Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Не допоможе. Хоча… А він може дізнатися номер людини за ім'ям та прізвищем? — Ярина задумливо торкнулася нижньої губи вказівним пальцем. — Я ще вік знаю. Якщо потрібно.

— Я тобі реальну допомогу пропоную, а ти... Диктуй, — Микита дістав із кишені смартфон та відкрив на ньому блокнот, щоб записати необхідну інформацію.

— Костянтин Сокіл. Тридцять три роки.

Палець завмер над екраном й так і не ввів жодного символу.

— Жартуєш? — хлопець навіть курити перестав й недовірливо глянув на дівчину. — Він той самий чоловік, про якого ти розповідала?

— Ти його знаєш? — Ярина здивовано підняла брови та з щирим інтересом вдивилась в обличчя Микити.

— Якщо ти вижила після його підвалу, й тепер йому від тебе більше нічого не потрібно — твоє щастя, — хлопець заблокував екран смартфона. Він не збирався допомагати шукати небезпечну людину.

— Але мені потрібно, — жалісно пробурмотіла дівчина й почухала ліву скроню.

— Я не дам тобі його номер, — глухо попередив Микита, дістав ключі та відключив сигналізацію машини. — І якщо дійсно маєш можливість розірвати ці стосунки, раджу нею скористатися.

— А я думала, що ти романтик. Думала, ти віриш, що неможливе можливо, — Ярина сіла на знайоме місце поряд з водієм й пристебнулася ременем безпеки, але бурчати не припинила.

— Не настільки ж, — хлопець глянув на дівчину з майже не властивою йому серйозністю.

Коли Ярина повернулась додому, то нерішуче зупинилася перед дверима помешкання сусідів. Вона встигла втомитись від компанії двох братів. Загалом, якщо в її квартирі вже встановили нові вікна, можна ж і на руїнах трохи пожити?

Двері, немов відчули вагання дівчини, різко відчинилися та з силою вдарили дівчину по голові.

Сходовий майданчик оглушила непристойна лайка.

— Твою ж, — продовжувала шипіти Ярина, що обхопила голову руками. Давно їй не було так боляче. На тлі фізичних відчуттів навіть душевні муки тьмяніли й гасли.

— Схоже, струс, — пробурмотів Сергій, що не палав безмежним бажанням витрачати час на травми співмешканки. — Ти мене бачиш? В очах не двоїться?

— Якщо я зараз розплющу очі, і ти не будеш двоїтися, я тебе вдарю у відповідь, — грізно пообіцяла дівчина, але так й не розліпила повіки, а продовжила морщитись від болю.