Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

«Де твій скарб, там буде і серце твоє».

Отже, Ріта Скітер і Мюріель не про все збрехали. Дамблдорова родина й справді тут жила, а дехто тут і помер.

Бачити могилу було важче, ніж чути про неї. Гаррі не покидала думка, що його і Дамблдора багато що пов’язувало з цим цвинтарем, і що Дамблдор міг би йому про це розповісти, а він ні разу й не натякнув на цей зв’язок. Вони могли б побувати тут удвох. Гаррі на мить уявив, що було б, якби він прийшов сюди з Дамблдором, як би їх це зблизило, і яке величезне значення це мало б для нього. Одначе для Дамблдора, здається, той факт, що їхні родини лежать на одному цвинтарі, був просто несуттєвим збігом, це ніяк не стосувалося завдання, яке мав виконати Гаррі.

Герміона дивилася на Гаррі, а він був радий, що його обличчя ховала тінь. Перечитав напис на плиті. «Де твій скарб, там буде і серце твоє». Не міг збагнути цих слів. Їх, безперечно, вибрав сам Дамблдор, як найстарший за віком у родині після смерті матері.

- А він точно ніколи не згадував?.. - почала було Герміона.

- Ні, - коротко зронив Гаррі, - шукаймо далі, - і відвернувся від надгробка, шкодуючи, що взагалі його побачив. Він не хотів, щоб почуття образи зіпсувало той стан трепетного зворушення, у якому він перебував.

- Тут! - почувся незабаром з темряви Герміонин крик. - Ой, ні, вибач! Мені здалося, що тут написано Поттер.

Вона протирала покришений, порослий мохом надгробок, і легка тінь набігла на її лице.

- Гаррі, йди сюди.

Він не хотів ще раз відвертати увагу від головного пошуку, тому досить неохоче поплентався до неї крізь замети.

- Що?

- Дивись!

Могильна плита була така стара й понищена негодою, що напису на ній майже не було видно. Герміона показала на символ під написом.

- Гаррі, це той самий знак, що в книжці!

Він придивився, куди вона показувала. На затертому камені ледве виднівся викарбуваний трикутний знак під прізвищем, яке майже неможливо було прочитати.

- Ага... може бути...

Герміона запалила чарівну паличку й освітила ім’я та прізвище на плиті.

- Щось ніби Іґ... Іґнотус, здається...

- Я хочу знайти батьків, чуєш? - сказав він трохи роздратовано і відійшов, залишивши її біля старої могили.

Він постійно наштовхувався на прізвища, знайомі йому, як це було з Еботом, ще з Гоґвортсу. Іноді траплялися могили, де поруч були поховані різні покоління однієї чаклунської родини. Судячи з дат, напрошувався висновок, що ці родини вимерли або їхні нащадки колись покинули Ґодрикову Долину. Він брів між могил далі й далі, відчуваючи з наближенням до кожного нового надгробка хвилювання й острах одночасно.

Темрява й тиша раптом ніби погустішали. Гаррі тривожно роззирнувся, думаючи про дементорів, але збагнув, що вже не лунають колядки й поступово затихають удалині розмови та шурхіт ніг парафіян, що виходили з церкви на майдан. У церковці згасло світло.

І ось уже втретє з темряви долинув Герміонин голос, гострий і чистий:

- Гаррі, вони тут... ось тут...

І він зрозумів з її тону, що йдеться про його батьків. Пішов до неї, відчуваючи, як щось важке тисне на груди. Схоже відчуття він мав тоді, як загинув Дамблдор, коли невимовний тягар горя здушив йому легені й серце.

Надгробок був усього за два ряди від могил Кендри та Аріани. З такого самого білого мармуру, як і Дамблдорова гробниця, тому напис на ньому легко читався, аж ніби світився в темряві. Гаррі не довелося й нахилятися, щоб прочитати викарбувані слова:

«Джеймс Поттер, нар. 27 березня 1960 р., помер 31 жовтня 1981 р.

Лілі Поттер, нар. 30 січня 1960 р., померла 31 жовтня 1981 р.

Останній ворог, якого буде знищено - це смерть».

Гаррі читав помалу, ніби хотів повніше збагнути зміст цих слів, а останнє речення промовив уголос:

- «Останній ворог, якого буде знищено - це смерть»... - Страшна, ба навіть жахлива, думка стукнула йому в голову. - Хіба це не ідея смертежерів? Чому тут цей напис?

- Гаррі, це не означає перемоги над смертю в тому сенсі, як це розуміють смертежери, - лагідно пояснила Герміона. - Це означає... розумієш... життя по той бік смерті. Життя після смерті.

Але ж вони вже не живуть, подумав Гаррі, їх не стало. Порожні слова не могли приховати того факту, що тлінні останки його батьків лежать отут, під снігом і каменем, байдужі й несвідомі. З очей полилися нестримні сльози, гарячі як окріп, однак просто на щоках вони замерзали, і який був сенс їх витирати чи приховувати? Він дав їм волю, а сам дивився, стиснувши губи, на густий шар снігу, що затуляв від очей те місце, де лежали Лілі та Джеймс, ставши кістками чи прахом, і не знали, й не зважали на те, що їхній син стояв так близько, що його серце й досі билося завдяки їхній жертві, і що він зараз хотів би спочивати разом з ними під цим снігом.

Герміона взяла його за руку й міцно стисла. Він не дивився на неї, але теж потис їй руку, жадібно й судомно ковтаючи нічне повітря, щоб заспокоїтись, опанувати себе. Треба було принести щось для них, але він про це не подумав, а всі рослини на цвинтарі були безлисті й перемерзлі. Проте Герміона підняла чарівну паличку, зробила нею коло в повітрі й вичаклувала вінок з квітучого різдвяного чемерника.

Розігнувся - й одразу захотів піти. Відчував, що не витримає тут більше ані хвилини. Поклав руку Герміоні на плече, а вона обняла його за стан, і вони мовчки пішли по снігу, повз могили Дамблдорових матері й сестри, до темної церковці й невидимої здалеку вузенької хвіртки.

- РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ -

Таємниця Батільди

- Гаррі, стій.

- Що таке?

Вони щойно порівнялися з могилою невідомого Ебота.

- Тут хтось є. За нами хтось стежить. Я відчуваю. Там, за кущами.

Вони завмерли, тримаючись одне за одного і вдивляючись у густі чорні кущі, що огороджували цвинтар. Гаррі нічого там не бачив.

- Ти певна?

- Я бачила, як там щось рухалося, клянуся, що бачила...

Вона вивільнила руку з чарівною паличкою.

- Ми схожі на маґлів, - нагадав Гаррі.

- Маґлів,