Читати книгу - "Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік"

Орнандо рішучим голосом. — Чуєте, люди? Ганкаура захищає добрий дух Кахуньї. — Орнандо озирнувся навколо, його очі зустрілися з гнівними, ображеними поглядами пеонів. — Гаразд… — він завагався на мить, — іди, Ганкаур, в долину. Ми ще зустрінемося з тобою.

Загін іде далі, розтягнувшись по тісній улоговині.

Все вище й вище піднімається кам’яниста стежка. Кам’яні брили зависають над головами бійців.

І раптом попереду з’являється заплетений ліанами темний отвір.

Печера!

По одному обережно входять бійці під важке склепіння. Моторошно лунають кроки.

Орнандо йде першим, високо тримаючи над головою смолоскип. Вогкий морок ніби обгортає вогонь непроникним чорним ковпаком.

Ідуть довго, ідуть крізь пітьму, крізь холодний сон віків. І враз, наче хмара розітнулася над головою, стає світло й просторо. Велетенський підземний грот приймає в свої обійми бійців.

Сумна картина постає перед очима людей. Важко повірити в те, що вони бачать. Скрізь під стінами, на землі, в западинах невиразно біліють людські кістяки, великі, маленькі, перемішані з землею, прикриті зотлілими шматками матерії.

— Більше трьохсот, — шепоче Орнандо.

— Вони прийшли сюди сім’ями, сподіваючись переждати тут натиск апіака, — пояснює голландець. — Але Ганкаур блокував печеру і зморив тауліпанг голодом.

Орнандо вище піднімає смолоскип. Жовтаве світло зливається із кволими променями сонця, що ллються згори.

— Ми ще згадаємо цю печеру, — промовляє молодий креол, немов складаючи клятву. — Ми ніколи не забудемо останньої стежки вільних людей сельви.

Того ж дня за наказом доктора Коельо Ганкаур був арештований.

— П’єтро, — тремтливим від хвилювання голосом сказав командир повстанців. — Ти був моїм сином і лишився ним. Ти привів до нас своїх воїнів, щоб допомогти нам в боротьбі за свободу. Я знаю все. Знаю, як ти піднявся на священну гору Комо і запалив там сигнальний вогонь. Але ти вчинив стільки злочинів, що їх не може простити людська совість. Хай суд республіки вирішить твою долю.

Біля намету горить багаття, з голубими жилками пригасаючих гіллячок по краях і веселими тріпотливими пелюстками вогню всередині. Високе небо мірно гойдається, спливає на землю зоряним пилом. Тихо нашіптує щось сельва. На далеких постах перегукуються вартові.

— Завтра в дорогу, — каже Крутояр. — Велика Амазонка давно заждалася нас.

— Я б охоче вирушив додому, — сонно бурмоче Бунч, розсовуючи паличкою гілля.

— Але маршрут є маршрут, — посміхається до нього професор. — Найцікавіше ще попереду.

— Боже, боже!.. — Бунч вкладається боком на теплу землю. — Ще цього мало!

Олесь спить біля батька, поклавши йому на коліна голову. Спить і Самсонов. Чути його могутнє хропіння. Права рука стиснута в кулак. Здається, він тримає мачете, яким щойно прокладав собі дорогу через сельву.

Ще будуть дороги попереду, важкі її радісні, дороги надії і дороги втрат.

З сусіднього намету чути притишену розмову. Часом хтось б’є по столу кулаком. Лунає сміх. Це доктор Коельо й Філіппе Россаріо ждуть радіоповідомлення з столиці.

Що буде завтра?

Крутояр встає, розправляє плечі, дивиться вгору, понад лісом. І йому здається, що серед зірок він бачить нетлінне, навіки запалене вогнище на священній вершині Комо. “Тепер я знаю, чому плаче ночами дерево-маканілья, — думає професор з тихою журбою в серці. — І чому пісні цієї країни такі безпросвітно сумні”.

В гущавині сельви перегукуються вартові. Вітер шелестить листям дерев. Десь за горою Комо розкочуються грозовиці.

Примечания
1

Геноцид — знищення певних груп за расовими, національними та етнічними мотивами. В роки минулої війни геноцид широко застосовувався фашистською Німеччиною.

(обратно) 2

Болівар-і-Понте Сімон — видатний політичний діяч, який на початку XIX століття очолив національно-визвольну боротьбу народів Латинської Америки проти іспанського панування.

(обратно) 3

У розповіді ченця є щось від реальної дійсності. Легенда про золоту людину “ель Дорадо”, яка приваблювала в нетрі Південної Америки тисячі авантюристів і шукачів щастя, грунтувалася на древніх містичних ритуалах племен муїсків. Муіски особливо обожнювали сонце й воду. В жертву водяним божествам муїски приносили сонячні дари — золотий пісок і золоті вироби. Найурочистіший ритуал був пов’язаний з обранням верховного вождя муїсків. Жерці приводили вождя до священного озера, роздягали його, змащували йому тіло масною землею, посипали золотим пилом. Після цього сяючий, як сонце, новообраний вождь (він же й верховний жрець) випливав на середину озера і ступав на великий пліт, де його вже чекали чотири ошатно зодягнених касіки. З плоту він кидав у воду золоті предмети, приносячи їх у дар водяним духам.

(обратно)
Оглавление ПРОЛОГ ЧАСТИНА ПЕРША   ЗУСТРІЧ У ПОРТУ   “ГОЛІАФ” ІДЕ ПО ОРІНОКО   “ДО СЕНЬЙОРА ПРЕЗИДЕНТА РЕСПУБЛІКИ…”   ТАЄМНИЦЯ ГОРИ КОМО   В ІМ’Я ВСЕВИШНЬОГО   СЕЛЬВА МАЄ СВОЇ ЗАКОНИ   У САМСОНОВА РІШУЧИЙ ХАРАКТЕР   ПОКИНУТИЙ КОРАБЛИК   НА “ВІРГІНІЇ” ПОЖЕЖА ЧАСТИНА ДРУГА