Читати книгу - "Ігри долі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ніколас доторкнувся до її волосся, потім погладив обличчя, чим перервав потік її думок.
«Я повинна бути сильною. Сильною!» — твердила вона собі.
— Чого ти прийшов? — гарячковато запитала дівчина.
— Хочу повторити вчорашнє…. Як це краще сказати…
— Не потрібно нічого казати. Я і так знаю. Але… — Аня зробила паузу і відійшла від Ніка, — Те, що сталося вчора, було помилкою і більше, чуєш, більше ніколи не повториться. Ні-ко-ли!
— Ти впевнена? — хитруватим і звабливим тоном запитав Харт. — Я просто не можу забути …
— А ти забудь, — перебила його дівчина. — Забудь, як я забула. Забула, як поганий сон.
— Вчора мені здалося, що було зовсім непогано, а навпаки, — не вщухав дразнити її Нік.
— Тобі здалося, — буркнула Аня, а сама не знала, де подітися. Кімната, здавалося, зменшилася до мініатюрних розмірів, і стіни от-от розчавлять її. Повітря не вистачало. Перед очима усе поплило. А ще те, що сказав Нік, добило її до кінця. У цей момент вона хотіла крізь землю провалитися.
— Ти скажи це моїй спині. Знаки ще й досі лишилися. — Серйозно, але з ноткою сарказму, говорив Харт.
Аня стояла червона, як буряк. Чи то від злосі, чи від ніяковості. Хоча була доля правди як того, так і того. А Нік із задоволеною посмішкою сів на ліжко і пройшовся рукою по м’якій простині, роблячи зазиваючий жест. Та Аня ніби не бачила, дивилася будь-де, тільки не на нього.
— Поміняла постіль? — не то питання, не то твердження пролунало з його уст.
Аня нічого не ідповідала. Терпець у Ніка почав вриватися.
«Чого вона мнеться, ніби цнотлива дівчина», — думав він.
— Слухай! Ми вчора обоє, — дав наголос на слові обоє, — отримали задоволення…., — зробив Ніколас театральну паузу, щоб до дівчини дійшов зміст цих слів. — І я не проти, щоб це повторити.
— А я проти! — викрикнула Аня. — Підійшла до Ніка і уже більш спокійно продовжила, — Я хочу забути про це. І тобі раджу. Це більше ніколи не повториться. Чуєш! Н-І-К-О-Л-И! А якщо ти ще хоча б раз згадаєш, то я можу передумати. Залишити тебе, у чому мати народила та ще й за гратами. Так що вибирай.
До Ніколаса видно сенс сказаних Анною слів не дійшов, бо, відчувши її поруч себе, хотів доторкнутися, та відсахнулася від нього, а в придачу ще й подарувала дуже гучного ляпаса. Такого Харт не очікував. Зіскочив з ліжка, наче обшпарений, не знав, що йому робити й казати.
Аня метала блискавки.
— Я не жартую!
— Бачу, — відповів Нік і поспішив вийти з кімнати.
Йому відмовила жінка, яка тільки вчора належала йому.
Але це був ще не кінець. За дверима Ніколас Харт наткнувся на Таню, яка відповідно чула те, що було по той бік зачинених дверей. Хоча були вони і не такі зачинені.
Таню дуже хвилював нинішній стан Ніка. Навіть обтяжуючи себе всілякими домашніми клопотами, не змогла про це не думати. Тому зібравши у собі всі сили і наглість, з’явилася у домі Харта. Охорона її впізнала і провела в кабінет Ніка. Але лиш охоронець зник з її кругозору, проникла у його кімнату. Там його не було. Це трохи здивувало. Зачинила двері і попленталася коридором. Аж тут почула голоси у кімнаті Анни. Двері були не зовсім зачинені, тому не потрібно було прикладати значних зусиль, щоб відчинити їх трохи більше. І те, що вона там побачила, перевернуло все з ніг на голову. Нік, її Нік заманював іншу жінку, не її. А головне, це була не хто інша, як його дружина, що ще болісніше вдарило Таню. Але те, що вона почула, заставило міцно стиснути рукою рот, щоб не закричати від болю і розпачу.
«Він учора був із нею. Ось чому такий задоволений ходить цілий день. Але, схоже, йому цього замало. Хоче повтору… Я зараз таке влаштую», — неспокійні думки змінювала одна одну. Таня хотіла у ту ж хвилину увірватися в кімнату і вбити їх на місці. Але тут почула гучний ляпас і зупинила свої дії. Те, що вона побачила, вмить змінило її плани. А на обличчі з’явилося щось на кшалт лиховісної усмішки. Змішалися біль, сміх і вдячність. Біль за зраду, сміх через вигляд Ніколаса (що обламався), а вдячність, можливо, перші щирі почуття до Ані, за те, що все — таки провчила ловеласа… та все ж таки не втримала непроханих сліз. На розчавлений вигляд Тані, Нік і натрапив. Дівчина вмить взяла себе в руки і осушила сльози. Їй так хотілося зараз розкричатися, але лишень хотіла відкрити рота, як Нік показав їй спину. Таня ще трохи постояла в шоковому стані. Чого — чого, а такого вона не чекала. Вибачень — так. Виправдань — так. У крайньому випадку просте банальне — вибач. Але ні. Він просто пішов. Таке неможливо зрозуміти, тим більше простити. Можливо, інша дівчина, на місці Тані просто пішла б, зникла, подалі від нього заховалася, щоб «зализувати рани». Інша, але на Таня. Та набрала повні груди повітря і ринула «в бій». Вона бачила, як грюкнули двері, майже перед її очима, але навіть і це не зупинило її.
Ніколас стояв спиною до неї, хоча й чув, що хтось прийшов, ба, навіть знав, хто. Але ні, він продовжував стояти, вдивляючись у вікно. А за ним суцільна темрява. Лише вдалині виднілися нічні вогні міста. Можливо, і не так вдалині, але так було легше. Легше йому сприймати реальність, таку чорну, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі», після закриття браузера.