Читати книгу - "Спокута"

– Хочу! – він радісно закивав головою.

– Тоді нікому не розповідай про нас, – пошепки сказала жінка. – Це буде наш секрет. Добре?

– Ага!

– Якщо розповіси, то ми підемо звідси.

– А ви будете зі мною дружити? По-справжньому.

– Звичайно!

– Тоді я вас і завтра пригощу. З друзями треба ділитися – так мама казала.

– Правильно казала! А як тебе правильно звати? – поцікавилась жінка.

– А-на… А-на…, – хлопець поморщив лоба, намагаючись правильно вимовити своє ім’я.

– Анатолій? – озвався чоловік.

– Ага! – зрадів хлопець від того, що не доведеться ламати язика, вимовляючи таке складне слово. – Тоха!

– Тоха, то й Тоха, – погодився чоловік. – Ти тільки ша! Про нас нікому!

– Ага! – замотав головою хлопець так, що по лобі заплигав його рудий чуб.

Тоха тримав язика за зубами, хоча дуже кортіло розповісти мамі про нових друзів. Він ходив до них щодня, аж поки не настали холоди, і Гапочка сказала, що на зиму вони перебираються в інше місце. Звичайно, що Тоха став сумний, але ж і корів перестали ганяти на пасовисько, тож йому нічого не залишалося, як пережити зиму в чеканні…

Тоха ходив від двору до двору, стукав палицею батога у хвіртки садиб і голосно волав: «Агов! Де ваша корівка?!» Корови з подвір’їв виходили доволі швидко, не те що ввечері, бо поспішали на луки, де є соковита трава, а Тоха – до своїх друзів. Він знав, що вранці Гапочка з Кирею кудись підуть добувати харчі й повернуться аж в обід, ось тоді вони й зустрінуться. А Тоха має ще приєднати корів зі свого хутора до стада й до обіду буде стежити, щоб корови вдосталь напаслися, щоб бодай не пішли на людські городи чи на кукурудзяне поле. Потім вони захочуть пити й Тоха погонить їх до мосту, де є невеличкий потічок. Корови нап’ються водички, будуть ситі й стануть спокійними і лінивими. Якась із них ляже в траву, інші будуть поволі щипати зелену травичку, а Тоха зможе пообідати зі своїми друзями.

Хлопець гнав стадо, уявляючи, як Гапочка буде варити на вогнищі в каструлі супчик або картопельку. Мама хлопця готувала смачно, але приготоване на вогнищі мало свій особливий смак. Їжа була надзвичайно смачною: у ній часто плавали маленькі чорні вуглинки й вона пахла димом. Тоха, поринувши в солодкі мрії, непомітно дістався до луків. Корови розбрелися й уткнулися мордами в траву. Хлопець вирішив, що поки нехай трохи вгамують голод тут, а потім він пожене їх далі, у ярок, де трава густіша. Тоха подивився в бік мосту. По дорозі мчали машини, які були схожі на іграшкові – такі ж маленькі та гарненькі. У нього й досі під ліжком стояла картонна коробка з іграшковими машинками. Мама каже, що він вже дорослий, щоб ними гратися, але Тосі вони подобались, і, коли нікого не було вдома, він нишком діставав коробку і перебирав свої скарби, згадуючи, як колись ними залюбки грався. От якби він не був дорослим, то й досі грався б. Хлопець помітив, як по трасі мчали дві чорні автівки на великій швидкості, ніби намагалися гратися наввипередки.

– Так не можна! – сказав Тоха й посварився пальцем.

Раптом на його очах чорна машина, що мчала попереду, почала падати вниз, у прірву, до потічка, де жили його друзі. Хлопець не встиг зойкнути, як машина гучно вдарилася об землю і враз спалахнула.

– Ой! Горечко! – скрикнув Тоха.

Він хотів побігти туди і подивитися, що там трапилося, але було лячно. Палало полум’я і вгору здіймався стовп чорного диму. Навіть корови на мить перестали жувати і злякано дивилися на Тоху.

– Не бійтеся, я вас не покину, – сказав їм Тоха.

Корови знову взялися щипати траву, а Тоха здалеку бачив, як зупинилася над прірвою друга чорна автівка, потім біля неї ще й інші машини. Тоха з відкритим ротом спостерігав за тим, що діється на мосту, аж потім згадав про свої прямі обов’язки. Він повернувся і зойкнув. Таки знайшлася неслухнянка! Одна корова вже пішла з пасовиська, перетнула дорогу і смикала невисокі пагони кукурудзи на полі.

– Ану йди назад! – крикнув хлопець і швидко попрямував до неї.

І раптом він побачив, як по полю бігла жінка. Здалеку він помітив, що то була незнайомка. Вона спотикалася, падала, підводилася і знову бігла, ніби за нею хтось гнався. Тоха обдивився усе навколо і не помітив більш нікого. Жінка попрямувала в бік хутора і незабаром зникла з очей, тож Тоха завернув корову й знову переключив увагу на міст і палаючу автівку.

По обіді Тоха пригнав корів ближче до мосту, і коли корови припали мордами до води, пішов на розвідку. Він тихенько підібрався до кущів і побачив, що автівка вже не горіла, але навколо неї було багато людей. Хлопець зрозумів, що сьогодні він не зможе зустрітися зі своїми друзями, тож доведеться чекати до завтра.

Наступного дня в обід Тоха визирнув із-за кущів і не помітив ні Гапочки, ні Кирі. Натомість на місці, де впала автівка, було все навколо чорним, обвугленим, валялись уламки машини.

– Гапочко! Киря! – покликав хлопець.

Ніхто не озвався. Тоха з острахом обійшов страшне чорне місце, що чомусь його так лякало, пішов під міст, але його друзів там не було. Він сів на цеглину й вирішив почекати. Час очікування тягнувся довго. Тоха вже почав хвилюватися, що корови знову влізуть у шкоду, тому підвівся, зітхнув і хотів вже йти геть, коли почув чиїсь кроки. По вузенькій доріжці спускався