Читати книгу - "Дженні Герхард, Теодор Драйзер"

Розділ XLIII

Ніщо не могло так підбурити Лестера проти його родичів, як ця спроба примусити його. Останнім часом йому стало зрозуміло, що він зробив дві найсерйозніших помилки: спочатку — не одружившись із Дженні, що позбавило б його від пліток та пересудів; а потім — не погодившись відпустити її, коли вона сама намагалася піти від нього. Так, що не кажи, він безнадійно заплутався. Він не може піти на те, щоб утратити все своє багатство. Власних грошей у нього зовсім мало. Дженні нещасна, це одразу видно. А втім, інакше й бути не може, бо й сам він нещасний. Чи готовий він згодитися на якісь десять тисяч на рік, якщо навіть одружиться з Дженні? Чи згоден він утратити Дженні, допустити, щоб вона назавжди пішла з його життя? Проблема була надто складна. Він не міг зважитись ні на перше, ні на друге.

Коли Лестер повернувся з похорону, Дженні одразу помітила, що щось не гаразд, що його пригнічує не тільки природна туга за померлим батьком. Що б це могло бути? Вона намагалася висловити йому своє співчуття, але вилікувати його рану було не так-то легко. Коли траплялося, що ображали його гідність, Лестер злісно замикався в собі, а в нестямі міг ударити людину. Дженні придивлялася до нього, від усієї душі бажаючи допомогти, але він не ділився з нею своїм горем. Він страждав, і їй залишалося тільки страждати разом з ним.

Дні минали за днями, і настав час, коли Лестеру довелося серйозно подумати про своє фінансове становище, в зв’язку з передсмертною волею старого Арчібалда. Управління фабрикою буде реорганізоване. Роберт, відповідно до бажання батька, стане президентом компанії. Виникне питання про уточнення ролі й участі в справі самого Лестера. Якщо він не змінить своїх стосунків з Дженні, він навіть не може бути акціонером; точніше кажучи, він взагалі — ніщо. Щоб посідати й надалі посаду секретаря й скарбника, він мусить мати бодай одну акцію компанії. Чи захоче Роберт або хтось із сестер передати йому частину своїх акцій? Чи погодяться вони, в найгіршому разі, продати йому ці акції? Чи родичі не вживуть якихось нових заходів на шкоду новим прерогативам Роберта? Всі вони, мабуть, вороже ставляться до Лестера. Так, єдиний вихід з цього заплутаного становища — покинути Дженні. Якщо він її покине, не доведеться випрошувати акцій. Якщо ні — це буде порушенням останньої болі батька, і тоді він мусить бути готовий до будь-яких наслідків. Знову й знову він зважував суперечні доводи, і картина ставала все виразнішою. Він мусить відмовитись або від Дженні, або від свого майбутнього.

Роберт, хоч і запевняв, що все можна було б улаштувати інакше, був цілком задоволений тим, як склалися обставини. Його плани наближалися до здійснення; а він уже давно й докладно опрацював їх, бо передбачав не тільки реорганізувати батьківську справу, але й поширити її шляхом об’єднання з іншими компаніями по виробництву екіпажів. Таке об’єднання з двома-трьома великими підприємствами на заході і на сході країни дозволило б знизити продажні ціни, запобігти надлишку виробництва і значно зменшити загальні витрати.

Через свого представника в Нью-Йорку Роберт уже придбав деяку кількість акцій інших компаній і тепер був майже готовий діяти. Найперше треба було, щоб його обрали президентом компанії Кейн; після цього, оскільки на Лестера можна було не зважати, він збирався призначити віце-президентом чоловіка Емі і, можливо, замінити Лестера ким-небудь іншим на посаді секретаря й скарбника. За умовами духівниці, до обов’язків Роберта входило керівництво часткою спадщини, призначеної Лестеру, в надії, що він схаменеться. Видно, батько розраховував, що Роберт допоможе йому вплинути на брата. Роберту така роль здавалася трохи бридкою, але саме завдання не було важким. У певній мірі це був навіть почесний обов’язок. Лестер мусить або взятися за розум, або ж дати можливість старшому братові керувати фірмою на власний розсуд.

Виконуючи свої обов’язки по чикагському філіалу, Лестер уже відчував нові віяння. Він бачив, що опинився за бортом, що він — усього лише завідувач відділу на службі у власного брата, і свідомість цього обурювала його. Роберт жодним словом не згадував про якісь зміни; все, здавалося, йшло, як і раніше, але було зрозуміло, що тепер кожна вказівка Роберта — закон. По суті, Лестер служив у брата і одержував від нього зарплату. Це було зневажливо й гидко.

Через кілька тижнів він відчув, що більше не витримає, — адже досі він діяв цілком самостійно. Наближався день щорічних зборів акціонерів, який раніше був не більше, ніж формальність, оскільки батько керував усіма справами сам. Тепер головуватиме Роберт, сестер, можливо, заступатимуть їхні чоловіки, а сам він навіть не буде там. Оскільки Роберт не запропонував передати або продати Лестеру акції, які б дали йому право стати членом правління і посісти якусь відповідальну посаду, він вирішив, як це не важко було для його самолюбства, послати братові прохання про відставку. Це розрядить атмосферу. Роберт зрозуміє, що він, Лестер, не хоче користуватись з його ласки і згодний одержувати тільки те, що заробить завдяки своїм здібностям і за повною згодою родичів. А якщо він все ж покине Дженні й повернеться до участі в справах, то вже аж ніяк не на посаду керівника філіалу. І він продиктував простий, одвертий, діловий лист:

«Дорогий Роберт! Я знаю, що найближчого часу компанія буде реорганізована під твоїм керівництвом. Оскільки в мене немає акцій, я не маю права ні бути членом правління, ні займати посаду секретаря та скарбника. Вважай, будь ласка, цей лист офіціальною заявою про моє увільнення з обох цих посад, і нехай правління обговорить питання як про заміщення цих посад, так і про дальше використання моїх послуг. Місцем завідувача філіалу як таким я особливо не дорожу, але я в жодному разі не хочу порушувати твоїх планів. З усього сказаного тобі повинно бути зрозумілим, що я поки що не збираюсь виконати умову, про яку йдеться в батьковій духівниці. Мені хотілося б точно знати, як ти дивишся на цю справу. Ждатиму від тебе відповіді.

Твій Лестер».

У своїй конторі в Цинциннаті Роберт старанно обміркував цей лист. Отже, Лестер ставить питання руба, — це на нього схоже. Коли б до його одвертості та більше обачливості — чудова була