Читати книгу - "Гордість і упередженість"

У цій кімнаті їх і прийняла міс Дарсі, котра сиділа там разом із місіс Герст та міс Бінглі, а ще там була її лондонська гувернантка. Прийняла їх Джорджіана надзвичайно чемно, та з усією тією ніяковістю, котра хоча й була породжена сором'язливістю й острахом зробити щось не так, але могла легко видатися чимось на кшталт гордовитості та зарозумілості тим, хто почувався перед нею меншовартим. Однак місіс Гардінер зі своєю племінницею пожаліли її й віддали їй належне.

Місіс Герст та міс Бінглі удостоїли їх лише реверансом, а коли вони сіли, то якийсь час тривала мовчазна пауза, надзвичайно ніякова — як завжди буває в таких випадках. Мовчання порушила місіс Еннслі — ввічлива та приємна на вигляд жінка, чиї спроби розпочати хоч якесь спілкування довели, що вона є більш вихованою, ніж решта присутніх. Саме між нею та місіс Гардінер — при нерегулярній участі Елізабет — і відбувалася розмова. Здавалося, що міс Дарсі трохи не вистачало сміливості, щоб до цієї розмови приєднатись; інколи вона наважувалася вставити коротке речення — коли існувала найменша небезпека, що його хтось почує.

Невдовзі Елізабет помітила, що за нею пильно спостерігає міс Бінглі, котра прислухалася до кожного мовленого нею слова — особливо на адресу міс Дарсі. Це відкриття ніяк не завадило б їй спілкуватися з останньою, якби вони не сиділи незручно далеко одна від одної; та Елізабет не жалкувала, що позбавлена можливості багато говорити з міс Дарсі. Її займали власні думки. Елізабет очікувала, що кожної миті в кімнату може ввійти хтось із чоловіків. Їй одночасно і хотілося, і не хотілося, щоб серед них був хазяїн будинку; і яке почуття переважало — бажання чи небажання його бачити, — їй важко було визначити. Просидівши отак хвилин п'ятнадцять і жодного разу не почувши голосу міс Бінглі, Елізабет несподівано дочекалася від неї холодно-байдужого запитання про здоров'я її родини. Вона відповіла з готовністю, але з такою ж холодною байдужістю; і більше міс Бінглі до неї не зверталася.

Ще одна зміна в перебігу їхнього візиту настала тоді, коли до кімнати ввійшли слуги, що несли холодне м'ясо, тістечка та розмаїття найкращих як на цю пору року фруктів. Але це відбулося лише після численних промовистих поглядів та посмішок місіс Еннслі в бік міс Дарсі, покликаних нагадати про її обов'язки хазяйки. Тепер усьому товариству було чим займатися — не всі були здатні підтримувати розмову, але всі були здатні поглинати їжу, тож пречудові піраміди з винограду та персиків швидко зібрали присутніх навколо столу.

За цим заняттям Елізабет мала достатньо часу, щоб вирішити — бажає вона чи не бажає приходу містера Дарсі, керуючись при цьому тими почуттями, які переважатимуть під час його появи в кімнаті. Та коли він таки зайшов, то, незважаючи на бажання його побачити, котре в ту мить переважало, вона почала жалкувати, що це сталося.

Певний час містер Дарсі провів із містером Гардінером, котрий разом з працівниками маєтку займався риболовлею, і полишив його тільки тоді, коли дізнався, що Елізабет та місіс Гардінер збиралися зробити того ранку візит Джорджіані. Тільки-но він з'явився, Елізабет мудро вирішила бути цілковито невимушеною та стриманою. Це було дуже правильне, але дуже важко виконуване рішення, тому що вона пересвідчилася: до них двох була прикута увага всього товариства, і жодне око не проминуло спостерігати за його поведінкою після того, як він увійшов до кімнати. Ні на чиєму обличчі уважна допитливість не відобразилася так сильно, як на обличчі міс Бінглі, незважаючи на широкі посмішки, котрі з'являлися на ньому щоразу, коли вона з ким-небудь розмовляла. Вона ще не втратила голову від ревнощів і аж ніяк не полишила надії здобути містера Дарсі. При появі брата міс Дарсі почала докладати величезних зусиль, аби приймати жвавішу участь у розмовах; Елізабет пересвідчилася, що йому дуже хотілося, щоб вона та його сестра краще познайомились, і тому всіляко заохочував останню до розмов. Це теж не пройшло повз увагу міс Бінглі: вона розсердилась і нерозважливо скористалася першою ж можливістю поблажливо-зверхньо вставити в розмову таке запитання:

— Скажіть-но, міс Елізо, — а що, Н-ський полк уже полишив Меритон? Для вашої родини це, напевно, стало тяжким ударом.

У присутності Дарсі вона не наважилася згадати ім'я Вікхема, та Елізабет одразу ж збагнула, що саме його мала на думці міс Бінглі; пов'язані з ним спогади на якусь мить засмутили її, але вона швидко взяла себе в руки, щоб дати відсіч такому злостивому наскоку, і не забарилася з відповіддю, мовленою досить спокійним тоном. Коли Елізабет говорила, то мимоволі помітила, що обличчя містера Дарсі вмить почервоніло, а сестра його не могла підвести очей від несподіваного сум'яття. Знала б міс Бінглі, якої неприємності вона завдала в ту мить об'єктові своїх устремлінь, то нізащо б не наважилася на таке зауваження; та їй просто хотілося збити з пантелику Елізабет, нагадавши про чоловіка, до котрого, як їй здавалося, та була небайдужою; їй хотілося змусити її виявити свою нерозважливість, аби Дарсі подумав про неї зле, і, можливо, нагадати останньому про глупства та недоладності, характерні для стосунків між певними представницями їхньої родини та військовиками Н-ського полку. Ясно було, що міс Бінглі нічогісінько не знала про ту втечу з Вікхемом, яку задумувала міс Дарсі. Ця таємниця оберігалася з усією можливою ретельністю, і жодна жива душа, крім Елізабет, про неї не дізналась. Особливо ретельно містер Дарсі приховував це від сестер містера Бінглі, бо — як колись здавалося Елізабет — сподівався, що вони будуть родичками його сестри. Свого часу такий план у містера Дарсі, напевне, був; і якщо він безпосередньо і не спонукав його розбити стосунки між містером Бінглі та старшою міс Беннет, то все одно якось спричинився до його жвавої зацікавленості долею свого друга.

Однак зважена поведінка Елізабет невдовзі вгамувала його емоції; а оскільки роздратована та розчарована міс Бінглі до теми Вікхема наближатися не наважилася, то з часом Джорджіана теж опанувала себе, хоча й недостатньо добре для того, щоб підтримувати розмову. Її брат, із поглядом якого Елізабет боялася зустрічатися, навряд чи пригадував у цей момент про її обізнаність із цією історією, тому та ж сама обставина, котра, здавалося б, мала змусити його відвернути від неї свої думки, навпаки — спричинилася до того, що він іще більше зосередив на ній свою доброзичливу увагу.

Після вищезазначеного запитання та відповіді на нього цей візит тривав недовго, а коли містер