Читати книгу - "Ілюзія Бога"

1920 року близький соратник і майбутній заступник фюрера Рудольф Гесс так писав про 31-річного Гітлера в листі до прем’єр-міністра Баварії: «Я особисто дуже добре знаю гера Гітлера та дружу з ним. Це надзвичайно чесна, сповнена доброти й набожна людина, добрий католик»108. Певна річ, оскільки Гесс дав такого грубого маху з «чесністю» й «добротою», то може бути, що з «добрим католиком» він теж помилився. Важко уявити Гітлера «добрим» хоч у чомусь. Це нагадує мені про один із найсміхотворніших доказів, який я будь-коли чув, про те, що Гітлер не вірив у Бога. Якщо узагальнювати цей аргумент із різних джерел, його логіка приблизно така: Гітлер був злою людиною, а християнство вчить доброти; отже, Гітлер не міг бути християнином! У Ґерінговій ремарці про Гітлера — «лише католик може об’єднати Німеччину» — ішлося, таким чином, про людину, виховану в католицькому дусі, а не яка дотримувалася католицької віри.

Під час промови, виголошеної 1933 року в Берліні, Гітлер заявив: «Ми переконані, що людям потрібна ця віра. Тому взяли на себе тягар боротьби з атеїстичним рухом, і не просто на словах: ми викоренили його на ділі»109. Ця заява свідчить тільки про те, що Гітлер, як і багато інших, «вірив у віру». Проте 1941 року він сказав своєму ад’ютанту генералу Ґергарду Енґелю: «Я залишуся католиком до кінця життя».

І навіть якщо Гітлер не був щирим католиком, важко повірити, що на ньому не позначилася давня християнська традиція звинувачувати євреїв за вбивство Ісуса Христа. В одній мюнхенській промові, виголошеній 1923 року, він зазначив: «Першочергове завдання — порятувати [Німеччину] від євреїв, котрі нищать нашу країну… Ми не повинні допустити, щоб вона страждала, як Інший, і помирала на хресті»110. Джон Толенд у книзі «Адольф Гітлер: Вичерпна біографія» так пише про ставлення Гітлера до релігії в період «остаточного розв’язання» єврейського питання:

Залишаючись повноправним членом католицької церкви навіть попри відразу до її ієрархії, він глибоко засвоїв її тезу про те, що євреї вбили Бога. Тож винищувати їх можна було без жодних докорів сумління, адже це було просто виконання Божої кари, якщо тільки реалізовувати цю кару відособлено й без жорстокості.

Християнська ненависть до євреїв притаманна не тільки католикам. Запеклим антисемітом був, приміром, Мартін Лютер. Під час Вормського райхстаґу він заявив, що «всіх євреїв слід вигнати з Німеччини». Їм він присвятив цілу книгу під назвою «Про євреїв та їхню брехню», котра, напевно, вплинула на погляди Гітлера. Євреїв Лютер називав «родом зміїним» — і цю саму фразу знаходимо в відомій промові Гітлера 1922 року, в якій він кілька разів наголосив, що сповідує християнство:

Мої християнські почуття тягнуть мене до Господа і Спасителя нашого як до борця. Вони підказують мені, що чоловік, котрий колись одним-один лише зі жменькою послідовників збагнув, чого варті ці євреї, і закликав народ проти них, був воістину великий не своїми стражданнями, а своєю боротьбою. З безмежною любов’ю християнина та людини я перечитую рядки про те, як Господь нарешті устав у всій Своїй могутності й, узявши бич до рук, вигнав рід зміїний і гадючий із Храму. Як заворожує Його боротьба за світ без єврейської отрути. І зараз, через дві тисячі років, я з глибоким зворушенням усвідомлюю ясніше, ніж будь-коли, що саме заради цього Йому довелося пролити кров Свою на Хресті. Як християнин, я не дозволю, щоб мене обманули, а з почуття обов’язку боротимусь за правду й справедливість… І якщо щось здатне підтвердити праведність обраного нами шляху, то це лише щоденне зростання страждань, яких він завдає. Бо як християнин я маю також обов’язок перед своїм народом111.

