read-books.club » Сучасна проза » Щоденник Майдану та війни 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Щоденник Майдану та війни" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 76 77 78 ... 87
Перейти на сторінку:
розшукує в Криму п’ять фізично міцних чоловіків 30—40-річ­ного віку зі зброєю і в камуфляжних військових костюмах із нашивками збройних сил Російської Федерації. Поки весь світ напружено слухав Путіна, який обіцяв Україні відплату за «терор», українці зраділи знову відкритим пропускним пунктам до Криму і поїхали на окупований півострів.

Війна в Донбасі триває вже два роки. Хоча з минулого вересня ця війна перебуває в стадії «перемир’я», щодня телебачення повідомляє кількість убитих і поранених українських солдатів, а також кількість артилерійських обстрілів позицій українських військ. Українські солдати час­то скаржаться, що їм не дозволяють відповідати на обстріл тим же, але все-таки, ясна річ, відповідають. І регулярно українські мас-медіа повідомляють, що у бойовиків великі втрати. Ці новини мають начебто радувати громадян, але громадяни в основному залишаються байдужими. Звичайно, вони перестають бути такими, якщо хтось із їхніх рідних опиняється на лінії фронту солдатом. Але в такому разі вони примикають до меншості, яка стежить за тим, що відбувається в Донбасі, пильніше і з болем.

Решта громадян, не беручи до уваги тих, які вирушили до анексованого, але сонячного Криму або поїхали заповнювати пляжі в Одесі та Одеській області, аби показати, що там відпочиває в десятки разів більше людей, ніж у Криму, або вирушили до Туреччини, Чорногорії та Єгипту. Сезон відпочинку ж у розпалі. Відпочивати біля Одеси або в Чорногорії цілком політкоректно. Відпочивати в анексованому Криму вважається зрадою. Але кілька сот тисяч українців все одно регулярно «зраджують» батьківщину на кримських пляжах.

Для тих, у кого не вистачило грошей на відпочинок і кого не мобілізували на лінію фронту, головною розвагою стало спостереження по телевізору й інтернету за новою «зіркою» української політики Надією Савченко. Її біографія з неймовірною швидкістю наближається до сюжету для авантюрного роману. Перед тим, як потрапити в полон до сепаратистів у червні 2014 року, вона прожила бурхливе життя, спочатку отримавши спеціальність модельєра одягу, потім спробувавши стати журналістом, потім записавшись за контрактом до Збройних сил України, після чого на шість місяців вирушила до Іраку в складі миротворчого контингенту (2004). Після цього, закінчивши Харків­ський університет повітряних сил, вона стала штурманом військового вертольота. Але в Донбас, будучи офіцером українських збройних сил, поїхала добровольцем, бо в цей час перебувала в армійській відпустці. За два роки, проведені в російській в’язниці, куди її переправили бо­йовики з Донбасу, вона стала депутатом парламенту України, членом української делегації в ПАРЄ, отримала кілька нагород і навіть була номінована на премію Європарламенту імені Андрія Сахарова «За свободу думки». По всій Європі й навіть у Росії проходили демонстрації з вимогою звільнити Надію Савченко. Російський суд засудив її до 22 років тюремного ув’язнення, але 25 травня цього року її обміняли на двох російських військових, захоплених у полон в Донбасі. До Києва вона повернулася на президентському літаку і відразу стала популярною зіркою теленовин. Почала з того, що відмовилася в аеропорту приймати з рук Юлії Тимошенко букет квітів. З огляду на те, що до парламенту її провів Блок Тимошенко, це, звичайно, однопартійців не порадувало. У червні цього року Надія Савченко заявила, що виграє в президентських виборах і що просто змушена буде стати президентом, аби врятувати країну. Що далі, то дужче. Останні кілька тижнів вона виступає з вимогою до української влади почати прямі переговори з лідерами сепаратистів, а також скасувати антитерористичну операцію в Донбасі. Вона вимагає відпустити всіх засуджених бойовиків із ув’язнення і каже, що після цього лідерам сепаратистів стане соромно і вони відпустять із в’язниць усіх українських полонених. Що робитимуть бойовики, якщо президент накаже припи­нити антитерористичну операцію і прибрати українські війська з лінії зіткнення з невизнаними «республіками» Донбасу, вона не говорить. Напевно, не знає.

Одначе, на жаль, на Надію Савченко, яка після звільнення отримала з рук президента орден «Герой України», тепер дивляться або як на не дуже розумну, або як на агента Кремля. Українська письменниця Оксана Забужко навіть припустила, що Надію Савченко всі два роки в російській в’яз­ниці гіпнотизували та перетворили на провідника ідей Путіна. На користь цього припущення говорить і заява Савченко про те, що у неї немає претензій до російського правосуддя!

У той час, як українці стежать за Надією Савченко більше, ніж за олімпіадою в Ріо-де-Жанейро, відбуваються в країні й справді тривожні події, серед яких на першому місці залишається недавнє вбивство відомого журналіста Павла Шеремета. Його підірвали в машині в самому центрі міста. Павло Шеремет, білорус, громадянин Росії та ворог президента Лукашенка, перед тим, як переїхати до України, зробив успішну кар’єру на російському телебаченні. У Росії він був навіть більш відомий, ніж у Києві. Колеги Павла Шеремета, російські журналісти, які переїхали до України, сприйняли його вбивство, як сигнал їм, щоб вони думали перш ніж писати. Українська поліція вважає, що операцію проводили російські спецслужби для дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в країні.

Днями українські спецслужби заарештували групу з п’яти осіб, які готували вибухи на залізниці біля Львова, на Західній Україні. Вибухи мали прозвучати в трьох різних місцях, відрізаючи Львів із трьох напрямків. Одного з п’яти заарештованих схопили, коли він закладав під рейки ви­бухівку.

Паніки, до речі, ці новини ні у кого не викликали. В Україні тривають фестивалі та літній відпочинок. У Києві стало більше туристів, а у Львові їх завжди було багато. Фінансова ситуація стабільна, і курс гривні твердо тримається на місці.

Коли я запитав знайомого, що вхожий до урядових кабінетів, чим пояснити фінансову стабільність у країні під час війни, він відповів: чиновники стали менше красти. По­яснив, що тендери з держзакупівель тепер проводяться за допомогою інтернет-програми ProZorro (парафраз на українське слово — прозоро) і вкрасти гроші бюджету тепер набагато складніше. Сказав, що завдяки цій новації кількість грошей у бюджеті збільшилася на третину.

Напевно, з цих зекономлених або врятованих від корупціонерів грошей оплачується і ремонт автодороги від Одеси до кордону з Румунією, автодороги, яку не ремонтували всі 25 років незалежності.

В України ще багато невідремонтованих доріг. Зазвичай люди прокладають паралельну дорогу по полях замість зруйнованої. Якщо зруйнується держава, я впевнений, що українці побудують іншу, теж «паралельну». Але, сподіваюся, держава вистоїть. Хоча ешелони зі зброєю та боєприпасами, як і раніше, йдуть із Росії в Донбас і пороми з «градами» й танками перепливають регулярно з Новоросійська до Керчі, щоб посилити й так уже потужне військове угруповання Росії в Криму.

1 ... 76 77 78 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Майдану та війни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Майдану та війни"