Читати книгу - "Безмірна залежність"

починала пручатися, він вмикав абсолютну байдужість, ніби неважливо, чи буду я в його житті чи ні, і мені доводилося йти на поступки, щоб не втратити його. Раптом одного разу, аби не втратити Іллю, мені доведеться танцювати стриптиз в нічному клубі? Мене це жахало.

«Вчора Ілля поводився незвично: говорив багато непристойностей, які мені неприємно було чути. Я зірвалася і кинула слухавку. Потім писала йому всю ніч, а він мовчав. Я не стулила очей, серце шалено калатало. На щастя, вранці він повернувся, сказав, що телефон розрядився. Потім знову перейшов до вульгарностей, і мене накрило жахливе відчуття, ніби я брудна. Це почуття гризло мене весь день, повернувся страх перед Іллею, він раптом здався мені таким жахливим. І я не підтримала його, сказала, що лягаю спати. Мені здається, що він образився, але зараз мені все одно. Я розбита, я втратила своє «я». Будь що буде. Я не можу так більше.

21.11.2017, 22:00»

Наступного дня я спробувала описати свої страхи тітці, але вона відреагувала досить стримано — була розчарована в мені і не розуміла, чому я не бачу таких очевидних речей. Ілля для неї помер ще у серпні.

І я залишилася одна зі своїми страхами, тепер мені самій потрібно було приймати рішення. Але Ілля допоміг мені.

Був вечір, коли мій телефон завібрував. Це було голосове повідомлення від Іллі. Я увімкнула його і почула дитячі голоси.

«Обережно, Максиме», — почула я голос Іллі, а потім його сміх. Він був в гостях у сестри, це були голоси його племінників.

Надійшло ще одне голосове повідомлення: хтось грав на піаніно, а Ілля підспівував.

«Гарно співаєш», — написала я.

«А племінник відмінно грає, — відповів він майже одразу, — ось тільки кусається страшно. Що робити?»

«Вкуси його у відповідь».

«Гарна ідея».

Ми листувалися приблизно півгодини. Ілля відповідав одразу, а не як зазвичай, він писав про своїх племінників, і в його повідомленнях було стільки тепла.

«Мила, я пішов вкладати дітлахів спати. І тебе разом з ними. Люблю тебе. Спи, моя маленька принцесо», — написав він.

Неможливо описатите тепло, яке розлилося в мені того вечора. Не передати словами усвідомлення того, що сталося зі мною того дня. Ілля був справжнім, живим, у нього були почуття, емоції, він любив своїх племінників. Не знаю чому, але це було дуже важливо. Я пам'ятаю, як впала на коліна і розплакалася від щастя:

— Господи, Ілля хороший! Я така щаслива! Отже, він вміє любити. Отже, у нього все буде добре. Благаю, — молилася я, — нехай у нього все буде добре. Тепер я знаю, що все в порядку, він справжній, добрий, саме такий, яким я його уявляла. Нехай він буде щасливий. Господи, нехай він знайде свій шлях. Він заслуговує на все найкраще, що є у цьому світі. І якщо заради його щастя потрібно пожертвувати нашим коханням, я готова! Я готова подарувати йому свободу, аби він був щасливий. Прошу для себе лише одного, Господи, нехай мої муки тривають не дуже довго. Спасибі тобі, Боже, за цей прекрасний день, коли я пізнала справжнього Іллю: найкращого і найдобрішого у світі.

Я лягала спати абсолютно щасливою. Я знайшла гармонію, знаючи, що Ілля на правильному шляху, і що все у нього буде добре зі мною чи без мене. Я готова була подарувати йому свободу. Мені здається, що тепер я кохала його по-справжньому.

Наступного дня це почуття піднесеності не зникло, і я зробила останній запис у своєму щоденнику:

«Вчора був дивовижний день… Ілля був в гостях у сестри, бавився зі своїми племінниками і писав мені. Він був на зв'язку, розповідав про дітей, надсилав голосові повідомлення, він був саме тим Іллею, якого я завжди кохала… Як мені тепер бути? Завжди після такого єднання він зникав. І мені страшно, що так станеться і зараз. Але що б не трапилося, я дуже щаслива, що вчора, перебуваючи в теплі, серед людей, які його люблять, Ілля думав про мене, я існувала в його світі. Напевно, це найцінніший спогад про нього, який назавжди залишиться зі мною.

23.11.2017, 13:45»

Більше не потрібні були слова — я кохала Іллю за будь-яких обставин, і якщо він не хотів стосунків зі мною, я повинна була поважати його вибір.

Увечері Ілля зателефонував мені по відео. Його обличчя розпухло від алергії, і він виглядав особливо зворушливо.

— Може, ти підеш відпочивати, тобі ж погано, — пропонувала я йому, але він відповідав:

— Ні, тільки кохання справжньої жінки може мене вилікувати.

Ми говорили довго, напевно, дві години. Я відчувала єднання наших душ і почувала себе абсолютно щасливою.

— Знаєш, що ще допоможе мені швидше одужати? — запитав він. — Твої груди.

Щось всередині болісно кольнуло. Хто цей Ілля? Хто він? Мені так хотілося сказати «Милий, будь ласка, не треба», але раптом це стало б причиною того, що Ілля не захоче зустрітися? І я почала знімати футболку.

— О, так, люба, я відчуваю себе вже набагато краще, — промуркотів Ілля.

— Ага, — сказала я з гіркою посмішкою, — а я відчуваю себе дурепою.

— Чому? — запитав Ілля, але я вирішила змінити тему.

— Коханий, я рада, що тобі краще. Відпочивай, милий.

— Добраніч, кохана.

Ми ще декілька хвилин шепотіли одне одному ніжності, а потім попрощалися. Коли я лягла спати, у мене в голові була тільки одна думка: «Нічого, залишилося потерпіти всього тиждень, і все закінчиться».

Наступного дня була п'ятниця, і Ілля зателефонував мені знову. Як же було добре, коли він був на зв'язку: все було так стабільно, надійно, просто і спокійно. У такі дні я почувала себе впевнено і знала, що все добре.

— Так що, плануємо зустріч на січень? — запитав мене він.

— Січень? — я розсміялася. —