Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

А навіть якби з’явилися, то минули б роки, доки хтось із них сягнув розміру того, що на Шіаниному рисунку. Це її голос долинав від крихітної фігурки перед червом?

«Це настане з часом».

Кімнату наповнював запах меланжу, дужчий, ніж зазвичай у приміщеннях Превелебних Матерів. Одраде пильно оглянула умеблювання: крісла, робочий стіл, прикріплені світлокулі — усе розставлено там, де мало служити вигоді. Та що це за дивної форми копиця чорного пласу в кутку? Ще якась робота Шіани?

Одраде вирішила, що це приміщення пасує Шіані. Мало що, крім рисунка, нагадувало про її походження, та з кожного вік­на відкривався краєвид, який міг бути видом з Дар-ес-Балята в глибині суходолу Дюни.

Тихий шелесткий звук у дверях відірвав Одраде від роздумів. Вона обернулася, і це була Шіана. Майже боязко зазирнула у двері, перш ніж постати перед Матір’ю Настоятелькою.

Рух наче слова: «Тож вона прийшла до моїх кімнат. Добре. Хтось інший міг би знехтувати моїм запрошенням».

Напружені чуття Одраде стрепенулися від Шіаниної присутності. Наймолодша Превелебна Мати. Про неї часто думаєш як про тиху маленьку Шіану. Вона не завжди була тихою і вже не була маленькою, але прізвисько прилипло. Навіть мишкою не була, та часто поводилася тихо, мов гризун, що чекає на краю поля, коли відійде господар. Тоді мишка вибігала, щоб зібрати розсипане зерно.

Шіана ввійшла до кімнати і зупинилася менш ніж за крок від Одраде.

— Ми надто довго були в розлуці, Мати Настоятелько.

Перше враження Одраде було дивно змішаним.

Щирість і причаєність?

Шіана стояла, тихо чекаючи.

Ця праправнучка Сіони Атрідки мала цікаве обличчя під бене-ґессеритським нальотом. Дозрівання попрацювало над нею згідно з обома проєктами — і Сестринським, і Атрідівським. Численні рішення залишили помітні сліди. Худорлява темно­шкіра приблуда з вигорілим на сонці бронзовим волоссям перетворилася на врівноважену Превелебну Матір. Шкіра й досі була темною після багатьох годин, проведених просто неба. У волоссі досі вигорілі на сонці пасма. Та очі — тверді, мов сталь, і цілковито сині — казали: «Я пройшла крізь Агонію».

«Що я відчуваю в ній?»

Шіана побачила вираз обличчя Одраде (бене-ґессеритська наївність!) і збагнула, що це те зіткнення, якого вона давно побоювалася.

«Не маю жодного захисту, крім моєї правди, і сподіваюся, що вона зупиниться за крок до повної сповіді!»

Одраде стежила за колишньою ученицею з незвичайною увагою, відкривши всі чуття.

«Страх! Що я відчуваю? Що це було, коли вона заговорила?»

Впевнений голос Шіани сформувався у потужний інструмент — Одраде передчувала це ще під час їхньої першої зустрічі. Первісну природу Шіани (фрименську природу, якщо така колись існувала) було приборкано і переспрямовано. Колишню глибинну мстивість вигладжено. Її здатність любити і ненавидіти обмежили тісними рамками.

«Чому в мене таке враження, наче вона хоче мене обійняти?»

Зненацька Одраде почулася беззахисною.

«Ця жінка пройшла всередину, за лінії мого захисту. Немає змоги цілковито викинути її назовні».

Крізь думки промайнуло судження Тамелейн: «Вона одна з тих, хто береже себе для себе ж. Пам’ятаєш Сестру Шванг’ю? Щось схоже, тільки вона в цьому краща. Шіана знає, куди вона йде. Маємо пильно за нею стежити. Атрідівська кров, ти знаєш».

«Я теж Атрідка, Там».

«Не думай, що ми колись про це забували! Гадаєш, стояли б склавши руки, якби Мати Настоятелька захотіла розмножуватися на власний розсуд? Наша толерантність має межі, Дар».

— Справді, цей візит із великим запізненням, Шіано.

Тон Одраде стривожив Шіану. Вона зненацька відповіла тим поглядом, який Сестринство називало «спокоєм БҐ», бо, імовірно, не було у Всесвіті нічого спокійнішого і ніщо не маскувало повніше того, що за ним приховувалося. Це був не просто бар’єр, це було ніщо. Усе, що з’явилося б поверх цієї маски, було б відступом. Саме собою було б зрадою. Шіана негайно це усвідомила й засміялася.

— Я знала, що ти прийдеш перевірити! Розмови з Дунканом рухами рук, чи не так? — «Прошу, Мати Настоятелько! Погодься з цим».

— Викладай усе, Шіано.

— Він хоче, щоб хтось їх урятував, якщо нападуть Всечесні Матрони.

— І це все? — «Вона вважає мене геть дурною?»

— Ні. Він хоче інформації про наші наміри… і як ми збираємося протистояти небезпеці з боку Всечесних Матрон.

— Що ти йому розповіла?

— Усе, що могла. — «Правда — моя єдина зброя. Я мушу відвернути її увагу».

— Ти добиваєшся його дружби, Шіано?

— Так!

— І я теж.

— Але не Там і Белл.

— Мої інформатори сповіщають, що тепер Белл ставиться до нього терпимо.

— Белл? Терпимо?

— Ти неправильно її оцінюєш, Шіано. Це твоя помилка. — «Вона щось приховує. Що ти зробила, Шіано?»

— Шіано, як думаєш, ти могла б співпрацювати з Белл?

— Тому що я її дражню? — «Співпрацювати з Белл? Що вона має на увазі? Адже не Белл керуватиме цим клятим проєктом Міссіонарії!»

Куточки вуст Одраде ледь здригнулися. Черговий злий жарт? Невже це можливо?

Шіана була першою темою пліток у їдальнях Централі. Історії про те, як вона дражнила Розпорядниць схрещення (особливо Беллонду), і майстерно деталізовані описи спокушувань, доповнені порівняннями з Всечесними Матронами, здобутими за посередництвом Мурбелли, були приперченими більше, ніж їжа. Уривки найновішої історії Одраде чула не далі, як позавчора. «Вона сказала: “Я використала методику дозволь-йому-похуліганити. Дуже ефективно діє на чоловіка, який думає, наче веде тебе за ручку стежкою в саду”».

— Дражниш? Ти саме це робиш, Шіано?

— Ось належний опис: деформувати, ідучи всупереч природним схильностям. — У мить, коли слова злетіли з її вуст, Шіана збагнула, що припустилася помилки.

Одраде відчула застережний спокій. Деформувати? Її погляд перейшов до тієї дивної копиці в кутку. Так зосереджено вдивлялася у цю річ, що це було несподіваним для неї самої. Поглинала її очима. Вперто намагалася знайти зв’язність, щось таке, що озвалося б до неї. Жодної реакції, навіть коли вона сягнула меж. «Це і є мета?»

— Вона зветься Порожнечею, — сказала Шіана.

— Твоя? — «Прошу, Шіано, скажи, що це зробив хтось інший. Що той, хто це зробив, відійшов туди, де я не можу піти за ним слідом».

— Я зробила її однієї ночі, приблизно тиждень тому.

«Чорний плас — це єдине, що ти деформувала?»

— Захопливий коментар до мистецтва в цілому.

— А не до мистецтва зокрема?

— Маю з тобою проблему, Шіано. Ти турбуєш частину Сестер. — «Мене теж. У тобі є дикий простір,