Читати книгу - "Остання збірка"

Грегор втупився у радіо. Ловко спрацьовано? Що вигадав Арнолд?

Він зв'язався з офісом.

— Це секретар містера Арнолда, — відповів йому дівочий голос. — Містера Арнолда сьогодні вже не буде.

— Не буде? Секретар? Мені потрібний Арнолд з «ААА Ейс». Я потрапив до іншого Арнолда, чи не так?

— Ні, сер, це офіс містера Арнолда, з «ААА Ейс Міжпланетна служба оздоровлення довкілля». Ви хочете зробити замовлення? У нас першокласний склад у системі Вермойн, на орбіті поблизу Вермойн II. Ми займаємося перевезенням тварин для планет з малим, середнім та сильним тяжінням.

Особистий нагляд за роботами здійснює містер Грегор. Я гадаю, наші ціни вас приємно вразять.

От що вигадав Арнолд — перетворити корабель на склад! Принаймні на папері. Адже, згідно з умовами угоди, вони мали право спорудити власний склад. Розумно!

Але цей паршивець Арнолд ніколи не може вчасно зупинитися.

Тепер йому закортіло зайнятися складським бізнесом!

— Що ви сказали, сер?

— Я сказав, що це Грегор зі складу Вермойн. Запишіть повідомлення для містера Арнолда.

— Слухаю, сер.

— Передайте містерові Арнолду, нехай скасує усі замовлення, — сумно вимовив Грегор. — Його склад за першої ж нагоди повертається додому.

Дещо задарма

Він ніби почув чийсь голос. А може, це йому просто примарилося? Намагаючись згадати цей момент пізніше, Джо Колінз знав лише, що тоді він лежав на ліжку, надто втомлений, щоб зняти з ковдри ноги в наскрізь промоклих черевиках. Він вдивлявся в павутину тріщин на брудній жовтій стелі, спостерігаючи, як крізь тріщини повільно й сумно, крапля по краплі просочується вода.

Очевидно, саме тоді це й сталося. Йому здалося, наче біля його ліжка виблискує щось металеве. Він підвівся і сів. На підлозі стояла машина, хоча раніше її там не було.

У цей перший момент здивування йому здалося, ніби він чує десь далеко незнайомий голос, що промовляє: «Ну от! Ось воно!»

Стосовно голосу він не був певен, але машина справді була.

Колінз став на коліна, щоб її оглянути. Машина мала форму куба — близько метра в довжину, ширину та висоту — й неголосно гуділа. її сіра шорстка поверхня була абсолютно однаковою з усіх боків, лише на одній зі сторін у кутку була червона кнопка, а в центрі — бронзова пластина. На пластині було викарбувано: «УТИЛІЗАТОР КЛАСУ А, СЕРІЯ АА-1256432», а нижче -— «УВАГА! ЦЮ МАШИНУ МОЖНА ВИКОРИСТОВУВАТИ ЛИШЕ ДЛЯ КЛАСУ А!».

Більше нічого.

Ніяких циферблатів, важелів, вимикачів — словом, ніяких органів управління, що їх? на думку Колінза, повинна мати кожна машина.

Лише бронзова пластина, червона кнопка й гудіння.

— Звідки ти взялася? — запитав Колінз. Утилізатор класу А продовжував гудіти. Колінз,

власне кажучи, і не чекав на відповідь. Сидячи на краю ліжка, він уважно розглядав Утилізатор.

Виникало природне питання: що з ним робити?

Колінз обережно торкнувся червоної кнопки, ясно усвідомлюючи, що в нього немає жодного досвіду поводження з машинами, які виникають нізвідки. Що станеться, якщо натиснути кнопку? Провалиться підлога? Чи маленькі зелені чоловічки стрибнуть на голову зі стелі?

Він раптом подумав, що йому нічого втрачати. Тож легенько натиснув кнопку.

Нічого не сталося.

— Гаразд, зроби що-небудь, — сказав Колінз, відчуваючи певне розчарування.

Утилізатор, як і раніше, неголосно гудів.

І то непогано, принаймні машину завжди можна закласти. Чесний Чарлі дасть йому не менше долара за сам лише метал. Колінз спробував підняти Утилізатор. Це йому не вдалося. Він спробував знову, напружуючи всі сили, й спромігся на кілька сантиметрів

380

відірвати один кут від підлоги. Він облишив машину й, важко дихаючи, присів на ліжко.

— Тобі варто було б прислати пару дужих хлопців мені на допомогу, — сказав Колінз Утилізаторові.

Гудіння стало трохи голоснішим, і машина почала вібрувати.

Колінз чекав, але, як і раніше, нічого не відбувалося. Інтуїтивно він простягнув руку й натиснув червону кнопку.

Перед ним одразу з'явилися двоє здорованів у грубих робочих комбінезонах. Вони оглянули Утилізатор, оцінюючи його. Один із них промовив:

— Дякувати Богу — це мала модель. Ті, більші, надто великі, нема за що вхопитися.

Другий відповів:

— Принаймні це легше, ніж довбати мармур у каменоломні, як ти вважаєш?

Вони поглянули на Колінза, який втупився в них. Нарешті перший сказав:

— Гаразд, приятелю, ми не можемо стовбичити тут цілий день. Куди його тягти?

— Хто ви такі? — прохрипів врешті Колінз.

— Вантажники. А що, ми схожі на сестер Ванізагі?

— Але звідки ви взялися? — запитав Колінз. -І навіщо?

— Ми з компанії «Пауа Мінайл Муверс Інкорпорейтед», — сказав один. — І прибули, бо ти замовляв вантажників. Куди несемо?

— Ідіть собі, — сказав Колінз. — Я викличу вас пізніше.

Вантажники знизали плечима й зникли. Колінз кілька хвилин очманіло дивився на місце, де вони щойно стояли. Потім перевів погляд на Утилізатор класу А, який знову мирно гудів.

Утилізатор? Можна було б вигадати кращу назву.

Машина Бажань, наприклад.

Не можна сказати, щоб Колінз був особливо вражений. Коли відбувається щось надприродне, лише тупі, розумово обмежені люди неспроможні цього сприйняти. Колінз, без сумніву, таким не був. Він блискуче підготовлений до сприйняття чуда.

Більшу частину свого життя він мріяв, сподівався, молив долю, щоб з ним сталося щось надзвичайне. У шкільні роки мріяв, як одного дня прокинеться і з'ясує, що домашнє завдання вивчилося саме собою без надокучливої необхідності його готувати, в армії він мріяв, що певного дня з'явиться фея або джин, які скасують отримані ним розпорядження, внаслідок чого замість марширувати разом з іншими на плацу він виявиться черговим по казармі.

Після демобілізації Колінз довго не працював, бо відчував себе психологічно не підготовленим до роботи. Він плив за течією, сподіваючись, що яка-небудь казково багата людина раптом схоче змінити свою останню волю й залишить йому Все.

По правді кажучи, він ніколи не чекав, що коли-небудь таке чудо справді станеться. Але коли воно таки відбулося, він був підготовлений.

— Я хочу мати тисячу доларів дрібними банкнотами з незареєстрованими номерами, — сказав обережно Колінз. Коли гудіння посилилося, він натиснув кнопку. Перед ним виросла велика купа брудних п'яти— й десятидоларових банкнот. Вони не хрустіли, але це, безперечно, були гроші.

Колінз підкинув вгору пригорщу папірців і дивився, як вони, красиво кружляючи, повільно опускаються на підлогу. Потім він знову ліг на ліжко й узявся будувати плани.

Насамперед треба вивезти машину з Нью-Йорка куди-небудь