Читати книгу - "Повернення Короля"

- Можливо, ти й маєш рацію, - задумливо сказав Гандальф, - але в цієї гадюки отруйний зуб не один... Отрута була в його голосі, і, схоже, він зумів зачепити тебе - намацавши, як завжди, слабку струну твого серця. Ну, нічого не поробиш. Хай буде що буде. Але знай, що Ортханк повертається під владу короля - по праву. І оскільки він йому, вочевидь, вже не знадобиться...

- Час покаже, - сказав Арагорн. - У будь-якому разі долину цю я віддаю ентам, нехай влаштовуються, як їм зручніше, аби стерегли Ортханк і не пускали нікого туди без мого дозволу.

- Він замкнений, - сказав Древес. - Я велів Сарума-ну замкнути двері і віддати ключі. Вони зберігаються в Брегалада.

Брегалад схилився, як дерево під вітром, і простягнув Арагорну два великих ключі хитромудрої форми, з'єднаних сталевим кільцем.

- Ще раз дякую вам, - сказав Арагорн. - А поки що прощайте! Хай росте ваш ліс безжурно! Якщо вам стане тісно в долині, то на захід від Гір, де колись жили енти, є досить вільного місця.

Древес засмутився.

- Ліси, звісно, розростуться. Але енти... Дітей ми не маємо!

- Тоді відновіть свої пошуки. Тепер у вас більше надії на успіх: досліджуйте колись недоступні землі сходу!

- Далеченько, - похитав головою Древес. - І людей там розплодилося багато. Однак що ж це я? Забалакався і забув усяку ввічливість! Чи не бажаєте погостювати в нас довше? А може, хтось з вас побажає проїхати через Фан-горн і тим самим скоротити собі дорогу додому? [240]

При цьому він запитливо подивився на Келеборна і Галадріель; але всі мусили без зволікань вирушати далі, на південь або на захід. Тільки Леголас вигукнув:

- Гімлі, чуєш? З дозволу самого Фангорна ми можемо проникнути всередину його лісів. Ми побачимо дерева, що не ростуть більше ніде в Середземні! Адже ти не цору-шиш домовленості? А потім разом поїдемо додому - до Чорнолісся й далі...

Гімлі погодився, хоча і без особливого захвату.

- Ось і розпадається дружина Хранителів, - сказав Арагорн. - Але я сподіваюсь незабаром побачити вас знову. Адже ви обіцяли допомогти відбудовувати місто!

- Повернемось, якщо вдома відпустять, - відгукнувся Гімлі. - Ну, гобіти, прощавайте! Тепер уже ви без пригод потрапите додому, і я можу нарешті спати спокійно. При першій же нагоді надішлю вам вітання, та й бачитися зможемо час від часу. Хоч, боюся, усього товариства нам уже ніколи не зібрати!

Древес попрощався з кожним окремо, а Келеборну тричі з великою повагою вклонився:

- Давно; давно вже познайомилися ми, біля самих коренів часу. А ванімар, ванімаліон настра! І ось ми зустрічаємось вдруге - коли все кінчається! На жаль, світ змінюється безповоротно. Я це чую по смаку води, землі, повітря. І немає надії побачитись ще...

- Навіть не знаю, як відповісти тобі, Найстарший, - тихо сказав Келеборн.

- У Середзем'ї ми не зустрінемось, - додала Галадріель, - поки земля, вкрита морем, не підніметься знов. Тоді, можливо, ми прогуляємось під вербами Тасаринану. Прощай, Найстарший!

Останніми прощалися з Древесом Меррі і Пін. Дивлячись на них, старий ент розвеселився.

- Ну, веселі чоловічки, чи не вип'єте зі мною на прощання?

- З великим задоволенням! - хором відповіли гобіти. Древес відвів їх на кілька кроків убік, де в затінку під деревами стояв високий кам'яний жбан, наповнив три келихи, і вони випили всі троє; придивившись до гобітів поверх келиха своїми дивними очима, Древес пирхнув: [241]

- Дивіться! А ви здорово підросли з нашої останньої зустрічі!

Сміючись, вони осушили келихи до дна.

- До побачення! І не забудьте сповістити мене, якщо почуєте що-небудь про наших жінок!

Древес махав своїми кострубатими руками услід подорожнім, а коли вони від'їхали далеко, обернувся й зник серед молодої порості. Їхній шлях лежав тепер до Воріт Рохану. Поїхали набагато швидше; нарешті, неподалік від того місця, де Пін так необережно зазирнув у палантір, Арагорн розпрощався з ними. Гобіти зажурилися. Адже Арагорн ніколи не підводив їх, і під його проводом вони вийшли неушкодженими з таких колотнеч!

- От би нам мати таку кулю, щоб бачити в ній всіх друзів, - зітхнув Пін. - Чи якось розмовляти...

- На те, що показав би тобі палантір Мінас-Тіріту, тобі напевно дивитись не захочеться, - сказав Арагорн. - Ти б міг користуватися палантіром Ортханку, але він потрібний королю для діла. Перегріне, пам'ятай: ти одержав звання лицаря Гондору! Я тебе звільняти не збираюся. Відпускаю тимчасово, на відвідини, але незабаром покличу назад! І майте на увазі, друзі мої: королівство моє охоплює і північні краї, отже, і я вас неодмінно відвідаю.

По-іншому прощався Арагорн із правителями Лоріену.

- Елессаре, Скарбе Ельфів! - сказала Галадріель. - Ти пройшов крізь Тьму до здійснення надій і досяг усього, чого прагнув. Хай всі дні і роки, що тобі судилися, будуть | щасливими!

- Прощай, родичу, - сказав Келеборн. - Хай буде доля милостивішою до тебе, ніж до нас. Зберігай свій скарб до кінця!

На цьому вони розсталися. Сонце вже заходило, і коли гобіти обернулися востаннє, король, оточений лицарями, сидів на коні, осяяний вечірнім промінням, кольчуга його лисніла червленим золотом, а білий плащ здавався багряним. Арагорн підняв над головою свій ельфійський самоцвіт, і смарагдовий вогник спалахнув у його руці.

Незабаром мандрівники наблизилися до Ізени, переправилися і, завернувши на північ, рушили уздовж межі [242] області Темнолицих. Місцеві жителі тікали і ховалися - вони звикли боятися ельфів, хоча ті тут бували рідко; до того ж мандрівники були ще досить численні і добре озброєні. Тому їхали вільно, ставлячи намети на ніч, де сподобається. Так помалу минало літо. їхали безлюдними лісами, Імлисті Гори тепер були увесь час праворуч. Виїхавши з лісу знову на відкриті луги, вони якось наздогнали старця, що плентався з ціпком, у подертому брудно-білому одязі, а за ним шкандибав другий бурлака, горблячись і схлипуючи.

- Куди йдеш, Сарумане? - окликнув його Гандальф.

- А тобі що? - буркнув старець. - Знову хочеш мною попихати? Тобі мало мого падіння?

- Можеш відразу сам відповісти на всі три питання: нічого, не хочу, ні! Але моя справа наближається до кінця. Мій тягар взяв на свої плечі король. Якби ти не пішов з Ортханку, міг би побачитися з ним і переконатися в його мудрості і великодушності.

- Ще не вистачало мені його