Читати книгу - "Шоколад"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
За п’ять хвилин п’ята. Визираючи у вікно, я бачу на обрії перші проблиски світанку. У мене багато часу. Вікарій прийде сюди о шостій – вітати дзвонами Великдень. Для виконання моєї таємної місії часу більш ніж достатньо. Я надягаю спеціально приготовану маску й не впізнаю своє відображення в дзеркалі. На мене дивиться бандит. Це порівняння знову викликало в мене посмішку. Моя посмішка під маскою видасться жорстокою й цинічною. От би вона побачила мене.
5.10
Двері не замкнені. Я не вірю своєму щастю. Разюче самовпевнена жінка. Переконана, що ніхто не посміє протистояти їй. Я відкинув важку викрутку, якою збирався зламати двері, і обома руками взявся за важку дошку – шматок одвірку, père, який обвалився під час війни. Двері відчинилися в тишу. Над входом метляється одне з її червоних саше. Я зірвав його й презирливо жбурнув на підлогу. У першу хвилину ніяк не міг здогадатися, де опинився. Колишня пекарня сильно змінилася, та я й не дуже знайомий зі службовими приміщеннями. Плитка підлоги відбиває світло, і я радий, що додумався прихопити із собою ліхтарика. Я вмикаю його й на мить відчуваю себе майже засліпленим білизною емальованих поверхонь. Вишкрябані столи, раковини й старі печі блищать у жовтуватому сяйві вузького ліхтарного променя. Шоколаду ніде немає. Ну звичайно. Це ж кухня, тут тільки готують. І сам не розумію, чому чистота в її будинку так вразила мене. Я уявляв її нечупарою, яка залишає в раковинах гори немитого посуду, яка сипле своє довге чорне волосся в тісто, а вона бездоганно акуратна. На полицях – стрункі ряди каструль, розставлених за розміром і за якістю: мідні з мідними, емальовані з емальованими. На білених стінах висять великі ложки й черпаки. Порцелянові миски на будь-який смак. На старому порізаному столі кілька кам’яних форм для випічки хліба, у центрі – ваза з пухнатими жовтими жоржинами, які відкидають волохату тінь. Чомусь квіти роздратували мене. Яке право вона має ставити квіти, коли Арманда Вуазен лежить у морзі? Свиня усередині мене з усмішкою ламає квіти й кидає їх на стіл. Я їй не забороняю. Мені необхідна її лють для досягнення поставленої мети.
5.20
Шоколад, мабуть, у самій крамниці. Я тихо пройшов через кухню й відчинив масивні соснові двері, котрі вели до передньої частини будинку. Ліворуч від мене сходи нагору, до кімнат. Праворуч – прилавок, полки, вітрини, коробочки… Запах шоколаду, хоч і очікуваний, приголомшив мене. Темрява немов підсилює його, так що на мить здається, начебто цей запах і є темрява. Вона обволікає мене, як густа коричнева патока, душить розум. Промінь ліхтаря вихоплює грона чогось яскравого, фольгу, стрічки, целофанові рюші. Я в печері скарбів. Мене охоплює нервове тремтіння. Непомітно, під покривом темряви, вторгнутися до будинку відьми, крадькома торкати її речі, поки вона спить… Мене тягне до вітрини, так і кортить здерти папір, щоб першим побачити… Абсурд. Адже я хотів улаштувати погром. Але я не маю сил встояти перед спокусою. Нечутно – черевики в мене на гумовій підошві – підбираюся до вітрини; важкий дрюк вільно гойдається в руці. У мене багато часу. Цілком встигну задовольнити свою цікавість, якщо мені так хочеться. Та і як не насолодитися сповна настільки дорогоцінними хвилинами?
5.30
Я обережно знімаю плівку, що вкриває вітрину. Вона відривається з тихим тріском. Я кидаю її убік і, напружуючи слух, намагаюся вловити ознаки руху нагорі. Тиша. Ліхтар освітлює вітрину, і на мить я майже забуваю, де перебуваю. Моєму погляду відкриваються гори дивних скарбів – глазуровані фрукти, марципанові квіти, розсипи шоколаду всіх форм і барв. Кролики, качки, курочки, курчата, баранчики дивляться на мене серйозними шоколадними очима, немов рядові теракотової армії Прадавнього Китаю. І над усім цим достатком піднімається статуя жінки із хвилястим волоссям; у її витончених коричневих руках – сніп шоколадної пшениці. Кожна деталь у її образі ретельно продумана: волосся відлите з більш темного шоколаду, на очах білий наліт. Запах шоколаду паморочить, густий чуттєвий аромат проникає в горло, насичуючи його чудовою запашністю. Жінка зі снопом пшениці загадково посміхається, – начебто споглядає таїнства.
Спробуй мене. Покуштуй. Спожий.
Тут, у самому розсаднику спокус, нездоланний поклик шоколаду звучить особливо голосно. Я можу простягнути руку в будь-якому напрямку, схопити один із заборонених плодів і вп’ястися зубами в його незбагненно солодку м’якоть. Ця думка пронизує мене з усіх боків.
Спробуй мене. Покуштуй. Спожий.
І ніхто про це не довідається.
Спробуй мене. Покуштуй. Спожий…
Чому б ні?
5.40
Я візьму перше, на що наткнуться мої пальці. Тільки не можна піддаватися божевіллю. Одна шоколадка – не вкрадена, а врятована – одна-єдина з усієї братії переживе погром. Моя долоня мимоволі затримується, зависаючи, як дракон, над скупченням ласощів. Вони лежать на плексигласовій таці під захистом прозорої кришки, на якій гарним почерком з нахилом виведена назва кожного виробу. Назви спокусливі: Сухе апельсинове печиво. Марципановий абрикосовий рулет. Сушена вишня по-російськи. Білі трюфелі з ромом. Білий «Манон». «Соски Венери». Я почуваю, що моє обличчя під маскою червоніє. Як можна купувати цукерки з такою назвою? Однак вони мають чудовий вигляд – пухкі, білі у світлі мого ліхтаря, зверху обсипані темною шоколадною пудрою. Я беру одну цукерку з таці, підношу її до носа. Запах вершків і ванілі. Ніхто не довідається. Я раптом усвідомлюю, що востаннє їв шоколад у дитинстві, вже й не пам’ятаю, скільки років тому, та й то це були дешеві плитки – усього п’ятнадцять відсотків какао, а в чорному – двадцять; із важким присмаком жиру й цукру. Кілька разів я купував шоколад у супермаркеті «Сюшар», але він був у п’ять разів дорожчий за ті плитки, що для мене – недозволена розкіш. А ці цукерки незрівнянні: оманливо тверда шоколадна шкаралупка, усередині м’який трюфель… Пікантні присмаки нашаровуються один на інший, як букет тонкого вина – легка гіркота, терпкий дух меленої кави. Від тепла мого подиху аромат оживає, забивається мені в ніздрі, п’янить, як диявольське зілля, зриваючи з моїх губ стогони.
5.45
Я куштую ще одну, переконуючи себе, що тепер це неважливо. І знову читаю назви. Чорна смородина з вершками. Три горішки. На таці з позначкою «Східна подорож» лежать темні нугати. Я беру один. Кондований імбир у твердій цукровій оболонці розколюється в роті, виливаючи на язик лікер, на смак – цілий екстракт прянощів, який освіжає настій з ароматів сандалового дерева, кориці й лайма, їх перебиває запах кедра й гвоздики… Я беру ще
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шоколад», після закриття браузера.