Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

У полеміці, пов'язаній із заснуванням Києва, простежується та ж лінія боротьби між так званими «жителями півночі» й «жителями півдня», що й у дискусіях про Русь взагалі — її заснування, назву, перших князів тощо. І це цілком закономірно. Адже проблема Києва невіддільна від проблеми Русі й України.

Коли ми говоримо про заснування Києва, завжди потрібно додавати: яка іпостась Києва мається на увазі.

— Як одного з перших поселень на Землі? Відомо, що перші поселення на місці нинішнього Києва з'явилися ще 20 тисяч років тому (за «домісячного» періоду).

— Як «стартового майданчика» архаїчних аріїв? 5508 року до н. е. — в рік «створення світу», коли прабатько аріїв Рама почав свої проповіді на березі Борисфена.

— Як столиці прадавньої Аратти — Оратанії? В кінці ІІІ тисячоліття до н. е., коли зі сходу до Трипілля прийшли із загиблої Ар'я-Варти рештки дітей Сонця й Степового вітру.

— Як столиці Сарматії? Наприкінці І тисячоліття до н. е. (про що говорить і Клавдій Птолемей).

— Як одного з центрів християнського світу? У 55 році н. е., коли перший апостол Христа Андрій поставив на київських горах хрест.

— Як столиці Великої Гунії — найбільшої імперії всіх часів? У 20-ті роки V століття за батька Аттили царя Мун-диуха (Мунчука).

— Як духовного і певною мірою політичного центру іудейства? На початку IX століття и. е., коли Київ став Гао-натом (духовною академією іудаїзму), а хозари тимчасово встановили над ним свою гегемонію (Київ намагалися навіть перейменувати на Ціон) [Ціон — від назви гори Сіон у Палестині].

— Як столиці держави Київська Русь? У середині IX століття за часів князювання Олега Віщого.

— Як матері міст руських? У X столітті, коли почала поставати велика імперія з центром у Києві, що охопила практично всю Східну Європу.

Безперечно, всі ці дати істотні. Однак з позиції духовної історії найістотніша дата — 55 рік н. е., коли Андрій Первозванний хрестом позначив центр біблійного народу Тувал (галілеян, які прийшли з батьківщини Ісуса, — предків галичан-українців). І не просто позначив, а провістив, що за цим місцем велике майбутнє, воно стане центром християнського світу [Відповідна проповідь Андрія Первозванного широко представлена в літературі].

Як відомо, в далеку давнину сягає і дата заснування Єрусалима [Існує версія, що Єрусалим заснували вихідці з Трипілля (тобто з берегів Борисфена) — гікси за 500 років до того, як туди привів євреїв Мойсей. І назвали його Русалем («Руський стан»). Однак версія потребує перевірки]. Але у даному випадку сам Бог вказав на Єрусалим як на місто миру й благоденства (так перекладається ця назва зі староєврейської). Багато разів це місто руйнували дотла. 135 року до н. е. на його території пройшлись навіть плугами на знак того, що з Єрусалимом покінчено назавжди. Але марно. Стоїть і стоятиме Єрусалим — центр трьох світових релігій!

Так і Київ. Лише протягом останніх двох тисячоліть шість разів вигорав і нищився дотла. Хто тільки його не громив! Готи, печеніги, половці, «свої» суздальці, монголи, татари-кримчаки. А якщо говорити про руйнування його святинь, то сюди потрібно додати й більшовиків. Проте живий Київ!

Бурхливо розвивався Київ за Аттили (433–453 pp.). Цьому особливо сприяв його сподвижник і наставник, русько-лунський князь Кий — друга особа в державі, фактичний правитель столиці. З ім'ям Кия — справжнього патріота своєї землі — безпосередньо пов язане виникнення адміністративного центру загальнослов'янського утворення — Великої Гунії. Після смерті Аттили і Кия місто багато десятиріч залишалося в руках племені руськолуней (інша назва — роксолани). Їхні князі, нащадки Кия, — Лебедян, Веренез, Велик, Сережень — послідовно правили Києвом і навколишніми землями.

Тут я перервав розповідь Гуру.

— Звідки у вас ці дані? Я, наприклад, не раз чув і читав, що Київ заснував один із хозарських правителів на ймення Куй, тому місто слід називати не Київ, а Куїв. Отже, Куй…

— Боюсь вас образити, — заперечив Гуру, — але в Росії кажуть: «Від такого чую». Як у вас язик повертається!.. Дійсно, є така версія, але це не що інше, як вигадка тих, хто бореться за Київ. Бути засновником Києва дуже престижно для будь-якого народу, адже такий народ стає історичним.

Хозари дійсно заволоділи Києвом у IX столітті. Вони почали засновувати у місті іудейські храми, школи і справді мріяли створити тут столицю (замість зруйнованого Єрусалима). Але з кожним роком набирало сили руськолунське князівство. Роксолани почали «підпирати» Хозарський каганат і Київ з півдня.

Нарешті на історичну арену виходить Олег — руськолунський князь, великий історичний діяч, котрий остаточно заволодів Києвом, встановив на Русі великокняжу династію Ольговичів. Ця династія закінчилася лише зі смертю Володимира Великого.

Від автора:

В літературі більше поширена версія, за якою Олег доводився родичем Рюрикові. Він тимчасово князював у Новгороді. 880 року Олег пішов Дніпром і шляхом хитрощів та обману заволодів Києвом. Тамтешніх законних князів Аскольда і Діра було вбито. Влада перейшла до Олега, який правив від імені сина Рюрика Ігоря.

Отже, скрізь князювали тільки Рюриковичі, і ніякої династії Ольговичів не було. Але ж відомий історик Микола Аркас зазначає: «Тим часом з інших джерел історичних виявляється, що Олег не був ні опікуном, ні воєводою Ігоря, але був такий самий князь київський, як і Ігор. Чи був він йому родич (тобто чи був він Рюрикович — Ю. К.), теж не знати» [Аркас М. Історія України-Русі. — Одеса, 1994. — С. 69].

Гуру продовжував:

— Через 4 роки після кінця правління Володимира князем став Ярослав, який дістав згодом два прізвиська «Кривий» і «Мудрий».

Ярослава лише номінально вважають сином Володимира. Насправді його батьком був убитий Володимиром литовський князь, а матір'ю — литовка Рогніда, яку київський князь узяв собі за дружину. Отже, безперечно, державний діяч Давньої Русі Ярослав не мав ні краплі руської крові (це одна з відомих версій генеалогії перших київських князів). Але все це потребує вивчення.

З Володимира Мономаха починається інша, «північна», династія Рюриковичів, засновник якої прийшов до Новгородської Русі з Пруссії. Від нього пішли Юрій Долгорукий (засновник Москви) і його син Андрій Боголюбський — руйнач руських святинь, котрий зі своїми воїнами порубав чимало київських ікон. А вже далі — Олександр Невський, Іван Калита, Іван Третій, Іван Четвертий — усе це «північна» Русь, Рюриковичі, Московія.

Чому про це кажу? Справа у тому, що з приходом до влади в Києві Рюриковичів в історії починаються підтасовки фактів. Насамперед це стосується походження Русі, її назви, столиці, діяльності окремих князів тощо.

Натомість істинного, глибоко патріотичного Несторівського літопису «Откуда єсть пошла