Читати книгу - "Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тепло квартири м'яко огорнуло лице. Після стількох днів у лікарні я навіть не могла повірити, що нарешті потрапила додому. Знайомі запахи, м’яке світло ламп і відчуття того, що все на своїх місцях дарували мені спокій, якого так бракувало останніми днями. Лоріан тихо зачинив двері за мною та м'яко усміхнувся, помітивши мою посмішку. Ми мовчки пройшли у вітальню, і я впала на диван, з полегшенням видихаючи повітря з грудей. Поруч зі мною ледь прогнулась поверхня і тепла щока Рейна торкнулася колін. Десь за вікном ще виднілося червоне сонце, яке обпалювало останніми променями жахи будинків.
— Навіть не думав, що я настільки скучив, — почувся тихий голос із моїх колін він. — Відчуття, ніби з моїх плечей скинули величезний тягар.
— Це ти про Джері? — іронічно запитала, сонно потираючи очі. — Чи про справи, які на нього нарешті скинув?
— Скоріше про тебе, — неочікувано випалив він спокійним голосом.
— Я дуже переймався за тебе останнім часом. Відколи тебе почали викрадати прямо з моїх рук, думав що дах поїде, — зізнався Лоріан. — Ніколи не думав, що зможу відчувати дещо подібне. Хоча варто б було подумати про це ще тоді як ти стукнула Джері...
— Знущаєшся? — відверто розсміялася.
— Аж ніяк. Ти поцілила йому в голову і мені в серце, — жартівливо схопився він за свої ребра.
— Ну, це точно не була найбільш елегантна мить мого життя, — посміхнулася я, злегка нахиляючись до нього. — Чомусь всі ці розповіді, які я чула про справжнє кохання, не розповідали про любов з першого копняка.
— Та що вони знають про справжнє кохання, Есміно? — заливався сміхом Рейн. — Рожеві поні, іскри та феєрверки? Якщо вже відверто, ти була більш схожою на добрячий такий удар блискавкою. Такий собі генератор, який треба вчасно годувати,щоб він продовжував мене бити струмом.
— Який ти романтик... — похилитала головою, розуміючи що до подібних компліментів навряд чи б хтось додумався ще. Лоріан знову на мить сильніше обійняв мене, піднявся та поцілував у скроні. Було видно, що він непокоїться за щось, але не говорить. Тому я вирішила сама запитати. — Про що задумався?
— Тобі чесно? — його голос став тихішим, і я відчула, як напруга в ньому наростає.
— В нас не ті стосунки, щоб брехати, — знизала плечима. — Зізнавайся, буркотун.
— Все ще картаю себе, що не зміг тебе захистити, — тихіше промовив Рейн, нахиляючись ближче. Його очі наповнилися чимось глибоким, майже болісним. — Мені здавалося, що якщо я можу вбити когось дотиком, то зі мною ти будеш в безпеці, але...
— Лоріан, — почала я, але він підняв руку, торкаючись моєї долоні своїми пальцями.
— Я не зміг врятувати тебе, — продовжив він, його голос звучав майже шепотом. — Це факт.
— Ти не міг знати, що так станеться, Лоріане. Як і я не могла знати, що... — запнулася, з важкістю зізнаючись сама собі, — що все нас ільки закрутиться.
— Не могла, — визнав він, замовкаючи на кілька довгих хвилин. — Ти не думала над тим, щоб перевестися на якусь спокійнішу роботу? Так, щоб єдиним маніяком в твоєму житті був лише я.
— Не вийде, — весело буркнула, підловлюючи його. — Крім тебе є ще Айрон та Джері. Вони мене періодично маніячать більше за тебе.
— Не надовго. Джері зійшовся нарешті з Ароу й мені здається, що він на очах подорослішав. Ніби його переклинило, — розповідав чоловік, роздивляючись стелю над нашими головами. — Нещодавно питав, куди її краще запросити на побачення. Я сказав, що в зоопарк. Хай подивиться на нього в його звичному середовищі і подумає чи зможе терпіти його все життя.
— Не роби з нього чудовисько, він досить хороший. Попри всю нахабність та гострий язик.
— Ага. Коли спить обличчям до стіни. У слідчому відділі. Із заклеєним скотчем ротом.
Я вже відкрила рота аби заперечити, але раптово відчула, як мої губи обдало теплом. Смарагдові очі застигли так близько, що я ладна була залишити при собі всі дурні думки про захист Джері, тільки б дивитись на них і далі. По тілу прокотилася хвиля втоми та лінивого тепла й я скоротила відстань між нами, торкаючись його губ.
— Бачу, що зумів тебе переконати, — прошепотів він, ледь задіваючи шкіру.
— Впевнений? — весело запитала, забираючись пальцями під його светр та повільно стягуючи його й відкидаючи на підлогу. Перед очима з'явився красивий сильний торс і я мимоволі задивилася на ледь помітні білуваті шрами. — Все ж таки лікарня тобі пішла на користь. Маєш гарний вигляд. Певно треба було залишити тебе там ще на кілька днів.
— Ноги моєї там більше не буде, — відразу ж запротестував чоловік, перехоплюючи мої зап'ястя й підіймаючи їх над головою. — У мене тепер є персональний лікар, який не втрачатиме свідомості від моїх дотиків. Якщо дуже захочеш полікуввти мене, я можу купити тобі нормальні наручники, після яких шкіра не буде стерта.
— Якщо мені дуже захочеться, я сама куплю тобі, не переймайся, — розсміялась і поцілувала його ніс. — Та й не думаю, що ти будеш аж настільки проти мене на своїх колінах, що тебе треба буде зв'язувати.
— Я ніколи в житті не буду проти тебе. Що б ти не робила.
Міцні руки на мить стиснули зап'ястя сильніше. Лоріан м'яко почав цілувати мене, відбираючи подих прямо з моїх губ. По шкірі проносилося теплі хвилі, перехоплюючи дихання. Хотілося втонути в ньому настільки сильно, що я навіть подумала, що була б не проти завмерти у цьому моменті. Загубитися. Зникнути. З кожним дотиком, з кожним подихом та звуком. З кожним німим проханням бути ще ближче. Його владна впевненість змушувала мене забути про все навколо.
Лоріан продовжував стискати мої зап'ястя, поки його поцілунки ставали все глибшими, наполегливішими, спокусливими. П'янкими та сповільненими, ніби йому було важко відірватися. Шкіра під руками, здавалось, палахкотіла.
— Все добре...? — запитав він ледь знервовано вдивляючись у помутніші очі. В тебе очі світяться фіолетовим.
— Добре, — прошепотіла й увіткнулася губами в його плече. Мій голос був хрипким, майже беззвучним, але я знала, що він почув.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута», після закриття браузера.