося висісти, їх до нитки обшукали цісарські митники. Хто був хворий, неодружений, у кого виявили якусь тілесну ваду — тих негайно відсилали назад. Майже всі гроші відібрали як комісійні. Так був втрачений ще один день, але це — як і знущання урядників — вже не могло збити їх з наміру, бо за часом вони пересувалися добре і досі не стикалися зі справжніми небезпеками. Тож уже сподівалися, що все мине гладко. Вони змирилися зі звичайними невигодами подорожі, яка обіцяла їм усе, чого в них ніколи не було. Мирні часи, квітучі садиби і ночі, в яких не треба буде корчитися з голоду. Ось тільки лице корабельника все суворішало, а його погляд похмурнішав.

Коли відтинок, де ріка звивалася поміж стрімкими узгір'ями, але вода була спокійна, залишився позаду, а краєвид аж до Лінцу став поступово розгладжуватися, так що на ніч можна було зійти на берег, посмажити риби і виспатися випроставшись, люди вже почали вважати корабельника невірою. Бо ж якщо все піде добре, вже за три дні вони будуть у Відні. Але сталося інакше.

Вони переночували на ріні, оточеній очеретами, назбирали хмизу в заплавному ліску і розклали багаття, на якому жінки приготували їжу. Вранці все було оповито густим туманом, і це не поліпшило корабельникові настрою. Вони всіли на судно, Фредерик і ще кілька міцних чоловіків відштовхнули його на мілководдя, а тоді налягли на весла.

Перш ніж дати команду, корабельник, широко розставивши ноги, став перед людьми і промовив:

— Найтяжче випробування в нас іще попереду. Незабаром ми дістанемося до тіснини зі стрімкими скелями. Там течія посилюється, нас добряче потрусить. Але найбільше мене непокоїть не це. Посеред ріки стримить скеля, що утворює сильні вири. До того ж зі стрімчаків у воду постійно падають стовбури дерев і захаращують проходи. Якщо на них налетіти, корабель може так побити, що доведеться відмовитися від дальшої подорожі. А тепер слухайте уважно, чоловіки! За моїм знаком ви втягнете весла, інакше вони поламаються. Там ми так чи інакше мусимо здатися на волю течії. Якщо хочете, моліться, але буде такий рев, що Господь нас навіть не почує.

Він засміявся з власного жарту.

— А от коли прорвемося, зупинимося коло церкви Марії в Таферлі. От там і подякуєте Богові.

Він сів на корму і наказав:

— Весла на воду!

Коли туман в кількох місцях прорвався, відкрився лагідний край з хвилястими пагорбами, з левадами, повними фруктових дерев. Ніщо не віщувало небезпеки, якій вони рухалися назустріч. Невеличкий переполох виник тільки тоді, коли вони наскочили на мілину, всім довелося висісти й зіпхати корабель. Фредерик підганяв інших і сам не щадив сил. Коли корабель зрушили, він на руках переніс свою жінку через воду. Кілька разів переходив туди й назад по коліна у воді, помагаючи старим та дітям.

Перші пороги вони подолали без особливих труднощів, однак річка стала помітно рвучкішою. Їх то прибивало до берега, то виносило на середину течії, туди, де на них чигали сильні крутоверті, що норовили затягти на глибину. Іноді в тумані вони втрачали орієнтацію, аж поки не наштовхувалися знову на берег або на нагромаджені стовбури. Хто не веслував, міцно трималися за все, що можна: діти за матерів, жінки за чоловіків. Коли корабель загрозливо перехилило, худоба, мішки та один хлопець полетіли через борт і зникли в шумовинні. Інші якимось дивом порятувалися.

Ріка прокинулася і, здавалось, хоче позбутися їх, так ніби вони надто вже їй дошкуляли. Якби Раміна жила в ті часи, вони б довідалися, що невільно безкарно збурювати ріку веслами, так само як і пиряти вітер ножем.

Наступною випала з корабля і зникла в пучині стара селянка з околиць Страсбурґа. Чоловік ще спробував її витягти, але рухався надто повільно. Він вже майже був вирвав жертву з течії, та ріка виявилася спритнішою. Третім був тихий хлопчик, який весь час чіплявся за материну спідницю. Після цього якийсь час здавалося, ніби Дунай наситився, але він лише причаївся, лише розпружив м'язи, готуючись завдати чергового удару. Течія заспокоїлася, вода, яка щойно бурлила, знову так проясніла, що внизу проглядалося кам'янисте дно. Всі полегшено відітхнули.

Корабельник, що досі сидів на хвості, встав. Витер лице і напружено вдивлявся туди, де крило туману приховувало наступну перешкоду. Він стояв, наче зрісшись з судном, наче його не могла здолати жодна стихія. Так ніби він сам-один вийшов на герць з рікою і навіть здужав її приборкати. Всі погляди були прикуті до нього й чекали найменшого знаку.

Раптом він лайнувся, і всі здригнулися. Одні хрестилися, інші, поринувши в молитву, безгучно ворушили губами.