Читати книгу - "Година Бика"

бідолаха, звичайно, і гадки не має. Вона жінка одного кореня з усіма й тому неминуче мусить коритися волі й силі чоловіка. А втім, я не думаю, що ця холодна, весела й самовпев-нена дочка Землі буде такою ж доброю коханкою, як моя Ер Во-Біа. Та все ж треба спробувати!»

І, як усі володарі всіх часів і світів, голова Ради Чотирьох розпочав, не гаючись, здійснювати свій намір.

Він підвівся, і одразу ж підхопилися Зет Уг та Ген Ші. Ер Во-Біа лишилася сидіти, поклавши ногу на ногу й похитуючи черевичком із зірочкою-ліхтариком.

Промені ліхтариків, спрямовані вертикально, підезічували стрункі ноги тормансіанки, окреслюючи їх на всю довжину крізь тонку тканину сукні.

Фай Родіс, вважаючи прийом закінченим, теж підвелася, думаючи про картину у своїй кімнаті. Після бесіди з Таелем їй хотілося сьогодні ж узятися за пензлі й фарби. Але Чойо Чаґас заявив, що йому конче треба обговорити з нею важливе питання. Обидва члени Ради, вклонившись, зникли, покинувши свого голову, як видалося Родіс, із задоволенням. Ер Во-Біа підвелася, кинула погляд на Чойо Чагаса. Вона схвильовано дихала, оголивши у силуваній усмішці великі синюваті зуби. Та Чойо Чагас ніби й не помітив її закличного погляду. І тоді Ер Во-Біа рушила до виходу, не попрощавшись і не озирнувшись, ображена, розгнівана й лиха.

Чойо Чагас уперше в присутності Родіс зареготав, і вона здивувалася тому, як грубо пролунав його сміх. Володар відхилив середню завісу й вивів Родіс до сліпучо світлого коридора, де на лавах один проти одного сиділо двоє охоронців у зеленому вбранні. Не звертаючи на них уваги, Чойо Чагас пройшов до дверей у кінці коридора й заходився проробляти якісь маніпуляції із замком. Грубі двері відчинились, і Фай Родіс опинилася в особистих, нікому не доступних покоях володаря, захованих у товстих мурах палацу.

Величезна кришталева призма правила за вікно, відбиваючи вогненний призахідний обрій. Чойо Чагас натиснув важілець, призма повернулась, відкривши похмуре небо Торманса, а в кімнаті автоматично спалахнули жовтогарячі світильники. Велике п’ятикутне дзеркало відбило сріблясту магарані й поруч володаря в чорному, гаптованому срібними зміями вбранні.

Чагас ступив крок до широкої канапи, встеленої волохатим килимом з візерунком із сплетених кілець, спинився позаду Родіс й терез її плече поглянув на відображення у дзеркалі. Вона зрозуміла, що мало статися. Почату гру треба доводити до кінця, не створюючи заплутаних протиріч. Родіс відповіла володареві байдужим і поблажливим поглядом. Великі руки Чойо Чагаса обхопили її тонкий стан. Мить, і Родіс притулиться до нього спиною, покладе голову йому на плече… Нічого подібного не трапилося. Незрозуміла сила відкинула його руки, його самовпевненість миттю щезла, і ніби не було і бажання. Він навіть відсахнувся од неї, настільки це було вражаюче.

— Хай усе буде як досі, — ледь чутно промовила Родіс.

Чойо Чагас упав на диван, ніби спросоння шукаючи на столику куриво.

Фай Родіс спокійно, без слів сіла боком на краєчок канапи. Ошелешений Чойо Чагас закурив. Уперше за багато років він не знав, як повестись. Вдати, що нічого не сталося, чи розгніватись?

Родіс допомогла йому. Гра скінчилась, від магарані лишилося саме тільки біле сарі.

— Невже володар планети теж підвладний інстинктам, як і «найтемніший «кжи»? — запитала вона, засвоївши етимологію Ян-Ях.

