Читати книгу - "Чорний вовк"

— Чому ви так боїтеся тих собак?

— Бо… боюсь, — признався Франек. — Тільки не пускайте… Тільки не….

З роззявленого рота капала слина і стікала по зарослій бороді.

Батальйонний інструктор Стогончік ішов згори і зупинився так раптово, що замахав руками, щоб утримати рівновагу. Це була якраз та мить, коли Вовк знову став на задні лапи, а передніми сперся Штенцлові на груди і шалено гавкав йому прямо в обличчя.

Батальйонний інструктор блискавично витяг з кобури пістолет.

— Не рухайтесь, Штенцл! — закричав він.

Солдат Штенцл здивовано глянув на нього.

— Чого це, товаришу прапорщик? — спитав він розгублено. Потім побачив у руці прапорщика пістолет, зрозумів це по-своєму, зблід і підніс руки вгору.

— Я нічого не зробив!

У інструктора, який за своє життя звик до всього, опустилася рука з пістолетом, і Штенцл почав гладити Вовка між вухами.

— Чорт забирай! — видихнув інструктор.

Штенцл зрозумів свою помилку і з полегкістю зітхнув.

— Вони хочуть всередину, але я не можу їх пустити, — мовив він з жалем і кивнув нагору. — Наказ згори!

— Не гладьте того пса! — скрикнув ще раз Стогончік і помалу почав підходити до застави. — О дійдіть від нього геть, чоловіче!

— Та це ж такий хороший собака, — зітхнув Штенцл, перебираючи пальцями шерсть Вовка. — Самі подивіться!

— О боже! — застогнав інструктор, витираючи з чола піт смертельного страху. Проте й він підійшов, не випускаючи, однак, з руки пістолета.

Вовк дивився на нього запитально.

— О боже! — знову видихнув інструктор. — Люди добрі, він крутить хвостом!

Вовк, очевидно, думаючи, що той добрий солдат не розуміє його прохання, підбіг до інструктора, обережно взяв його за штани і потяг до дверей…

— Подивіться, Франеку! — сухо покликав капітан.

— Я… я не можу… якщо там, внизу, ті два собаки…

— Собаки нічого вам зараз не зроблять. Подивіться. Швидше!

Франек був блідий як смерть, бо чув шалений собачий гавкіт під вікнами. Через силу проковтнув слину.

— Ми з вами все-таки… стільки разів пили разом… Чому ви зараз так?

Капітан подивився на молодшого сержанта, що уважно прислухався.

— Пили, — кивнув він. — Я хотів знати, що ви за один. Але ви завжди були зовсім не такий. І потім, ви вмієте краще пити, ніж я. А тепер розкажіть про собак.

— Але я нічого не знаю.

— Закурюйте, — капітан подав йому сигарету. Він подумав, що було б найкраще, якби клубок почав розмотуватися раніше, ніж прийде підполковник. Усе почалося тут, у цій канцелярії. Треба, щоб тут воно й скінчилося. «Я відповідаю за цю дільницю. Хлопці без вагання життя покладуть за неї. Але я не маю всіх можливостей вести слідство». Він бачив, як страшенно труситься у Франека рука. І сам витяг з пачки сигарету, передав молодшому сержантові і вже той пхнув її Франекові в рот.

— Чого ви так боїтесь, Франеку?

Франек спробував чиркнути сірника. Але нічого не виходило. Він ламав сірник за сірником.

Капітан клацнув запальничкою.

Франека від того звуку аж пересмикнуло.

— Ну досить уже дурня строїти, — підвищив голос капітан.

Молодший сержант схвально закивав.

Надпоручик Томічек сидів так, що Франек був прямо перед ним. І дуло його автомата було націлене якраз Франекові в груди. Знову сталося те, чого надпоручик не сподівався. Той чортів капітан завжди має рацію. «Ще трохи, і я б застрелив собаку… Мушу визнати свою поразку. Якби мене зараз хтось запитав, чи можу я очолити заставу, я б чесно відповів: поки що ні. Мені бракує досвіду».

І злість, яку надпоручик мав на себе, він переносив на Франека.

— Ми, Франеку, пізнаємо мерзотника з першого погляду, — похмуро мовив він.

— Я… я все-таки не боюсь…

— Боїтесь, — сказав надпоручик сердито і показав на його коліна. Вони помітно тремтіли, хоча Франек марно намагався опанувати себе. Хтось може не повірити, що коліна від страху тремтять. Але тільки той, хто ніколи не ставив на карту все. Тут, на кордоні, було затримано чимало людей, у яких на допиті тремтіли коліна, і лише прикордонники й працівники держбезпеки можуть підтвердити, що це правда.

Задзвонив телефон.

— Чорт! — лайнувся капітан. Він знав: ще кілька секунд, і той мерзотник витрусить усе, що має у своїй чорній душі. А душа у Франека чорна, капітан уже не сумнівався. Перш ніж почати допит, він усе зважив. Досить уже одного факту — садист, що безпідставно мучить тварину. Самітник, з яким ніхто не хоче мати справи. Насильник з темним минулим. Такі люди у душі боягузи. Не бояться смерті — лише чужої. Не цінують життя — тільки чужого. Капітан підняв трубку.

— Район двісті метрів за закрутом річки, — доповів молодший сержант Пачес. — Дракон і Принц взяли фальшивий слід. Злочинець був у гумових чоботях, правий каблук більше стертий, ніж лівий. Заввишки злочинець близько ста дев’яноста сантиметрів. Слід завдовжки тридцять сантиметрів, шість разів по стільки дає сто вісімдесят, але гумові чоботи більші…

— Правильно, — сказав капітан у трубку.

— Згідно з особливостями сліду вважаємо, що це людина, яка працює стоячи і виконує важку роботу.

— Чому ви гадаєте, що собаки взяли фальшивий слід? — тихо спитав капітан.

— Слід повів до лісорубів. Сподіваємося, що…

— То правильний слід!

На другому кінці дроту запало хвилинне здивоване мовчання. Мабуть, молодший сержант вагався.

— Ми думали, собаки взяли слід тому, що перед ними біг Вовк. Вони його не люблять…

— Це одне з одним не зв’язано.

— … отож просто біжать за своїм ворогом. Тобто