Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

Самур витирав рясний піт з-під кашкета. Те, що діється з його босом, викликало неабияке хвилювання у чесного служаки. Крім того, Самур мусив виголосити надзвичайно довгу, як на нього, конфіденційну промову перед Семом, і тут без військового мундира аж ніяк не обійтися. Бездоганно підігнана форма якнайкраще підстьобувала його пам’ять. Ну, і як вам оте словечко кон-фі-ден-цій-но, яке запам’ятав Самур із напутньої промови Даві і хотів тепер хвацько козирнути ним. Але хіба той поц Сем знається на таких словах? Тож краще не пнутися із шкіри надурняк.

Даві велів наказати хлопцеві, щоб пильно слідкував за білявкою (якщо Сем її знайшов, звичайно) і всю інформацію передавав приватному детективу Елтону Камінскі, котрий і буде виходити на прямий зв’язок із босом.

— Ну? — тільки й видушив з себе Самур.

Сем звів докупи брови:

— Обіцяне… де? — прогугнявив, все ще зиркаючи на вікно.

— Ось! — клацнув Самур замком кейса і Сем відчув, як пігулки від болю в нирках зробили своє діло і зараз сеча потече від такого всеохоплюючого фетишу, на якому він гойдається, немов на велетенській океанській хвилі.

Кейс був напханий пачками грошви: одна, дві, три…, двадцять п’ять, двадцять вісім… Сем очима рахував пачки, на яких зверху лежав документ на володіння найбільшою плантацією гевеї Ентанго. Ворушив губами, рахуючи і читаючи одночасно. Вів власну повільну лічбу… І переминався з ноги на ногу. Тягнув по буквах власне ім’я, складав докупи склади, вписані на місці власника, і коли врешті-решт впорався і вимовив вголос прочитане і воно співпало з тим, як звучить його повне прізвище, відчув, як од такої радості навіть сечовий міхур став розслаблятися.

— Зараз повернуся! — крутнувся Сем і зник за хатою. Сльози, як круглі печатки, що рясніли на дарчому документі, стояли в очах, коли звільняв сечовий міхур. Вони котилися по щоках і Сем від задоволення злизував їх довгим рожевим язиком.

Назад не квапився, бо ще не визначив, де б заховати кейс подалі від свого найлютішого ворога і руйнівника Ероута. Якщо залишить в хаті, голландець причепиться з ножем до горла і доведеться… Ні, ні, ні! Усередині хижо завурчало, бо навіть найменше припущення того, що доведеться комусь віддати ВЛАСНІ ГРОШІ, відразу наштрикалося на смертельний відпір. Нарешті з’явилася думка заховати кейс у закинутому сарайчику, з якого він вивіз того вар’ята, який, вочевидь, таки додибав до вікна і зараз наскрізь просверлює Сема очима, заховавшись за жалюзі. А зась йому! (Хлопець зігнув у лікті ліву руку і ляснув у місці згину правою).

Це ще більше додало гонору і він вертався повагом, калатаючи у кишені пляшечкою з пігулками. Враз упіймав безхвосте цуценя, що крутилося під ногами, взяв на руки і так став перед Самуром.

— Відкрий кейс ще раз!

Самур відчинив, сам глипнув на шалені гроші і не витримав:

— Доповідай!

Цуценя заскавучало і вистрибнуло з рук. Сем хотів знову упіймати його, але Самур клацнув перед самісіньким носом замком, звідти війнуло запахом нових банкнот і хлопець відразу забув про цуценя.

— Ну?!

— Білявка зараз у лікарні Мааса, — простріляв хлопець так швидко з єдиною метою, аби Самур не ховав взад себе кейс. Не треба так далеко тримати його від Семових очей, не треба…

— Що з нею?

— Бачив з перебинтованою рукою і головою. Але вона скоро стане на ноги, у нас такий лікар, що й мої нирки…

Сем говорив би й говорив, лише б не ховали його! — його! — його! кейс.

— Мене це не цікавить! — відрубав Самур. — Велено передати, щоб ти й надалі очей з неї не спускав. Про все доповідати Елтону Камінскі. Це спеціальний детектив, з європейців. До речі, він зараз у Сітархурта.

Сем більше терпіти не міг — вирвав з рук начальника охорони кейс і притиснув до грудей. Вчепився у шкіряну оправу намертво, — від напруги чітко окреслилися жовтаві кістяки пальців.

Самурові здалося, що він навіть почув тихе вурчання…

Охоронці Даві залишили Ентанго, коли Фатухелу запалив перші три ліхтарі і за звичкою сів випалити цигарку.

Поглядом проводжав їхній катер, за яким слід на воді снувався чорними пасмами тривоги, бо вітер доніс до ліхтарника уривки розмови про дівчину. Тому насупив брови старий: минули часи, коли таємно перевозили на невеликих суденцях наложниць для розбещених та грошовитих можновладців. Не раз капітани, що ходили навіть до берегів Африки та Аравії, тішилися дорогоцінним вантажем, бо вигідно поповнювали гареми чорношкірим та жовтошкірим товаром.

Фатухелу сплюнув, досмоктавши недопалок. Уже зранку в селищі знали, що білявку з затонулого літака знайдено і її зараз лікує головний Маас. А от що збираються зробити… Треба таки перебалакати з Харрісом про неї, подумував ліхтарник. Не годиться, щоб її віддали хтивому Даві.

Зовсім близько вуркнув мотор джипа, і Сем, блимаючи задніми фарами авто, подався у джунглі.

— Е-хе-хе, — прокректав Фатухелу. — І що то з людьми роблять гроші…

Але Сем ліхтарнику ніколи не подобався, від хлопця йшло якесь незручне відчуття. І ніколи Фатухелу не хотілося довго розмовляти з цим молодим чоловіком, котрий весь час виглядає схожим на побитого собаку. Ось і зараз помчав мов навіжений. За ним кинулася зграя псів, але скоро відстали, вмостившись просто серед дороги і чекаючи повернення свого улюбленця.

Сем вперто вигарцьовував машиною на битій дорозі. Як кенгуру підстрибував на вибоїнах, бо кейс поклав під себе на сидіння. І якби не потреба якнайшвидше заховати гроші у надійне місце, обов’язково б збавив газ, тим паче, що продирався на закинуту плантацію у суцільній темряві.

Серце калаталося і озивалося полохливою луною, коли Сем зупинився біля сарайчика і спрямував світло фар так, щоб воно освітлювало вхід. Вистрибнув з машини, міцно притискаючи кейс до грудей. Крутився