Читати книгу - "Руїни бога"

Мабуть, розбудили його чайки. Вони жахливо галасували, але їхня жвавість йому подобалася. Він раптом збагнув, що відколи почалася війна, був прикутий до суші (перельоти над темним Північним морем не рахуються). Світло тут також інше, це ясно вже з тих промінців, що пробивалися у щілину в грезетових завісах. Кімната у них непогана. Вікна виходили на балкон із кованими поручнями й море. Ненсі сказала, що віддала за цю кімнату «все золото корони» — та й то, вони її отримали тільки тому, що якийсь контр-адмірал ночував деінде. Вона добре зналася на флотських чинах — значно краще, ніж Тедді, який, як усі пілоти, ставився до інших родів військ із легкою зневагою. Мабуть, працює над шифруванням для флоту, — вирішив він.

Чутливий до кожного його подиху пес і собі прокинувся. Вони намостили йому кубельце із запасної ковдри, знайденої у шафі, в шухляді, яку витягли з туалетного столика.

— Овва, — сказала Ненсі, — та йому там зручніше, ніж нам на ліжку.

Хай би як абсурдно це звучало, Тедді соромився займатися з Ненсі коханням при собаці. Він боявся, що пес розгублено чи тривожно спостерігатиме за ними, проте коли він «в процесі» поглянув на шухляду («Усе гаразд, милий?» — спитала Ненсі), пес мирно спав. Не лізти, куди не слід — теж чеснота.

Добре вимощена шухляда і справді, мабуть, була зручніша за комкуватий, напханий кінським волосом матрац контр-адмірала, не набагато м'якший за «сухарики», які видавали Королівські повітряні сили. Прокинувся Тедді таким занімілим і нещасним, мов дев'ять годин просидів у «Галіфаксі». Ненсі, знов-таки, права — вона взагалі рідко помилялася: до уваги офіцерської дружини він вчора був неготовий. Він надто стомлений, щоб дати раду її павучим чарам.

Тедді виплутався з покривал і безгучно опустив ноги на підлогу, перш ніж Щасливчик устиг заскочити на ліжко й розбудити Ненсі (у казармі Тедді пускав пса на ліжко). Вони не закривали балконні двері на ніч, тож він прослизнув за завіси й вийшов на балкон, потягуючись і набираючи повні легені чистого повітря. Солоний присмак вітру приніс полегшу. Пес приєднався до нього — цікаво, що той думав про ці краєвиди?

— Це море, — нагадав Тедді собаці.

Дві ночі тому його новий літак, «К-Квіні», здійснив аварійну посадку в Карнабі. Карнабі — база при узбережжі з подовженою злітною смугою, що приймала всіх скалічених бідах, які ледве доволоклися додому через Північне море, а також тих, хто, як «К-Квіні», просто заблукав у імлі. Карнабі була обладнана «FIDO»[8] — Тедді вже не пам’ятав, що там значила ця абревіатура, щось із туманом. Уздовж злітної смуги провели трубки з тисячами галонів пального, які запалювали на випадок туману, щоб загублені та зранені дісталися додому.

Коли він нарешті повернувся на власну базу, Тедді взявся розповідати псові про Карнабі — раптом тому цікаво. Тоді і зрозумів, що, можливо, в нього проблеми. Тепер він розсміявся, згадавши ту мить, і почухав псові голову. Яка різниця? У цілого світу проблеми.

Балкон постраждав від морського повітря, крізь білу фарбу проступала іржа. Цілу країну треба ремонтувати. Цікаво, як скоро зміни стануть незворотні і Британія розсиплеться на іржу і порох?

Він не почув тихого стуку у двері, коли їм принесли замовлений звечора ранковий чай, тож здивувався, коли Ненсі вийшла на балкон і подала йому чашку на блюдці. Вона була у зручній бавовняній піжамі — «не як на медовий місяць».

— А у нас що, медовий місяць? — спитав Тедді, сьорбаючи чай, який вже почав холонути на ранковому повітрі.

— Ні, але ж міг би в нас бути медовий місяць? Спершу, звісно, треба було б побратися. То що, може поберемось?

— Що, зараз? — перепитав Тедді, питання вивело його з рівноваги. Якоїсь миті йому здавалося, що, може, вона приготувала йому сюрприз і отримала дозвіл на шлюб у місцевій церкві — і зараз до кімнати увірветься натовп Тоддів і Шоукроссів, щоб їх привітати.

Йому згадався Вік Беннетт, який так і не дожив до свого весілля — а то вони гульнули б, попри стан Лілліан. Він почувався винним за те, що більше не зв’язувався з його родиною й нічого не знав про Вікову дитину. Про Едварда. Чи, може, про доньку. Лілліан і дитина житимуть собі далі, а ось спогади про Віка поволі стиратимуться, доки не настане день, коли ніхто вже його не пам’ятатиме. «Він писав, що кращого чоловіка він ніколи не зустрічав». Якби ж то Вік пожив довше, подумав Тедді — зустрів би багатьох значно кращих людей.

— Та ні, не зараз, а після війни.

О, після… — подумав Тедді. Така от вишукана брехня.

— Так, — сказав він, — звичайно, поберемося. То що, тепер ми заручені? Хочеш, стану на коліна?

Він поставив чашку і блюдце на балкон, став на коліна (пес з інтересом спостерігав) і сказав:

— Ненсі Роберто Шоукросс, чи можна попросити вашої руки? (Так же треба казати?).

— Залюбки.

— Тепер треба купити обручки?

Вона задерла палець:

— Поки що і це згодиться, а принагідно купиш мені діамант.

Так вони і побралися з обручками з універмагу. «Вона мені дорога, як пам’ять», — сказала Ненсі, коли він вдягнув ту їй на палець у Челсі після війни.

Весілля було скромне, згодом Тедді подумував, що, може, варто було влаштувати пишніше святкування. Урсула і Бея стали їм і гостями, і дружками, і свідками. Урсула привела Щасливчика з червоною стьожкою на нашийнику:

— А ось і твій дружба, Тедді.

Вони так і не замінили обручки з універмагу на щось дорожче, хоча дешевий сплав часом лишав на пальці Ненсі негарне чорне кільце. Утім, Тедді купив їй перстеника з діамантом, нехай і маленьким, коли народилася Віола.

*

— То ми заручені, — сказала Ненсі, коли вони під руку походжали пляжем після сніданку. Вони здолали смугу гальки й протитанкових їжаків, щоб дістатися грубого бурого піску при воді, який проступив із відпливом. Пес хлюпався у хвилях. Інколи Тедді кидав йому камінця, але той був надто захоплений новим для нього морем, щоб відволікатися на буденні собачі розваги і приносити камінця назад.

— То ми заручилися, — і далі радісно повторювала Ненсі. — Це так архаїчно. Яке походження цього слова?

— Мабуть, від рук, рукостискання, — сказав Тедді, не зводячи погляду із пса.

— Звісно, звучить схоже на правду, — вона стисла йому руку, а Тедді згадав вчорашню офіцерську дружину.

Ненсі посміхнулася йому і спитала:

— Ти щасливий, милий?

— Так.

Тоді він уже поняття не мав, що взагалі значить це слово, але раз вона хотіла,