Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

І з усього маху врізалися в невидиму перешкоду. Гострі вовчі пазурі заходилися дряпати стіну, а загнуті пташині дзьоби довбати її. Але перешкода була непорушна.

— Гей, хлопці, чого це ви б’єтеся? — гукнула згори Ірка.

Вовки, скажено завиваючи, а птахи, ляскаючи крильми, продовжували битися об стіну, не звертаючи на дівча жодної уваги.

— Ти в курсі, що розділювальне заклинання діє всього лише десять хвилин? — поцікавилася Тетянка, підлітаючи.

— Порадувала, — буркнула Ірка, розгублено дивлячись на перевертнів, котрі скаженіли внизу.

— Та замовкніть ви! — голосно вигукнула вона, безуспішно намагаючись перекрити виття й клекіт. — Послухайте мене!

— Ти-ихо! — громовий бас прокотився над галявиною.

Земля здригнулася. Соколів розкидало звуковою хвилею. Збиті з ніг вовки покотилися по землі. Град зламаних гілочок і листя посипався з довколишніх дерев.

Дядько Микола опустив складені рупором долоні, які тримав біля рота. Зняв кашкет, пригладив волосся, що вже почало рідіти, й докірливо поцікавився:

— Чи вам усім повилазило? Чи вас матері не виховували? Дівчина говорить, а вони горлають! От бовдури! — він повільно сів.

— Що хоче це дівчисько? — поблискуючи круглими очима, запитав Балабан.

— Не тряси пір’ям, Балабане! — гаркнув майор, підводячись із землі.  — Зовсім здурів, на Хортову кров наїжджати? Та ще прямо тут… — І він насторожено, майже злякано роззирнувся навсібіч.

Балабан нервово ковтнув:

— Е-е… То що ви хотіли спитати, дівчино?

Ірка засовалася на швабрі:

— Я питаю, через що б’єтеся?

Вовки й соколи невпевнено зам’ялися, переглядаючись.

— Відповідати треба, йолопи, коли вас питають! — повчально озвався зі свого місця дядько Микола.

— Через нього… — долинув слабкий голос від круглого вівтаря.

Закривавлений Рудий сів, важко спираючись спиною об кам’яну стелу, й тицьнув пальцем у супротивника.

— У мене… наречена… — через силу видавлюючи слова, прохрипів вовкулака. — Кохає мене… А він… — поранений знову тицьнув пальцем соколові в груди. — Відбив…

— Неправда! — сокіл сіпнувся від стусана, а здоровою рукою вчепився за другий камінь і підвівся. — Вона моя наречена, а ти їй голову заморочив! — Кречет спробував у відповідь теж тицьнути в Рудого пальцем, але зламана рука не слухалася. — Думаєш, я не знаю, як ти з моєю дівчиною на квартирі у вашого командира зустрічався?

— У мене? — майор аж підскочив на місці.— Щоб якась там вертихвістка вешталася в моєму домі?

— Вона не вертихвістка! — разом закричали Рудий і Кречет, злісно перезирнулися й знову в один голос вигукнули: — Вона найпрекрасніша!

— Стривайте! Стійте! — раптом закричала Ірка. Якийсь здогад настирливо, начебто муха, крутився в неї у голові, але ніяк не давав себе піймати. Відьма завовтузилась. — Заждіть-заждіть, я зараз щось придумаю! — Від її вовтузні швабра вильнула й перевернулася, підвісивши Ірку вниз головою. Дівча відчайдушно дриґнуло ногами, повернулося на місце й знову завовтузилось, ловлячи на собі веселі погляди перевертнів. — А ота найпрекрасніша, вона, часом, не така собі блондинка, рожевенька, ось із такими зеленими очищами. — Ірка розчепірила пальці біля очей. — І ось із такими… — Дівчинка округлила руки перед грудьми й одразу ж соромливо сховали їх за спину. — На телебаченні працює?

Рудий і Кречет із захватом закричали:

— Так, так, так! Вона, вона, вона!

