Читати книгу - "Людина розумна"

Найгіршої поразки смерть зазнала у сфері дитячої смертності. До ХХ століття від чверті до третини селянських дітей не досягали зрілого віку. Більшість помирала від дитячих хвороб, таких як дифтерія, кір та віспа. В Англії ХVІІ століття 150 з кожної тисячі новонароджених помирали ще на першому році життя, а третина всіх дітей помирала до досягнення п’ятнадцятирічного віку.[80] Сьогодні ж на першому році життя помирає лише п’ять із тисячі англійських дітей, а до досягнення п’ятнадцятирічного віку – лише сім із тисячі.[81]

Щоби краще зрозуміти значення цих цифр, давайте відкладемо вбік нудну статистику та розглянемо кілька життєвих історій. Добрим прикладом тут буде родина короля Англії Едуарда I (1237–1307) та його дружини королеви Елеонори (1241–1290). Їхні діти насолоджувались найкращими умовами життя та найкращим оточенням, яке тільки можна було забезпечити в середньовічній Європі. Вони жили у палацах, їли досхочу, мали багато теплого одягу, затишні крісла біля коминів, найчистішу воду, яку тільки можна було отримати, армію слуг та найкращих лікарів. Але… В історичних джерелах згадуються шістнадцять дітей, народжених королевою Елеонорою між 1255 та 1284 роками:

1. Безіменна дочка, народжена в 1255 році – померла при народженні.

2. Дочка Катерина – померла у віці чи то року, чи то трьох.

3. Дочка Джоанн – померла у віці шести місяців.

4. Син Джон – помер у віці п’яти років.

5. Син Генріх – помер у віці шести років.

6. Дочка Елеонора – померла у віці двадцяти дев’яти років.

7. Безіменна дочка – померла у віці п’яти місяців.

8. Дочка Джоанна – померла у віці тридцяти п’яти років.

9. Син Альфонсо – помер у віці десяти років.

10. Дочка Маргарита – померла у віці п’ятдесяти восьми років.

11. Дочка Беренгарія – померла у віці двох років.

12. Безіменна дочка – померла невдовзі після народження.

13. Дочка Марія – померла у віці п’ятдесяти трьох років.

14. Безіменний син – помер невдовзі після народження.

15. Дочка Елізабет – померла у віці тридцяти чотирьох років.

16. Син Едуард.

Наймолодший, Едуард, став першим із хлопчиків, який пережив небезпечні роки дитинства та після смерті батька успадкував англійський престол як король Едуард II. Іншими словами, Елеонорі знадобилося шістнадцять спроб, аби виконати найфундаментальнішу місію англійської королеви – забезпечити чоловікові спадкоємця чоловічої статі. Матір Едуарда II явно була жінкою виняткового терпіння та сили духу. Не те, що жінка, яку Едуард взяв собі за дружину, Ізабелла Французька. Вона наказала його вбити, коли йому було лише сорок три роки.[82]

Наскільки нам відомо, Елеонора та Едуард І були здоровою парою й не передавали своїм дітям смертоносних спадкових захворювань. Проте 10 із 16 (62 %) їхніх синів та доньок померли в ранньому дитинстві. Лише шести вдалося прожити більше одинадцяти років та лише троє (всього 18 %) прожили більше сорока. Крім цих пологів, Елеонора дуже ймовірно мала низку вагітностей, що закінчувалися викиднями. У середньому Едуард та Елеонора втрачали дитину кожні три роки, десятеро дітей один за одним. Сьогоднішнім батькам неможливо навіть уявити такі втрати.

Скільки часу піде на завершення проекту «Гільгамеш» – пошуки безсмертя? Сто років? П’ятсот? Тисяча? Якщо пригадати, як мало ми знали про людський організм в 1900 році та скільки знань отримали протягом лише одного минулого століття, є причини для оптимізму. Спеціалістам з генної інженерії нещодавно вдалося у шість разів подовжити середню тривалість життя червів Caenorhabditis elegans.[83] Чи зуміють вони зробити те саме для Homo sapiens? Експерти з нанотехнологій наразі розробляють біонічну імунну систему з мільйонів нанороботів, які житимуть у нашому тілі, відкриваючи заблоковані кровоносні судини, борючись із вірусами та бактеріями, знищуючи ракові клітини та навіть розвертаючи в зворотний бік процеси старіння.[84] Кілька доволі серйозних учених навіть припускають, що до 2050 року деякі люди стануть наполовину безсмертними (не повністю, бо вони все ще помиратимуть від того чи іншого нещасного випадку, а наполовину, бо за відсутності смертельної травми їхнє життя зможе тривати нескінченно довго).

Увінчається проект «Гільгамеш» успіхом чи ні, з точки зору історії дивовижно бачити, як більшість сучасних релігій та ідеологій уже виносять смерть та життя після смерті за межі обговорення. До ХVІІІ століття релігії вважали смерть та її наслідки центральними для сенсу життя. Починаючи ж із ХVІІІ століття релігії та ідеології, на кшталт лібералізму, соціалізму та фемінізму, повністю втратили інтерес до життя після смерті. Що саме відбувається з комуністом, коли він або вона помирає? Що відбувається з капіталістом? Що відбувається з феміністкою? Марно шукати на це відповіді у творах Маркса, Адама Сміта або Сімони де Бовуар. Єдиною сучасною ідеологією, яка все ще відводить смерті центральну роль, є націоналізм. У більш піднесені та розпачливі моменти націоналізм обіцяє, що той, хто помре за свою країну, завжди житиме в її колективній пам’яті. Проте ця обіцянка є настільки туманною, що навіть більшість націоналістів насправді не знає, що з нею робити далі.

Спонсори науки

Ми живемо в добу техніки. Багато людей переконані, що наука і техніка мають відповіді на всі наші проблеми. Нам лише слід дозволити науковцям та технікам продовжити їхню роботу, і вони створять рай на Землі. Але ж наука – не якесь особливе підприємство, що в моральному чи духовному плані вище за решту людської діяльності. Як і всі інші частини нашої культури, вона формується економічними, політичними та релігійними інтересами.

При цьому наука – дуже дороге заняття. Біологу, який шукає способи зрозуміти імунну систему людини, потрібні лабораторії, пробірки та інший посуд, хімікати та електронні мікроскопи, не кажучи вже про асистентів, електриків, сантехників та прибиральників. Економіст, який шукає способи змоделювати кредитні ринки, повинен спочатку придбати комп’ютери, створити величезні бази даних та розробити складні програми обробки отриманих результатів. Археолог, який бажає зрозуміти поведінку первісних мисливців-збирачів, має відвідувати далекі землі, розкопувати давні руїни, визначаючи при цьому точний вік скам’янілих кісток та артефактів. Усе це коштує чималих грошей.

Протягом останніх 500 років сучасна наука досягли чудес, завдяки переважно прагненню урядів, підприємств, фондів та приватних донорів вкладати мільярди доларів у наукові дослідження. Ці мільярди зробили значно більше для вивчення таємниць всесвіту,