Читати книгу - "П'ята Саллі"

— Зрозуміла мене, Джинкс? — Вона злісно блимнула очима, а в її голосі вчувалася погроза.

Я кивнула.

— Я гарно поводитимусь, місіс Фентон.

Її брови підскочили вгору.

— Так? Оце зміна.

— Вибачте, що створила вам проблеми.

Це її спантеличило, тож вона уважніше впилася в мене очима.

— Як тебе звуть?

— Саллі Портер.

Різкість зникла з її погляду.

— Що ж, Саллі, давно пора. Дякувати Богові. Ми так довго тебе чекали. Зажди хвилинку. Доктор Еш просив повідомити його, як тільки ти з’явишся.

— Мені так і лежати прив’язаною?

— Поки я не повернуся. Почекай трішки, й ми придумаємо для тебе дещо зручніше.

Місіс Фентон пішла й повернулася з Патякалкою-Даффі, в якої було перев’язане обличчя.

— Я не довіряю цій сучці, — фиркнула Даффі.

— Все в порядку, — сказала місіс Фентон. — Це вже інша.

— Я все одно не вірю у все це лайно про Джекіла та Гайда. Це все вистава. Якщо вона знову полізе мені до обличчя, я їй вшкварю. Кажу тобі, знімати наручники — це помилка. — Даффі спопеляла мене поглядом, поки відстібала мою ліву ногу, нерішуче, ніби очікувала, що я її хвицну. Коли я нічого не зробила, вона фиркнула. — Просто прикидається.

— Доктор Еш наказав зняти наручники, як тільки вона назветься Саллі. Тому знімай.

— Вибачте, що поранила вас, — сказала я. — Я цього не пам’ятаю.

Поки Даффі закінчила розстібати наручники, прийшов Роджер. Коли я побачила його, то розплакалась.

— Нічого страшного, Саллі. Ну ж бо, випусти це з себе. Ти пережила справжнє жахіття. Але ти повернулася, і це найважливіше.

— Що трапилося, Роджере? Ми були разом, а тоді…

Він кивнув, щоб Даффі вийшла та жестом показав, що місіс Фентон має залишитися.

— Місіс Фентон допоможе тобі прийняти душ та одягтися, а тоді приведе до мого кабінету. Ми обговоримо все з самого початку.

— Що зі мною сталося, Роджере?

Тоді він глянув мені в очі.

— Ми припустилися помилки. Ти ніби дуже довго спала, Саллі. Я поясню тобі все у кабінеті. В мене є відеокасета. Думаю, настав час побачити тобі це на власні очі.

Після душу місіс Фентон допомогла мені зачесатися та дала одну з моїх суконь, яку принесли в лікарню. Я попросила синю, яка, як я знала, найбільше подобалася Роджерові. Хоч я й поспішала з ним поговорити, медсестра наполягла, щоб я спочатку трішки поїла.

Я сказала їй, що в мене паморочиться голова та я відчуваю себе незвично млявою.

— Це все через ліки, які давали тобі… чи їй. «Демерол»[118] ніяк не впливав на… на ту, іншу — а доктор Еш сказав, що не можна давати «Торазин» людям із множинною особистістю, тож вони давали щось нове, але в тебе, мабуть, інша реакція на це. Воно мало б добряче тобі памороки забити.

У коридорі перед кожними дверима була пара взуття. Від цього мені здалося, ніби то привиди стояли на сторожі. Нам довелося пройти через кімнату відпочинку, щоб дістатися до виходу. Деякі пацієнти викрикували непристойності, побачивши мене, а інші від жаху відверталися до стін. На якого ж це монстра я було перетворилася, що вони так реагують на мою появу?

Місіс Фентон попросила почекати мене біля сестринського посту зі скляними стінами, поки сама телефонувала в наступне приміщення, повідомити, що веде мене. Присутні, які всередині попивали каву, дивилися на мене зацікавленими поглядами. Одна жінка підвелася та наблизила своє обличчя до мого.

— Як тебе звуть? — командним тоном запитала вона.

— Саллі Портер, — відповіла я.

— Ти брехуха, — сказала вона. — Інших можеш обманювати своїм спектаклем, та я за тобою наглядатиму.

Місіс Фентон штурхнула її та сказала, щоб та залишила мене в спокої. Тоді вона відімкнула двері в коридор й ми вийшли з покою відпочинку.

Ішли ми довго, доки не спустилися ліфтом на найнижчий рівень. Звідти ми попрямували підземним тунельним комплексом, який на кожному перехресті перекривали ґратчасті ворота.

— Де це ми?

— Це тунель із палати максимальної безпеки. Всі будівлі об’єднані під землею, тож нам не доводиться виводити пацієнтів назовні, щоб перейти з однієї в іншу.

— Зовні всі будівлі виглядають поділеними, навіть не здогадаєшся, що вони з’єднані. Я й не знала про ці тунелі, коли була тут вперше.

— Тоді ти була добровільною пацієнткою, Саллі. Тобі не доводилося побувати в палаті максимальної безпеки.

— Я дуже погано поводилася цього разу, місіс Фентон?

Вона кивнула, не дивлячись на мене.

— Гіршого я ще не бачила.

Тунель потягнувся вгору, й ми підійшли до важких подвійних дверей, які місіс Фентон відчинила одним із ключів зі своєї в’язки на поясі. З іншого боку я побачила коридори прийомного покою, що були залиті флуоресцентним світлом та прохолодні.

Там нас чекала Меґґі, й вона обійняла мене.

— Саллі, я така рада тебе бачити. Як почуваєшся?

— Трохи затурканою, — сказала я.

— Я краще повернуся до палати, — сказала місіс Фентон. — Ви зателефонуєте на пост, щоб я її забрала?

— Я про це подбаю, — сказала Меґґі. — Дякую.

Місіс Фентон поплескала мене по плечі.

— Щасти тобі, Саллі.

Меґґі відвела мене до лікарняного кабінету Роджера. Він підвівся, коли ми увійшли.

— Присядь, Саллі. У нас попереду багато роботи. — Він кивнув Меґґі. — Принеси відеокасету, яку ми записали минулого тижня.

— Минулого тижня? — прошепотіла я. — То пройшло вже…

Він кивнув.

— Майже місяць.

— Господи Ісусе. Що ти мені покажеш, Роджере? Я боюся.

— Це природно, Саллі. Та настав час тобі побачити, що відбувається, коли ти впадаєш у безпам’ятство. Здається так, ніби ти спала. Проте твоє тіло було при свідомості. Коли ми об’єднали твоїх інших особистостей — більше ми не згадуватимемо їхніх імен — ти забула про них та те, що з ними відбувалося. І я думаю, що це добре.

— То навіщо ти хочеш показати мені ту касету?

— Тому що інші злиття відбулися тільки після того, як ви вийшли на контакт одна з одною.

— Ти не збираєшся мене більше змінювати, правда ж?

— Я думав, що ми можемо цього уникнути, Саллі. Сподівався, що коли ти станеш ціліснішою особою, глибшою та складнішою, то зможеш придушити ту іншу. Але поки ти ставала сильнішою, вона також набирала сили. Так, ніби вона крокувала в ногу з тобою, тільки з того боку. Її не можливо було замкнути та забути. Нам потрібно впоратися з нею, вивести її на світло, знищити її ненависть та вияви жорстокості.

— Я думав, ти турбуєшся за мене, Роджере.

— Так і є, Саллі. Повір мені, я турбуюся.

— Я