Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Я нічого не сказав у відповідь і, не зводячи очей з цих підступних вод, став за допомогою одного з матросів надягати важке водолазне спорядження. Капітан Немо й обоє моїх товаришів теж одягалися. Ніхто з команди «Наутілуса» не повинен був супроводжувати нас у цій незвичайній екскурсії.

Незабаром ми були запаковані по самісіньку шию в гумовий одяг, і на спину нам почепили резервуари зі стисненим повітрям. Що ж до апаратів Румкорфа, то їх не було. Перш ніж надягти на голову водолазний шолом, я нагадав про них капітану.

— Ці апарати нам не потрібні, — відповів капітан. — Ми не станемо опускатися на велику глибину, а мілководдя достатньо освітлюється сонцем. На додачу було б нерозсудливо запалювати електричні ліхтарі в цих водах. Світло ліхтаря може привернути увагу небезпечних хижаків, що живуть у тутешніх морях.

У той час як капітан Немо вимовляв ці слова, я обернувся у бік Конселя і Неда Ленда. Але друзі уже встигли начепити на голову металеві шоломи і нічого не могли чути.

Мені залишалося лише задати капітану Немо останнє питання.

— А наша зброя? Наші рушниці?

— Рушниці? Навіщо вони нам? Адже ходять горці на ведмедя з кинджалом у руках! А хіба сталь не надійніша за свинець? От чудовий клинок, заткнете його за пояс — і в похід!

Я подивився на товаришів. Вони були озброєні, як і ми з капітаном, а Нед Ленд на додачу розмахував величезним остенем, Що його захопив із собою з борту «Наутілуса». Мені залишалося тільки всунути голову у важку мідну кулю, і відразу наші резервуари зі стисненим повітрям були приведені в дію.

Хвилину потому матроси висадили нас одного за одним у воду, і вже на глибині не більше як півтора метри ми намацали ногами піщане дно. Капітан Немо зробив знак рукою. Ми пішли за ним пологим спуском. Незабаром ми занурилися на чималу глибину.

Думки, що гнітили мене, раптом розсіялися. Я відчув дивний спокій. Легкість рухів додала мені впевненості, а небачене видовище полонило мою уяву.

Сонячні промені, проникаючи крізь прозорі води, досить яскраво висвітлювали дію. Видно було навіть найдрібніші мушлі. Ще десять хвилин, і ми вже були на глибині п’яти метрів; дно ставало усе рівнішим.

З-під наших ніг, немов бекаси на болоті, спурхнула зграйка забавних риб з роду одноперих, що не мають іншого плавця, окрім хвостового. Я упізнав справжню яванську змію завдовжки дев’яносто сантиметрів, з черевцем білувато-сірого кольору, що її легко можна було б прийняти за морського вугра, якби не золотаві смужки по боках. З роду строматид, з їх характерним дуже сплющеним тілом, я примітив риб-парів яскравого забарвлення, зі спинним плавцем у виді серпа; риби ці їстівні й у висушеному й у маринованому вигляді є чудовим делікатесом, відомим під назвою kara-vade. І, нарешті, я побачив морських карасів — транкебарів, тіла яких покриті лускатим панциром з восьми поздовжніх смуг.

Тим часом сонце, що сходило, усе яскравіше і яскравіше висвітлювало морське дно. Характер ґрунту потроху змінювався. М’який піщаний ґрунт поступився місцем ніби подобі шосейної дороги з уламкових порід, покритої килимом з молюсків і зоофітів. З-поміж них я помітив устрицеподібиі мушлі, тонкостінні з ніжними замковими зубцями з пліоцену Червоного моря й Індійського океану, кулясті мушлі жовтогарячих луциік шилівок, перських багрянок, іцо постачали «Наутілус» чудовою фарбою, рогатих камеиок довжиною в п’ятнадцять сантиметрів, витягнутих нагору, наче руки, готові вас схопити, рогоподібних кубаревиків, поспіль покритих шипами, двостулкових скойок-лінгул, вуткородок, їстівних скойок, експортованих на ринки Індостану, поліпів, пелагій-панонір, злегка фосфоресціюючих, і, нарешті, чарівних віялоподібних очківниць — цих чудових опахал, що становлять одне із найрозкішніших створінь океанської фауни.

Серед цих «тварин-квітів», під покровом гідроїдів, кишіли легіони членистоногих істот, переважно ракоподібних, із трикутним, злегка заокругленим панциром: «пальмові злодії» — особливість тутешніх узбереж, жахливі партенопи огидні з виду. Мені довелось кілька разів зустріти інше, не менш мерзенне створіння — це був гігантський краб, описаний Дарвіном. Природа наділила пальмового злодія інстинктом і такою властивістю, що він може харчуватися кокосовими горіхами; видершись на прибережні дерева, краби обривають кокоси; горіхи при падінні лускаються, і тварини розчавлюють їх своїми могутніми клішнями. Тут, у цих прозорих водах, краби пересувалися з дивовижною швидкістю, тим часом як морські черепахи, з тих, що водяться коло малабарських берегів, повільно плазували між скель.

Близько сьомої ранку ми, нарешті, дісталися перлової обмілини, де розмножуються мільйонами перлівниці. Ці дорогоцінні молюски прикріплюються до підводної скелі і буквально присмоктуються до неї за допомогою м’яза-бісуса коричневого кольору, втрачаючи тим самим можливість пересуватися. У цьому відношенні перлівниці поступаються звичайним устрицям, яким у дорослому віці природа не відмовила у здатності вільно рухатися.

Перлівниця мелеагрина, перламутрова устриця, становить скойку округлої форми, щільні стулки якої майже однакової величини, а зовнішня поверхня цілковито ребриста. Спіральні ребра деяких мушель посмуговані зеленуватими скупченнями водоростей, що розташовані променеподібно. Мушлі ці належать молодим устрицям. Скойки віком десять років і більше, зовнішня поверхня яких завдяки потовщеним стулкам покривається більш грубими концентричними краями майже чорного кольору, досягають у ширину п’ятнадцяти сантиметрів.

Капітан Немо показав мені це дивовижне скупчення скойок, і я зрозумів, що це джерело воістину невичерпне, адже творча сила природи все-таки перевищує руйнівні інстинкти людини. Нед Ленд, вірний своєму нахилу до руйнування, поспішив наповнити найкращими молюсками сітку, що висіла коло його пояса.

Але подовгу зупинятися ми не могли. Потрібно було йти слідом за капітаном, що, очевидно, вів нас знайомою йому дорогою. Дно помітно підвищувалося, і часом моя піднята рука виступала над поверхнею моря. І відразу