Важко сказати, звідки Гітлер узяв фразу «рід зміїний» — із праці Лютера чи напряму з Євангелія від Матвія 3:7, звідки її, мабуть, запозичив Лютер. А до теми переслідування євреїв для здійснення Божої волі він повертається у «Моїй боротьбі»: «Тому я переконаний, що зараз чиню в згоді з волею Всемогутнього Творця: захищаючи себе від євреїв, я борюся за Господнє творіння». Це був 1925 рік. Те саме він повторив у промові перед Райхстаґом 1938 року. Схожі речі неодноразово лунали з його вуст протягом політичної кар’єри.

Заяви такого роду слід збалансувати іншими цитатами, зокрема із «Застільних розмов», занотованих його секретарем, у яких Гітлер висловлює різко антихристиянські погляди. Ось що він говорив 1941 року:

Найбільшої шкоди в історії людство зазнало від появи християнства. Більшовизм — лише незаконне дитя християнства. Те й те створили євреї. Християнство принесло в світ навмисну брехню в релігійних питаннях…

Стародавній світ був таким чистим, світлим і спокійним, бо не знав двох найбільших кар історії: чуми та християнства.

У кінцевому підсумку, в нас немає підстав хотіти, щоб італійці та іспанці звільнилися від християнського наркотику. Нехай ми будемо єдиним народом, щепленим проти цієї хвороби.

«Застільні розмови» Гітлера рясніють висловлюваннями на кшталт щойно процитованих. Часто в них християнство прирівнюється до більшовизму, інколи проводиться аналогія між Карлом Марксом і святим Павлом, причому не забувається, що обоє були євреями (Гітлер непохитно дотримувався дивної думки, нібито сам Ісус євреєм не був). Виглядає так, наче до 1941 року Гітлер зрікся християнства або розчарувався в ньому. А може, розходження в заявах пояснюється тим, що він просто брехав відповідно до нагоди, і його словам не слід вірити ні в одному, ні в іншому випадку?

Не можна відкидати можливості, що, попри всі його слова та заяви соратників, Гітлер у Бога не вірив, а просто цинічно експлуатував релігійні погляди своєї аудиторії. Тобто був одностайним із Наполеоном у тому, що «релігія — чудовий засіб, щоб тримати простолюд у покорі», або з Сенекою у тому, що «простолюд вважає релігію правдивою, мудреці — брехливою, а правителі — корисною». Ніхто не заперечить, що Гітлер був здатний на таке лицемірство. Якщо в цьому й полягав його мотив удавати набожність, то він нам нагадує про одну важливу річ: свої звірства Гітлер не здійснював власноруч. Ці жахливі вчинки були реалізовані солдатами й офіцерами, серед яких, поза сумнівом, переважали християни. Ба саме християнською вірою німецького народу пояснюється гіпотеза, яку ми щойно висловили — гіпотеза про нещирість релігійних зізнань Гітлера! З іншого боку, Гітлер міг вважати за потрібне виказувати ознаки приязні до християнства, щоб заручитися підтримкою, яку надавала йому церква. Ця підтримка мала різні прояви, зокрема послідовне небажання папи Пія ХІІ виступити проти нацизму, яке створює значні незручності церкві в наш час. Таким чином, зізнаючись у своїй прихильності до християнства, Гітлер або говорив щиро або прикидався, щоб заручитися схваленням і підтримкою з боку німецьких християн та католицької церкви (і це йому вдалося). Хай який із цих варіантів відповідає істині, в обох випадках злочини гітлерівського режиму не випливають з атеїстичного світогляду.

І навіть паплюжачи християнство, Гітлер продовжував апелювати до Провидіння — таємничої сили, яка, на його думку, обрала його для виконання богоданої місії стати на чолі Німеччини. Інколи цю силу він називав Провидінням, інколи — Богом. Тріумфально повернувшись до Відня 1938 року після аншлюсу, він виголосив екзальтовану промову, в якій згадував про Бога як про силу, яка переднакреслює життя: «Я переконаний, що саме з Божого промислу тутешній хлопчина опинився в Рейху, виріс там і став лідером нації, щоб потім повернути