Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

- Я… я поможу тобі пояснити батькові, що ти зробила це тільки заради шпиталю. Я певна, він зрозуміє.

- Він і не подумає зрозуміти,- відказала Скарлет.- Боже ж мій, я швидше помру, ніж вернуся з ганьбою до Тари, як мама погрожує!

- Ой ні, ви не можете вернутись додому,- скрикнула Дріботуп, вдаряючись у сльози.- Якщо ви поїдете, я муситиму - муситиму, де дітися - просити Генрі, щоб перебрався до нас, а ви ж знаєте, що я просто не можу жити з ним під одним дахом. Як ми з Меллі самі, вночі мене такий страх бере - адже в місті повно всіляких зайд. А ви, Скарлет, така мужня, що з вами я нічого не боюся, навіть і без чоловіка в домі!

- Ні, батько не може забрати тебе до Тари! - вигукнула Меллі теж мало не з плачем у голосі.- Тепер твоя домівка тут. ї що ми без тебе робили б?

“Коли б ви знали, якої я про вас думки, то ще й як радо мене здихались”,- понуро подумала Скарлет, яка воліла б мати когось іншого, а не Мелані, в ролі свого заступника перед батьком. їй було прикро, що вона мусить покладатись на допомогу людини, такої для неї осоружної.

- Може, треба відмовити в запрошенні капітанові Батлеру?..- несміливо запропонувала Дріботуп.

- Ой ні, ні в якому разі! Це було б украй нетактовно! - у розпачі скрикнула Меллі.

- Проведи мене до ліжка. Я зовсім недужа,- застогнала стара.- Ох, Скарлет, і як ви могли звалити все це на мою голову?

Коли надвечір наступного дня приїхав Джералд, Дріботуп була хвора й не вставала з ліжка. З-поза своїх замкнених дверей вона кілька разів запевнила його, що дуже шкодує, але не може навіч привітатися з ним, і полишила обидвох наполоханих дівчат самим справлятися за вечерею у товаристві гостя. Джералд зловісно мовчав, хоч і поцілував Скарлет, вітаючись, а Мелані прихильно ущипнув за щічку, назвавши при цьому “кузина Меллі”. Скарлет було б легше, якби він почав сипати на весь дім грізьби та прокляття. Вірна своїй обіцянці, Мелані й на крок не відступала від Скарлет і снувала за нею, мов ледь чутна тінь, а Джералд усе ж був досить вихований і не став сварити дочки на людях. Скарлет мусила визнати, що Мелані дуже вправно виконує свою роль, вдаючи, ніби нічого особливого не сталось, і коли вечерю подали на стіл, навіть спромоглася втягти Джералда у розмову.

- Мені кортить почути всі новини з округи,- з усмішкою звернулась вона до Джералда.- Індія й Душка так рідко нам пишуть, а ви ж знаєте все-все, що там діється. Як пройшло весілля Джо Фонтейна?

Джералд трохи розм’як від цих лестивих слів і сказав, що весілля відсвяткували скромно, “не так, як у вас було”, бо Джо лише на кілька днів відпустили з війська. Мала Селлі Манро виглядала дуже мило. Ні, він не пам’ятає, в якій вона була сукні, чув тільки, що на другий день вона не міняла туалету.

- Невже не міняла?! - вражено вигукнули обидві дівчини.

- Атож-бо, їм і одної ночі вистачило,- пояснив Джералд, заходячись реготом,- він не відразу збагнув, що такі тонкощі, либонь, не для жіночих вух. Коли батько засміявся, Скарлет полегшало на душі, і вона подумки подякувала Мелані, що та звернула розмову на цю тему.

Джо наступного ж дня мусив вертатися до Вірджинії,- поспішив додати Джералд.- Ну, і не було там ніяких пошлюбних візитів і танців. Д близнюки Тарлто- ни - ті нині вдома.

- Ми про це чули. Як вони, видужують?

- їх не тяжко поранило. Стюарта - в коліно, а Бренто- ві куля прошила плече. Ви, мабуть, знаєте офіційні повідомлення, в яких відзначено їхню хоробрість?

- Ні, не знаємо! Розкажіть нам!

- Одчайдухи вони обидвоє. Я певний, що в них таки

є домішка ірландської крові,- не без гордощів зауважив

Джералд.- Що вони такого зробили - я забув, але Брен- тові вже присвоєно лейтенанта.

Скарлет приємно було чути про їхні подвиги, ніби вона сама доклала до цього якихось зусиль. Той, хто колись був її кавалером, належав їй уже назавжди, і своїми похвальними вчинками наче додавав їй чеснот.

- І ще я маю новину, цікаву для вас обох,- сказав Джералд.- Подейкують, наче Стю знову вчащає до Дванадцяти Дубів.

- Це ж до кого саме - до Душки чи до Індії? - збуджено запитала Меллі, а Скарлет видивилась на батька мало не обурено.

- Та до міс Індії, звісно. Хіба ж не упадав він коло неї до того, як ця моя шелихвістка закрутила йому голову?

- О! - тільки й мовила Меллі, трохи приголомшена неперебірливою мовою Джералда.

- Ще й більше скажу: його братик Брент тепер частий гість у Тарі. Ось так.

Скарлет аж заніміла. Це було майже кривдно - виявити такий гандж у своїх вчорашніх залицяльниках. Особливо коли згадати, як нетямились обоє близнюків, почувши від неї про намір одружитися з Чарлзом. Стюарт навіть погрожував застрелити Чарлза, або Скарлет, або самого себе, або й усіх трьох. То було вельми зворушливо!

- Сьюлін? - поспитала Меллі, розпливаючись усмішкою.- Але мені здавалося, що містер Кеннеді…

- А, цей! - кинув Джералд.- Френк Кеннеді й досі тупцює на місці, наче боїться власної тіні - ще трохи, і доведеться мені самому поцікавитись, які в нього плани. Ні, це найменша.

- Керрін?

- Та вона ще ж дитина! - вигукнула Скарлет, коли до неї нарешті вернувся голос.

- Вона лише на рік молодша того віку, панночко, коли ти виходила заміж,- відрізав Джералд.- Тобі, може, прикро, що твій колишній залицяльник перекинувся до твоєї сестрички?

Меллі знову почервоніла, не бувши призвичаєна до такої прямоти, і дала знак Пітерові внести пиріг з солодкою картоплею. Вона гарячково перебирала в пам’яті, про що б іще заговорити, щоб розмова не стосувалася нікого з присутніх і щоб відвернути увагу Джералда від безпосередньої мети його приїзду. Однак нічого такого не могла придумати, але Джералд, на щастя, раз розійшовшись, уже не потребував дальшого підохочення, поки перед ним були слухачі. Він говорив про крадійство в інтендантській службі, яка з кожним місяцем вимагає все більших поставок харчів, про незмірну дурість Джефферсона Деві- са, про зажерливість тих ірландців, що вступили до війська північан, спокусившись на грубі гроші.

Коли подали вино й дівчата підвелися з-за столу,