— То чого ж ви все-таки б’єтеся? Ви що, за весь цей час не могли поговорити, розібратися? — обурилась Ірка.

— Таж я її скільки вже не бачив! — в один голос закричали наречені.— Вона увесь час із ним! — І вони разом тицьнули один в одного пальцями.

— У лазні ви обоє були, і вона теж! Чого ж битися одне з одним…

— Не було її там! — відрізав Рудий. — Я ж сам людей виводив, невже б я її не помітив?!

— Не було! — підтвердив Кречет. — Я ж їх сам замикав!

— Ну, зараз би поговорили, вона тут поблизу передачу про якісь змагання веде… — Ірка раптом осіклася й задумливо пробурмотала: — І в майора біля будинку, якраз перед нападом теж її передачу знімали…

— Так-так! — протягнув дядько Микола. — Рудий каже, що його наречена з Кречетом, Кречет каже, що з Рудим, а жоден її вже давненько не бачив. Але ж, коли вовки із соколами чубляться, вона завжди десь поблизу. Хотів би я подивитися на ту наречену, що воно за цяця!

— Ой, як я вас розумію! — продзвенів голосок-дзвіночок. — Звісно ж, дивіться! Я вам навіть свою фотку подарую. З автографом.

Розділ 17

Надійний засіб проти блондинок

Ступаючи навшпиньках і для рівноваги витягнувши руку із затиснутою в ній крихітною сумочкою, блондинка швиденько перетнула галявину. Потім легко скочила на мале кам’яне коло з однією-єдиною стелою, що лежала якраз у центрі між вовчим «бубликом» і соколиною «вісімкою». Немов вітаючи її, коло на мить сяйнуло тьмяним червоним вогнем.

Білявка підняла ніжку, кинула заклопотаний погляд на підбор модних лодочок:

— Замалим не зламала! Просто жахіття! — вона поправила пещене золотаве волосся й весело помахала пальчиками перевертням, котрі вп’ялися в неї блаженними очима. — Хлопчики-и, приві-іт!

Перевертні пробубоніли у відповідь щось радісне й дружно ступнули ближче до красуні.

Вона тим часом звела очі вгору, невдоволено поморщилась, угледівши відьом, і відразу ж заклично затріпотіла віями, помітивши здухача.

Ірка вперше побачила, як вираз облич сплячого Богдана і його двійника стали зовсім різними. Обличчя хлопчака розпливлося в захопленій посмішці, і навіть уві сні він немов подався увесь назустріч блондинці. Зате здухач суворо насупився й відсахнувся назад. Кіт, який муркотав у Богдана на грудях, завів свою пісеньку голосніше, і в його мурчанні з’явилися якісь тривожні нотки.

А білявка вже бігала очима по рядах глядачів…

— Ах ти ж… — дядько Микола люто сплюнув і відвернувся.

Пилип із конопель пихкнув сигареткою, випустивши густий клубок солодкуватого диму, що огорнув його самого й усіх його волхвів.

— Не завдавайте собі клопоту, голубонько! — долинуло з-за хмарки диму. — У мене зовсім інша сфера інтересів.

— Фе! — білявка презирливо задерла носик і відвернулася. Аж тут її очі зупинилися на вівтарі, де, притулившись до каменів, сиділи її поранені наречені. Рожеві губки здригнулись у посмішці.

— Рудий, мій сіренький вовчику! Добридень, цьом-цьом-цьом! — Її губки витягнулися у зворушливу трубочку, цілуючи повітря. — Кречете, пташко моя! Цьомки-цьомки! — Блондинка склала ручки, як цяця-дівчинка, і, задихаючись від ніжності, вимовила, дивлячись на обох: — Як же я рада бачити тебе, любий мій хлопчику!

Обидва наречені щасливо зітхнули на повні груди… Потім якось непевно завмерли й задумались:

— А хто з нас твій любий хлопчик? — в один голос спитали вони.

— Ну, звісно ж, ти, дурнику! — ніжно проворкотала блондинка, продовжуючи дивитися на обох.

Суперники розгублено зиркнули один на одного.

— А не могла б ти