Читати книгу - "Аптекар"

Тому кажу вам, браття і сестри, будьте чуйними, бо чигає на нас величезна кількість, ба навіть армія демонів, і багато демонів поселилося в людях. Недарма Христос на питання „Яке твоє ім’я?“ — чує у відповідь: „Легіон, бо нас безліч“. Диявол не спить. Він, як каже апостол Павло, „немов лев рикаючий, ходить навколо і хоче нас пожерти“.

І знову легеньке пирхання Франца і штурхан Калькбреннера. Амалія натомість стояла штивна, наче статуя Мелюзини на Ринку. Жодна ознака емоцій не вималювалася на її вродливому личку. Туго запнутий корсет стискав її талію, увипуклюючи ідеально круглі сідниці, на які не один богобійний парафіянин кидав око зизом. Еге, турки не дурні, коли жінкам постановили молитися позад себе, бо під час биття поклонів нічого святого в голову не полізе. Як от і мені.

У винарні окрім доктора Геліаса, Бартоломея Зиморовича, нас із Юліаною, Калькбреннера з Амаліею та Францем, якого Йоган відрекомендував як лицаря Франца фон Фуссенбруннера (де я вже чув це прізвище — а-а, та ж то той гвалтівник, якого притовкла Рута, тільки ім'я в нього було інше), були ще доктор філософії і медицини, райця Мартин Ґрозваер, доктор вільних мистецтв і філософії, райця Микола Зіхініус, пан Станіслав Ґайдер, власник винарні, доктор Леон Урбані — усі з дружинами, лавничий суддя Томаш Зількевич, вдівець, і Юрій Немирич[16], дипломат.

З усіма я був знайомий, окрім останнього.

— Ви не знайомі з Юрієм Немиричем? — заметушився доктор Геліас. — Це автор знаменитого трактату „Discursus de bello Moccovito“, в якому він грунтовно описав, як розбити мосхів.

— О, — зрадів я, — авжеж, чув. Коли я навчався у Падуї, цей трактат уважно вивчали. Венеційці намагалися звернути увагу турків на Московію, аби вони облишили Європу. І з цією метою відправили вашу працю до Константинополя. Заки був султан Мурад, діло ніби йшло добре, але, коли його змінив божевільний Ібрагім, усе провалилося. Шкода, що цей план так і не було втілено.

— Нічого, — сказав Немирич. — Ми ще його втілимо. Біда тільки, що багато хто в Речі Посполитій не розуміє, яка загроза чигає зі Сходу. І замість того, щоб перетворити Річ Посполиту двох народів на Річ Посполиту трьох народів, ви поводитеся, як варвари. Забороняєте русинам відкрито провадити свої релігійні обряди. Не далі як учора я був свідком просто таки обурливої сцени. Православний священик зі свічками і дзвінком, як то узвичаєно, ішов дати причастя людині, що лежала на смертному одрі. І що ж? Міські райці оштрафували ставропігійське братство на тридцять золотих. А бувало, що за таке й ув'язнювали!

— Католицизм стоїть в обороні устрою, устрою морального і державного, — проголосив поважним тоном Ґрозваєр.

— Це лише слова, — заперечив Немирич. — Додайте сюди ще „інтереси держави“, „історичну справедливість“, а все це зводиться до того, що святі отці закликають з амвонів до священної війни з невірними. Але ж як мало католиків перебуває у пошуках справедливості! За допомогою дивних софізматів ви ухитряєтеся поєднати поняття нації і релігії. А потім проклинаєте той народ, серед якого живете, як і той народ, чиїм духом позначені псалми Давидові. Чи для того ми існуємо, щоб сіяти ненависть і насилля?

— Ну-ну, пане Немирич, — похитав головою Зиморович, — якщо тут кожен, кому заманеться, буде привселюдно демонструвати свої обряди, то на що місто перетвориться? У нас же тут і мусульмани є. Може, нам ще й мечеть їм збудувати?

— Не перебільшуйте. Мусульман тут як кіт наплакав. А русинів — ціле море довкола. Але ви їх за людей не маєте. Наші магнати завезли з Польщі в Україну орендаторів, ввели податки і пороздавали їм ключі від церков у селах. Відтак кожен посполитий, щоб охрестити дитину, взяти шлюб чи поховати когось, мусить платити по шість угорських монет. Орендатори чинять наругу над людьми, без оплати церкву не відчиняють. Не дивно, що ненависть до них така непогамовна, і все тепер тримається на волосині. А що тими орендаторами є винятково жиди, то маєте готову бомбу, закладену вами ж таки між обома народами, які досі жили в мирі. Але це ви їх зіштовхнули лобами. Ви і ніхто більше, забуваючи, що право сильнішого — найсильніше безправ'я.

— То ніби так, а, ніби трішки не так, — сказав Зиморович. — Бо ті церкви наші ж таки магнати й збудували схизматикам. Збудували за свої кошти. І за свої кошти переселяли людей на нові землі. От вони й хочуть тепер потроху ті гроші вернути. І в цілому світі люди платять податок за те, що їх військо охороняє. А наші магнати, і вам про це добре відомо, не раз захищали простолюд від татарви. А те, що віддали церкви жидам в оренду, то це зрозуміло: їм це діло вдається найкраще, а магнат не має змоги всі села об'їжджати і побори збирати.

— Чому б це не довірити сільським старостам? Чи ви вважаєте, що русини геть усі злодії? Я, до речі, і сам русин.

— Нічого дивно, кожен з наших найбільших магнатів каже про себе, що він „gente Retenum nacionae Poloniae“, — забурчав Мартин Ґрозваєр. — Але ви хочете схизматиків прирівняти до нас! Цього ніколи не буде. Нехай спершу покинуть свою погану віру.

— Впертість — зброя слабого. А вся ваша віра зводиться лише до того, аби відвідати раз на тиждень церкву і під час проповіді кидати оком на жіночий стан, — засміявся Немирич.

Ґрозваєр відразу набундючився:

— Що це ви таке вигадуєте? Я у церкві думаю лише про спасіння моєї душі.

— Ну, пане Ґрозваєр, — втрутився Калькбреннер, — та вже не вдавайте такого богомільного. Фігура моєї Амаліі хоч-не-хоч, а таки привертала вашу увагу. А що вважаю це за честь, то хочу випити за наше чарівне жіноцтво.

Келихи і кухлики знялися в повітря і якраз вчасно, бо подали двох печених поросят, начинених гречкою і таких рум’яних, що у всіх