Читати книгу - "Хранителі"

— Мої люди теж уміють тримати язика за зубами.

— Я тобі вірю, — обережно сказав Лем. — Я впевнений, що вони не базікають про звичайні справи в неробочий час. Але це незвичайна справа. Ні, це повинно залишатися у нашій юрисдикції.

— Мої люди також можуть поклястися, що мовчатимуть, — запевнив Волт.

— В такому разі довелось би перевірити справи кожного співробітника вашого департаменту. Не лише помічників шерифа, а й службовців. Це може зайняти кілька тижнів, а то й місяців.

Глянувши через відкриті двері кухні, Волт помітив Кліффа Соамза й агента АНБ, котрі розмовляли із двома поліцейськими.

— Ти взявся до справи, щойно з’явившись тут, навіть не поговоривши зі мною?

— Так. Ми робимо все, аби твої люди зрозуміли, що слід тримати язика за зубами і не розповідати про побачене навіть своїм дружинам. Кожному співробітнику ми нагадуємо відповідні федеральні закони, бо хочемо, щоб вони розуміли, які штрафи чи тюремні строки чекають їх у разі розголошення.

— Знову лякаєш мене тюрмою? — запитав Волт, але без усіляких жартів, як це було кілька днів тому в гаражі лікарні Святого Йосипа після зустрічі з Трейсі Кішен.

Лема пригнічувала не лише смерть помічника шерифа, а й той бар’єр, який ширився між ним та Волтом через цю справу.

— Я не маю бажання нікого запроторювати у в’язницю. Саме тому й хочу, щоб вони усвідомлювали можливі наслідки…

— Ходімо зі мною, — сердито промовив Волт.

Лем пішов услід за Волтом на вулицю до патрульної машини навпроти будинку. Волт сів на водійське місце, а Лем — поряд із ним. Двері вони закрили.

— Підніми скло, щоб нам ніхто не заважав.

Лем спершу запротестував, тому що без кондиціонера в салоні можна було задихнутися, проте навіть у напівтемряві помітив, що Волт розгніваний не на жарт і що він ось-ось вибухне, тому, щоб не почуватися людиною, котра купається в бензині із запаленою свічкою, підняв скло.

— Добре, — сказав Волт. — Ми одні. Давай поговоримо не як директор районного управління АНБ і шериф, а просто як давні друзі. Приятелі. Розкажи мені, що відбувається.

— Волте, чорт забирай, я не можу.

— Розкажи мені все, і я відчеплюся.

— Ти все одно не можеш брати участі в цьому розслідуванні. Ти не маєш права.

— Чорта з два! — сердито сказав Волт. — Я можу хоч зараз піти он до тих пройдисвітів. — Попереду був виїзд із Бордо Ріджа, де біля ко`злів товпилися репортери. Волт показав на них крізь запилене лобове скло. — Я можу розповісти їм, що лабораторія Банодайн працювала над якимось оборонним проектом, який вийшов з-під контролю. Я розповім, що якась дивна істота втекла з лабораторії, незважаючи на всі заходи безпеки, і тепер вона на свободі вбиває людей.

— Якщо ти це зробиш, то не просто загримиш у в’язницю, — сказав Лем. — Ти втратиш роботу і зруйнуєш свою кар’єру.

— Навряд чи. В суді мені доведеться обирати між порушенням національних інтересів і зрадою людям, які обрали мене шерифом округу. Я доведу, що у критичну хвилину поставив безпеку місцевого населення понад інтереси бюрократів з Міністерства оборони. Я впевнений, що будь-який суд мене виправдає. Я не потраплю до в’язниці, а наступні вибори виграю з іще більшим відривом.

— Маячня, — сказав Лем, хоча знав, що Волт правий.

— Якщо ти розповіси мені й переконаєш, що твої люди краще з цим упораються, я не втручатимусь. Але якщо ні, то громадськість про все дізнається.

— Я порушу присягу і сам затягну мотузку на своїй шиї.

— Ніхто нічого не дізнається.

— Невже? Тоді, заради Бога, скажи, Волте, чому ти ставиш мене в таке незручне становище — тільки щоб вдовольнити свою цікавість?

Волт ображено подивився на Лема.

— Чорт забирай, це не така дрібниця і не просто цікавість.

— Тоді що?

— Один із моїх людей загинув!

Лем відкинувся на сидіння, заплющив очі й зітхнув. Волту треба знати, чому він не може помститися за вбивство його людини, інакше його почуття обов’язку та честь не довзолять йому відступити. Тому в цьому був сенс.

— Ну то мені йти до репортерів? — тихо запитав Волт.

Лем розплющив очі й витер рукою спітніле обличчя. В салоні машини було дуже парко, тому йому хотілося підняти скло, але біля машини постійно сновигали люди, тож їхню розмову могли почути.

— Ти правий щодо Банодайна. Вони там кілька років займалися оборонними проектами.

— Біологічна зброя? — запитав Волт. — Створення нових смертельних вірусів за допомогою рекомбінантних ДНК?

— Можливо, що й це, — погодився Лем. — Але бактеріологічна зброя не має жодного стосунку до цієї справи. Тому я розповім тобі лише про дослідження, пов’язане з нашими проблемами.

Вікна запітніли. Волт увімкнув двигун. Позаяк у машині не було кондиціонера, на склі почало збиратися ще більше конденсату, але навіть ледве вловиме тепле повітря, що почало надходити з вентиляційних отворів, освіжало Лема.

Він промовив:

— У Банодайні працювали над кількома оборонними програмами під загальною назвою «Проект “Франциск”», на честь Франциска Ассизького.