Читати книгу - "Грот афаліни"

Тут і знайшов його Абдула. Він уже знав про дельфінів і хотів поговорити про це з Янгом. Але побачив ялика, і руки самі розслабилися. Тота зісковзнув на землю. Очі запалали — зрозумів усе без пояснення!

— Коли?! — кинув палко тільки одне слово.

— Не зна-ю… — відповів протягом Янг, і так багатозначно, що Абдула зметикував: цими днями, а може, й раніше.

— А оці латки не повідклеюються? — стримуючи радість, показав Абдула на колишні пробоїни в днищі.

— Ні, — відповів Янг, хоч у самого такої впевненості не було.

— Слухай! Ми і собаку з собою візьмемо… Я попрошусь у Терези поночувати в тебе у дельфінарії. І випрошу в неї потрійний сухий пайок! Пригодиться, правда?

— Ще й як!

— А я за ці дні такого наївся! Аж шлунок розладнався… Донна-мадонна папірець блискучий з ресторану попросила, меню називається. Там усяких страв понаписувано — за рік не запам'ятаєш! Ха-ха, не я їй прислуговую, а вона коло мене увивається: «Вибирай, миленький! Ну що б ти хотів з'їсти, миленький?» А я, як панич, і заплющу очі, ткну пальцем: «Подати на стіл оце й оце!» Ха-ха, а ресторанщики все носять та носять. У цієї Терези, мабуть, грошей — кури не клюють:.. Ага, ти їв таке? Молюски у кокосовому молоці… Відбивна котлета з акули, запечена в середині плоду хлібного дерева… Варені біргуси з салатом та овочами… Смажені банани в тертому кокосі з цукром та ізюмом.

— Досить! У мене вже спазми в животі, — не витримав Янг.

— Хо, не треба було залишати таке місце! Та я тобі назвав тільки те, що Тота не хотів їсти. А скільки було такого, що й собаці до смаку, і для моєї утроби до вподоби.

— А ти ж не хотів іти в собаківники.

— Клепки не вистачало. Дай боже здоров'я і Тота, й італійці.

Доріжкою між кущами й газонами швидко йшов до них Абрахамс.

— Радж іще під водою? — здалеку запитав він хлопців. — Святий Єзус, там Крафт з'явився. З головою в нього щось… Сидить, як китайський божок, нічого не говорить. Блідий як смерть.

4

Раджа водило трохи на всі боки, хоч старався ставити ноги якнайширше. Здавалося, що гойдається земля, а вага акваланга за спиною аж пригинала до землі. Навіть ласти й маска в лівій руці були наче свинцеві, як і грузила на поясі. Думав, що матиме хоч короткий перепочинок перед прогулянкою на «Нептуні» (кому прогулянка, а кому й робота), а тут Абрахамс причепився: піди та піди до вартівні, Алі не знає, що робити з Крафтом.

«А що казати тому Крафту, як утішати? Як поводитись?» — дошкуляли думки.

Хоч Янг і допоміг, прийняв амуніцію в підводників, привів її до ладу, минуло хвилин п'ятнадцять. А треба ж було і самому сполоснутися.

Коли нарешті прийшов до прохідної, Крафта у вартівні не було. З кущів вийшов на алею Алі, в руках тримав склянку.

— Яв затінок його перевів, — гучно прошепотів Алі. Беча привіз, ледве з коляски витягли… Сунеться, як зачумлений, очі невидющі, руки розставив… Беча з нього гроші вимагає, а він наче й не чує, не розуміє. Мені довелося розрахуватися… Підсовую табуретку, а він і сісти не вміє — топчеться, хитається… Садовлю його, і се і те кажу — мовчить. Схоже, що поліцейські перестріли його з теплоходу, наговорили всякого.

Радж мовчки пішов до Крафта. Той сидів, прихилившись спиною до волохатої пальми, руки на стегнах, очі поперед себе. Обличчя бліде, щоки одвисли, як порожні торбинки. Нагнувся Радж, поторкав за плече:

— Містере Джері, ви мене чуєте? Це я — Радж!

Ніякої реакції. Тоді він потермосив за плече дужче, Крафт перевів очі на нього. Погляд був ще нетямущий.

— Я Сіту, касирку, до аптеки за нашатирем послав, — підступив ближче й Алі. — Дамо понюхати.

Радж слухав у Крафта пульс. Серце билося уповільнено, неритмічно, а тоді, в кабінеті, як листа від тріади одержав, грюкало, ніби в барабан.

— Радж… побудь… — раптом подав голос Крафт. — Стань ближче… Скажи, все це правда?

— На жаль, так.

Крафт протяжно, сипло зітхнув.

— Ти працюєш — молодець… А Судзір тут?

— Поїхав десь на катері. З аквалангом.

— Візьми мене під руку… Допоможи дійти до кабінету.

Радж вів Крафта по алеї і мовчав.

— Це кінець, Радже… Я ж і досі ще не виплатив проценти під кредити. Двадцять років сам кредит виплачував, напозичався, коли будували дельфінарій… І ніхто відстрочки не дасть… Думав, під кінець року розплачуся, хоч трохи зберу грошей на старість. А тут тріада ніж у бік… Знову заліз у борги, їздив відкуплятися від тих бандитів. А тепер… з дельфінами таке… А доньки-перестарки в Лондоні приданого вимагають, про заміжжя мріють… — Крафт гірко крізь схлипування хихикнув. Замовк, дістав хусточку, почав витирати очі, лоб. — Ти пробач старому. Сам я тут, ні рідних, ні друзів… Навіть щиро поговорити немає з ким.

— Вам Судзір казав, для чого він учив дельфінів?

— Учора тільки перед моїм від'їздом… Так і так, концесіонери зі Штатів хочуть найняти дельфінів для дослідних робіт під водою… І нібито це вигідно, у півтора рази більше можна заробити, ніж у дельфінарії за той самий час… Кажу: подумати треба… А тепер що хочеш думай.

— Поліцейські кажуть — у нього алібі, не має Судзір відношення до крадіжки.

— Дай боже почуте бачити.

— Не треба забувати принципу кішки, містере Крафт. Вона хоч як падає, та все на лапи приземляється.

— Радже, мене поклали вже на лопатки, мені немає куди далі падати.

— Ви сказали, що знову взяли позику.

— Взяв. Короткочасну, на три роки… Під двадцять процентів річних! Збожеволіти можна… А чим віддаватиму?

— Візьміть ще. Все одно дельфінів треба купувати.

— Думаєте, тих не знайдуть?

— А що, обіцяли знайти?

— Постараємося, сказали…

— Стараються… Магнітофон теж обіцяли знайти. Де він?

Крафт гірко зітхнув. Вони зупинилися біля великого басейну. Крафт зняв капелюх, як перед небіжчиком, згорбився.

— Люди вже йдуть з квитками… На прогулянку треба вести.

— Ага. Ти йди. Мені вже краще… Появиться Судзір — зайдете разом.

5

Увечері в кабінеті Крафта були не тільки Радж і Судзір. Запросив він і Абрахамса й Алі. А Янг сам прийшов, хоча й не запрошували. Усі посідали на стільцях біля стін, тільки Судзір розвалився у м'якому кріслі перед столом Крафта. Сиділи й мовчки дивилися на Крафта.

— Панове… Я завжди ставився до вас добре, — почав Крафт, зітхнувши. — Мені не хочеться думати, що