Чагас обурено заперечив.

— Ваша чарівність так вплинула на мене, що я не освідчився, як мусило б бути, та в цьому ви самі винні!

Родіс усім своїм виглядом показала мовчазне здивування.

— Невже вам досить кілька разів зустрітися з жінкою, не схожою на інших, щоб отак несамовито загорітися? — запитала вона тоном, в якому бриніли нотки співчуття, що неабияк діяло на володаря. — Можна зрозуміти людей, які мало бачили, які стоять десь на нижчому щаблі у вашій ієрархічній системі, обмежених вузьким життям. Для них це, мабуть, неминуче, але ви!

На мить обличчя володаря зробилося багряним. Проте він тут-таки оволодів собою.

— Ви говорите так, не розуміючи істинних мотивів. Я хотів упевнитись у вашій привабливості для мене, перш ніж просити вас про одну важливу річ!

— І що, упевнились?

— Упевнився! — Зла усмішка на мить спотворила обличчя володаря, він зігнав її звичним зусиллям волі.

— Розумієте, мені вперше доводиться просити, а не наказувати.

— Шкода. Подібне самовладдя неодмінно псує людей. Хіба в дитинстві чи юності ви лише наказували? Адже влада ваша не спадкова?

— На жаль, ні. Згадки про приниження в дитинстві та юності, хоча й потьмянілі з роками, іноді обпалюють як вогнем.

— Звісно! Комплекс образи й помсти неминучий для будь-кого, хто зачепився за владу. Але хіба те чи інше прохання принизливе? Хіба не доводилось вам прохати матір, батька, вчителів і менторів? Першу кохану?

— Ми відхиляємось. Повернімося до мого прохання, — сухо промовив володар. — Ви з вашою бездонною інтуїцією і м’якою симпатією видаєтесь мені найгеніальнішою з усіх бачених мною жінок. Я вже не кажу про знання, про психологічну могутність і, врешті, про вроду, що теж дуже важливо.

— Я пам’ятаю розмову про возвеличування, — засміялася Родіс, — чим ви збираєтеся мене принизити?

— Принизити? Велика Змія! Я хочу возвеличити вас над усією планетою Ян-Ях, я хочу, щоб ви віддалися мені!

Фай Родіс випросталася.

Чойо Чагас незворушно вів далі:

— Щоб народити мені сина. Сподіваюсь, що на Землі навчилися керувати генетикою і ви зможете народити дитину подібної статі?

— Навіщо вам син від мене? До ваших послуг півмільярда жінок Торманса!

— Далеко їм до вас за станом здоров’я, досконалістю тіла й душі. Ваш син стане першим спадкоємним володарем планети Ян-Ях, чи як він захоче її назвати. Можливо, вашим ім’ям!

Обурення не змінило смаглявий колір шкіри Родіс.

— Отже, ви мрієте про спадкову владу? Навіщо?

— Мета зрозуміла. Щоб поліпшити життя на планеті. Досягнення цієї мети пролягає через зміцнення влади до її цілковитої абсолютності. Володар мусить стати незмірно вищим від усіх, богом планети та її народу!

— Мені здається, в цьому ви досягли успіху, — стримуючи обурення, промовила Родіс, — ви й ваші помічники стоїте так високо над масою населення Ян-Ях, як це було можливо лише в найдавніших державах нашої Землі.

Чойо Чагас скривився і раптом, довірливо нахиляючись до співбесідниці, зашепотів:

— Зрозумійте, що я маю не такий уже всеосяжний розум, щоб перед ним щиро схилились усі мої піддані!..

— Але ви досить розумні, щоб розуміти це! Розуміти неможливість для однієї людини осягти колосальну суму знань, яку вимагає наукове управління планетою. Та ви маєте вчених, вони допоможуть. Шкода, що ви не довіряєте їм і взагалі нікому.

— Так, так! Я не можу обійтися без них, без цих «джи», але не вірю їм.