Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

«Русский вестник», «Современник», «Русское слово» та інші літературні журнали і альманахи відкрили свої сторінки молодій письменниці. У 1859 році Марія поселилася в Петербурзі, а потім, залишивши чоловіка (він помер в 1867 році), разом із сином виїхала за кордон. Здебільшого письменниця жила у Франції, бувала в Італії, Швейцарії, Німеччини. За сприяння Тургенєва Марія познайомилася з О. Герценом, Л. Толстим, Жюлем Верном, який саме їй довірив перекладати свої романи російською і українською мовами.

Найпомітнішим твором Марка Вовчка, написаним в Петербурзі, стала повість «Інститутка». У перші роки перебування за кордоном створені оповідання «Пройдисвіт», «Два сини» (1861). Письменниця звертається до різних жанрів: психологічної повісті («Три долі»), історичної повісті і оповідань для дітей («Кармелюк», «Невільниця», «Маруся»), соціально-побутової казки («Дев’ять братів і десята сестричка Галя»). Пише вона і російською мовою: «Жили да были три сестры», «Червонный король», «Тюлевая баба», «Глухой городок». У 1867—1868 роках, вже після повернення з-за кордону, Вовчок створює романи «Живая душа», «Записки причетника», «В глуши», а також повісті «Теплое гнездышко», «Сельская идиллия», перекладає російською мовою безліч творів з французької, англійської, німецької, польської.

У 1880-х роках письменниця вдруге вийшла заміж – за чиновника середньої руки, у минулому морського офіцера Михайла Лобача-Жученка. Останні роки життя Марія Олександрівна провела в Нальчику (Кабардино-Балкарія), де і померла 10 серпня 1907 року.

Кобилянська Ольга Юліанівна

(1863—1942)

Письменниця й громадський діяч, одна з ініціаторів створення Товариства російських жінок на Буковині

Буковинською орлицею назива ли Ольгу Кобилянську. Карпати, Буковина – дивовижний край, чарівливий, таємничий, той, що будить фантазію. «Чуєш, модрини говорять!» – ча сто повторювала Кобилянська. І сама справді чула цей дивовижний світ природи, з його сили народжувалися її твори, що повертають читача до землі, як до джерела життя.

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Ґура-Ґумора в Австро-Угорській імперії (нині – Румунія). Її батько, Юліан Якович, був родом із Тернопільщини, але ще підлітком у пошуках роботи з’явився на Буковині. По материнській лінії в ній змішалися німецька й польська кров, а виховувалася Ольга в родині українського поета Устияновича.

На Буковині жили німці, румуни, українці, поляки. У родині Кобилянських розмовляли німецькою, польською, українською. Світова культура приходила до письменниці через книги німецькою мовою (і оригінальні, і перекладні). Література, яка формувала погляди Ольги, – це практично вся європейська класика (Гейне, Шіллер, Гете, Шекспір, Ібсен), а також прогресивна філософія, включаючи популярного вже тоді Ніцше. І звичайно, російські романи.

У 14—15 років Ольга почала записувати «новели», йдучи до цього «інстинктивно, на дотик, як сліпий до світла». Перші твори написані німецькою мовою: «Гортенза», «Доля чи воля», «Вона вийшла заміж» (у останній редакції – «Людина»). Тут Кобилянська почала розробляти одну з основних проблем своєї творчості, яку в «Царівні» сформулювала так: «Вільна людина і розумна – ось мій ідеал».

Перший твір українською мовою – «Людина» (1894), потім з’явилася «Царівна» (1896), в якому молода письменниця намагається вирішити проблему становища жінки в суспільстві. В українській літературі про це писали Панас Мирний, І. Франко. Але світу інтелігентної жінки ніхто ще не розумів так глибоко, як Кобилянська. Героїня повісті «Людина» Олена Ляуфлер самостверджується в особистому житті, відстоюючи свої права і людську гідність. Наталя з «Царівни», вольова, цілеспрямована, реалізує свій ідеал, вступаючи в єдиноборство з відсталим навколишнім середовищем: «…Неможливо, щоб я не перемогла або щоб мною управляло щось інше, окрім самої краси життя… Я ж – царівна».

Після цього роману Кобилянську не просто визнають, її називають «царівною української літератури». «Ненавиджу відчуття покірності», – писала Кобилянська. Ця ж думка пронизує і подальші новели письменниці («Покірність», «Жебрачка»).

Ольга Кобилянська зверталася і до теми життя буковинського села («Банк рустикальний», «У св. Івана», «На полях»). Особливо виділяється в творчості письменниці повість «Земля». Вона дуже тонко відчувала красу в будь-якому прояві: музика, велич людських вчинків або природа. Проблема гармонії людини і природи розроблена в новелах «Природа», «Битва», «Під блакитним небом».

Перша світова війна знайшла відбраження в оповіданнях «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Зійшов з розуму». «Апостола черні» Кобилянська писала, грунтуючись на історії декількох поколінь свого роду, аж до Першої світової війни.

Період 1920—1930-х років для Кобилянської був особливо складним. Опинившись після Першої світової війни у складі Румунії, Північна Буковина фактично була ізольована від Радянської України, зв’язки з якою категорично заборонялися. Але Кобилянська підтримувала відносини з українською інтелігенцією, друкувалася в українських виданнях. У харківському видавництві «Рух» у 1927—1929 роках вийшли дев’ять томів її творів.

У 1940 році, коли до Чернівців увійшли радянські війська, Кобилянську відвідали українські письменники Ю. Яновський, А. Малишко, М. Бажан та інші. 27 листопада 1940 року було організоване святкування 55-ліття творчої діяльності Ольги Кобилянської. Прикована до інвалідної коляски, письменниця не могла бути присутньою на урочистому засіданні в театрі, і їй створили можливість слухати пряму трансляцію з театру і звернутися до присутніх по радіо. Померла Ольга Юліанівна Кобилянська 21 березня 1942 року.

Панас Мирний (Рудченко Панас Якович)

(1849—1920)

Видатний український прозаїк і драматург

Дивне на перший погляд питання: навіщо письменник пише книгу? Проте при глибокому осмисленні відповідь на це питання не така вже й однозначна. Можна, звичайно, сказати, що у всі часи для людини, що пише, головним було пробитися до серця читача. Але слава і гроші часто, дуже часто беруть гору. І лише деяким вдавалося подолати в собі славолюбство і писати, не виставляючи себе напоказ. До таких людей, безумовно, належить і Панас Якович Рудченко, він же Панас Мирний…

Він народився 13 травня 1849 року в Миргороді, в родині бухгалтера повітового казначейства. Коли Панасу було всього чотирнадцять, хлопець вже йде на службу і вісім наступних років працює в повітових містах Полтавщини.

Кар’єра чиновника не спокушала юнака, але він справно і старанно виконує свої обов’язки і просувається по кар’єрних сходах. І лише найближчі люди знали, що у Панаса є справжня пристрасть – література. Тим паче, що був приклад – брат Іван вже видавав свої фольклорні дослідження, перекладав українською оповідання Тургенєва. З фольклору починав і Панас