Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

- У мене щодо вашого завдання добрі передчуття, - сказав Великий Керівник. - Коли це ми разом бралися за таке?

- Так давно, що й не згадаю, - відказав командир Ґа.

- А ви їжте, їжте, - припрошував на ходу Великий Керівник. - Так і є: ваша тюрма вас геть змучила. Треба повернути вам силу. Але ваша краса, Ґа, бачу, при вас, еге ж? І прекрасна дружина: не сумніваюся, ви так зраділи, що вона знову з вами. Така чудова актриса: треба мені придумати їй нову роль у кіно.

Глуха луна від кроків казала Ґа, що над ним - сотні метрів каменю. Відчувати такі глибини - справа досвіду. На рудниках можна вловлювати примарну вібрацію вагонеток з рудою в інших коридорах. Звук обертових молотків не долинає до вуха, але відчувається зубами. А коли десь стається вибух - то його місце всередині гори можна визначити за тим, як зі стін злітає пил.

- Я покликав вас сюди, - сказав Великий Керівник на ходу, - тому що американці скоро до нас приїдуть - і їм треба нанести такий собі ударчик: із тих, що влучають по ребрах і перехоплюють подих, але не залишають сліду. Ви готові до такого завдання?

- Чи ж не бажає віл ярма, коли народ голодний?

Великий Керівник засміявся:

- Ця тюремна справа пішла на користь вашому почуттю гумору! Ви раніше були такий серйозний, такий напружений. А всі ті ваші несподівані уроки тхеквондо!

- Я тепер нова людина, - відповів Ґа.

- Ха! - відгукнувся Великий Керівник. - Якби ж то більше людей їздили по тюрмах!

Великий Керівник зупинився біля якихось дверей, подивився на них і пішов до сусідніх. Постукав - і двері з електричним гудінням відчинилися. Кімната була маленька й біла. У ній просто стояло багато коробок.

- Я знаю, Ґа, ви уважно стежите за в’язницями, - сказав Великий Керівник, заводячи його в кімнатку. - І річ ось у чому. У таборі номер 33 був один в’язень - солдат сирітського загону. Його було визнано героєм. Він десь зник, а нам він потрібен як знавець. Може, ви зустрічали його і, може, він поділився з вами якими-небудь своїми міркуваннями?

- Зник?

- Так, я знаю - то незручна ситуація, еге ж? Начальник уже за це поплатився. У майбутньому це не буде проблемою, бо в нас є нова машина, що може знайти кого завгодно де завгодно. Це, з вашого дозволу, головний комп’ютер. Нагадаєте, я його вам покажу.

- То що це за солдат?

Великий Керівник почав порпатися в коробках: одні він відкривав, інші відкидав убік, щось шукаючи. В одній коробці Ґа помітив знаряддя для барбекю. Інша була повна південнокорейських Біблій.

- Солдат-сирота? Такий собі середній громадянин, - сказав Великий Керівник. - Ніхто з Чхонджина. Бували там?

- Не мав такого задоволення, Великий Керівнику.

- І я теж. Ну, у кожному разі, оцей солдат злітав до Техасу: у нього були деякі розвідницькі навички, мовні вміння тощо. Завдання полягало в тому, щоб отримати від американців дещо, що вони в мене забрали. Американці, здається, і не збиралися ту річ їм повертати. Натомість вони піддали мою дипломатичну делегацію тисячі принижень, і коли американці прибудуть до нас, я хочу завдати їм тисячу принижень у відповідь. Щоб зробити це правильно, нам потрібно знати подробиці їхньої поїздки до Техасу. Той солдат-сирота - єдина людина, яка їх пам’ятає.

- Але ж у тій делегацій, напевне, були й інші дипломати. Чому б не спитати їх?

- На жаль, вони вже не доступні, - відповів Великий Керівник. - Той, про кого я кажу, - на сьогодні єдиний у нашій країні, хто побував в Америці.

Тут Великий Керівник знайшов те, що шукав, - великий револьвер. Підважив його, спрямовуючи на командира Ґа.

- О, я зараз згадав, - сказав Ґа, не зводячи очей з пістолета. - Солдат-сирота. Стрункий, красивий, дуже розумний і веселий. Так, такий справді був у 33-му таборі.

- То ви його знаєте?

- Так, ми часто засиджувалися за розмовами вночі. Ми були як брати, він усе мені розповідав.

Великий Керівник вручив Ґа револьвер:

- А цю річ упізнаєте?

- Дуже схоже на той револьвер, який мені описав солдат-сирота. Таким у Техасі збивали бляшанки з паркану. Мабуть, «сміт-енд-вессон» 45-го калібру.

- О, ви все-таки його знаєте - це вже щось! Але придивіться, цей револьвер - північнокорейський. Його сконструювали наші інженери, і це насправді 46-й калібр, трохи більший, потужніший за американську модель: як ви гадаєте, він їх знітить?

Придивившись, командир Ґа помітив, що деталі були виточені вручну на токарному верстаті: на стволі й барабані лишилися позначки, які ставив для себе майстер у процесі роботи.

- Певно, що так, Великий Керівнику, - відповів Ґа. - Я б іще додав, що в того американського револьвера, який мені описав мій друг - солдат-сирота, на гашетці були такі маленькі смужки - не перламутрові, а з оленячого рогу.

- О! - сказав Великий Керівник. - От саме це й було нам потрібне!

Потім з іншої коробки він дістав кобуру в стилі Дикого Заходу, зроблену вручну, з низькою посадкою, - і підперезав нею командира Ґа.

- Патронів ще нема, - сказав Великий Керівник. - З ними наші інженери морочаться, по одному роблять. Поки що поносіть револьвер, відчуйте його на собі. Американці побачать, що ми теж уміємо робити пістолети, тільки більші й потужніші. Ми зробимо американського печива - і вони побачать, що наша кукурудза ситніша, а мед від корейської бджоли солодший. Вони покосять мені газон і питимуть будь-який смердючий коктейль, який я намішаю, а ви, командире Ґа, допоможете влаштувати цілий потьомкінський Техас просто отут, у Пхеньяні.

- Але, Великий Ке…

- Американці, - люто промовив він, - спатимуть із собаками з Центрального зоопарку!

Командир Ґа трохи почекав. Коли пересвідчився, що у Великого Керівника склалося повне враження, що його почули й зрозуміли, промовив:

- Так, Великий Керівнику. Просто скажіть, коли приїдуть американці.

- Коли ми захочемо, - сказав Великий Керівник. - Ми, власне, ще з ними не виходили на зв’язок.

- Мій добрий товариш, солдат-сирота, коли я навідував його в тюрмі, казав, що американці дуже неохоче йшли з нами на контакт.

- О, американці будуть! - запевнив його Великий Керівник. - Вони привезуть те, що взяли в мене. Отримають своє приниження. І поїдуть назад ні з чим.

- Як? - спитав Ґа. - Як ви їх сюди викличете?

Тепер Великий Керівник усміхнувся:

- Оце - найцікавіше! - сказав він.

Він повів Ґа в кінець загнутого коридору,