Читати книгу - "Щоденник Мавки"

Тут багато картин на стінах, більшість з них – неживі, неприродні. Такий вигляд мають штучні квіти. Так, наче того бідного митця довго мордували, запихаючи в голову всякі бздури, котрими так і кишить сучасне телебачення. Гидливо кривився, оглядаючи мазанину.

Було багатолюдно. І йому, на щастя, доволі легко вдається загубитися в натовпі. Народ відверто витріщається на нього, як на мумію з минулого, і чи не вперше Мамай жаліє, що не зодягнувся у звичайні джинси та якусь там футболку. Бо найбільше бажання зараз мав – не виділятися серед натовпу.

Час пік наближався, і юрба дружно рушила в бік центральної зали. Олексій і собі слідком за іншими. Прилаштувався на дерев’яній лавці за доволі широкою скульптурою зеленого чоловічка, з довгою аж до землі бородою… Люду прибувало і прибувало, всі сидячі місця були зайняті, народ уже стояв і навіть сидів навпочіпки в проходах, здебільшого то була молодь… Купа журналістів, камер, багато іноземців…

Вона з’явилася наче з повітря, як і годиться Мавці. Щойно не було – і враз оплески, і вічно юна вона…

Маленька, сонячна, усміхнена. Хотілося підбігти до неї, пригорнути, поцілувати, захистити. Та він уже знав, що в неї є той, хто це все доволі успішно робить, є той, з ким вона щаслива… Той, хто її береже.

А для чого тоді запросила? Щоб поглумитися, типу глянь – ким я стала без твого неба і твоїх Мамаїв… Ні-ні, вона не така. То скоріше автоматично, бо вона вихована, не кепкуватиме з юродивого.

Упевнена в собі… Говорила, розповідала, посміхалася ввічливо, відповідала на запитання, навіть іншими мовами – польською та англійською. За три роки – три книги. Презентована – четверта. Про що книга? Про кохання і про любов. До світу, до життя і до себе також.

Якийсь молодий український режисер звернувся з проханням до неї написати сценарій для майбутнього фільму, за першою її книгою. Вона чемно всміхнулася і сказала, що вражена такою увагою до її скромної персони і, звісно, не проти. Потім був театральний режисер, не менш успішний, модний, молодий та дуже перспективний художник, який уже в наступному місяці відкриває виставку картин, присвячену її творчості.

…і теде, і тепе…

А вона?

Щасливо посміхається. Правда, трішки втомлено. Правда, трішки неспокою в очах. Але то тимчасово – він певен, тимчасово…

Наприкінці зустрічі зчинився страшний шарварок, тиснява за автографами, шум, обговорення… Він дочекався кінця, тупцяючи, ховаючись за скульптурами. Він мав побачити його, того, хто зараз поруч з нею. Того, хто зміг…

І він побачив… Великий букет червоних троянд, квітів сто напевне, а вона, а вона… Та, що завжди любила червоне, та не троянди, а маки, крилато посміхалася тому, хто дарує, вдихаючи п’янкий аромат. Чоловік зашепотів їй щось на вухо, вона скуйовдила його волосся. Це був старший пан, набагато старший від неї. Невисокий, сивий, з хитрими маленькими очима. Але ті очі так палко дивилися на Магду, що відразу все ставало зрозумілим. Він кохає її. Олексій підступився ближче. Вона його не помічала. Почув, як Мавка мило називає того чоловіка з трояндами.

– Ой, Карене. Це так розкішно! Дякую!

Що ж – той не дозволить його Мавці впасти. І вона з ним таки стане щасливою.

Так, щасливою… Він страшився цієї миті, боявся зазирати їй в очі, бо був переконаний: там жодного суму, того, який він знав, того, який завжди був у її очах, коли вона була його Мавкою. Сум зник, бо тепер вона ЩАСЛИВА…

Олексій важко пригадує, як доплентався на Борщагівку до приятеля Славчика, як за ніч вони видули три півлітрових пляшки горілки, що тоді думав, бо ранок для нього настав аж через півтори доби… Від похмілля боліла голова… І душа не менше… Усе, усе… вона нарешті назавжди пішла з його життя…

Так ефектно – під звуки фанфар, мідних труб, під овації та феєрверки, пішла до іншого, в інший вимір – уже без вороття.

Вертав додому маршруткою, пригортав до серця Мавчину книгу. Треба було її спалити, то Славчик порадив. Переконував, що так Олексій позбудеться залежності. Але ж книги не горять, бо кожне слово Мавчиного щоденника й так сидить у голові та живе в серці.

Відкрив останню сторінку роману, читав уже напевне всоте, шепочучи до себе, до неба, до Бога, мов молитву: «Мавко, будь щаслива! Мавко, будь щаслива!»

Щоденник Мавки

Остання сторінка

…Я стою на кручі, над бистрою рікою. Ріка бурхливо несе свої води. Я дивлюся вниз, я слухаю душу того, хто не дав мені впасти, слухаю голос Бога.

Бог – то любов, велика і сильна любов. Бог – то ти і я, то зорі, місяць, сонце, галактики та ґрунт під ногами.

Серце Мавки, вічне та справедливе! Душа мами верби! Я нарешті щаслива! Я навчилася бути собою. Я знайшла те, що шукала вже від народження, і тепер нізащо не відпущу.

Я співаю, стаю небом, зорями, хмарами, вітром… І так солодко, і так велично в середині мене щось розростається, щось проситься на світ.

Перший сонячний промінь ніжно ковзнув по воді. Торкнувся моїх губ, очей, мого чола. Велич світу проростала в мені, більшала, просилася в небо… О, як вабить це бездонне небо вгорі, як кличе безконечне небо внизу. Я – Мавка, що нарешті по-справжньому кохає не те, що собі вигадала, а справжнього чоловіка, такого, який знає, як зробити тебе щасливою.

Небо низько прихилилося до мого чола, сонячна доріжка вабить за собою.

І те, що проростало в мені, – врешті народжується. Не мукою і лементом, а музикою, піснею та співом. Бо що для кохання крила: хочеш літати – лети, і я…

…полетіла!

Бо коли складають докупи твої поламані крила – ти заново вчишся літати, бо коли тобі складають докупи твою потрощену душу – ти заново вчишся любити…

Крила мої міцні. Бо я ЛЮБЛЮ!

Після…

Олексій сьогодні знову говорив з батьком… Щиро говорив… Відразу після Києва, кинувши речі, поспіхом, навіть не замкнувши хати, побіг до ріки змивати сум’яття та великий гріх жадання чужого, того, що вже ніколи за жодних обставин йому не належатиме…

Слова молитви, доброго та всепрощаючого Бога звучали голосно… Умиротворення вкупі з водою великої ріки вливалося у його серце…

Зайшов у хату… Нарешті… Він удома. Тут відчував себе захищеним. Нарешті все так, як має бути. Усе по-справжньому. У нього в серці є одна любов, і він не має права з нею битися, бо