Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

6) слугують основними засадами правового регулювання суспільних відносин, надають злагодженості усьому його механізмові, виступають орієнтирами формування та вдосконалення правової системи, є її каркасом, опорою, відображають об’єктивно існуючі зв’язки між елементами правової системи та соціальної системи; усувають суперечності, що виникають між ними; зумовлюють напрями нормотворчої, правозастосовної та інших форм правової діяльності;

7) акумулюють світовий досвід розвитку права, втілюють демократичні і гуманістичні традиції й одночасно становлять правові цінності, що входять до світової правової скарбниці.

Розрізняють принципи права:

1. Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права -загальноприйняті норми-ідеї (основні засади), що зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства, втілюють цивілізаційні правові здобутки протягом історії та закріплені в міжнародно-правових документах всесвітнього значення. Виникнення і подальший розвиток загальнолюдських принципів права є результатом взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права, тому їх основний «набір» є однаковим як для бажаного «міжнародного правопорядку», прогресивних міжнародних об’єднань, регіонально-континентальних (міждержавних) утворень, так і для демократичних націй, їх національних правових систем. Закріплені у Статуті ООН від 26.06.1945, Заключному Акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1.08.1975 та інших міжнародних документах, загальнолюдські принципи права служать правовими стандартами для реформування сучасних правових систем, інструментами зближення міжнародної і національних систем права.

Загальнолюдські принципи права ґрунтуються на таких цінностях права (принципи є їх концентрованим вираженням): гуманізм реалізується через визнання гідності людини та забезпечення її основоположних прав і свобод; демократизм - реалізується через втілення загальносоціальних інтересів у праві, встановлення компромісу різних соціальних груп шляхом узгодження їх інтересів (потреб); свобода реалізується через можливості вибору варіанта поведінки людини відповідно до загальнодозвільного типу правового регулювання: «дозволено все, крім прямо забороненого законом»; рівність - реалізується через взаємопов’язаність (рівність) прав і обов’язків, застосування рівних стандартів поведінки до одновидових суб’єктів; справедливість - реалізується через пропорційність (відповідність) вкладеного й отриманого в усіх формах життєдіяльності людини та її правового забезпечення, через збалансованість інтересів усіх суб’єктів суспільних відносин. В цьому принципі відображено визнання певної самоцінності людини і, отже, потреб у забезпеченні самозбереження людства.

2. Принципи національної системи права - їх «набір» має відмітні ознаки в різних правових системах, є конкретно-історичним, визначається правовими традиціями, рівнем розвитку демократії, залежить від потреб та інтересів суб’єктів їх тлумачення.

Способи виникнення принципів національної системи права:

1) закріплюються в нормах права, що містяться у приписах законів та нормативно-правових договорів, тобто текстуально легалізуються (принципи-приписи);

2) виводяться зі змісту законодавства;

3) формулюються юридичною (здебільшого судовою) практикою (наприклад, «вислухаємо й іншу сторону»).

Принципи права можуть виникати у сфері правових звичаїв (традицій), саморегуляційних (договірних та інших конкретних) правовідносин.

Види принципів національної системи права за сферою дії:

1. Загальноправові (загальногалузеві) - притаманні всій національній системі права, є загальними для систем національного і міжнародного права; більшість їх має конституційний ранг: верховенство права (пріоритетність основоположних, природних, прав і свобод); обмеженість втручання органів влади, посадових осіб у здійснення прав і свобод; захист основоположних прав і свобод людини; рівність перед законом; рівна відповідальність перед судом; відповідальність за заподіяну шкоду; єдність прав і обов’язків; гарантованість прав і свобод; неприпустимість будь-якої дискримінації у реалізації прав і свобод; неприпустимість скасування прав і свобод; здійснення правосуддя незалежними судами; юридична визначеність, тобто чітке закріплення норм права у відповідних юридичних формах (джерелах); захист довіри; правова безпека особи; заборона зловживання правами; правова законність тощо.

До загальних принципів права варто віднести також правові презумпції (добропорядність, знання закону, невинуватість) та аксіоми (відповідальність може настати тільки за провину).

2. Міжгалузеві - властиві кільком спорідненим галузям права (принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду - у кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи договору, необхідності конкуренції і заборони монополізації - у підприємницькому і банківському праві). Оскільки такі принципи, як правило, однаково виражені в нормах кількох галузей права, більшість принципів права є міжгалузевими.

3. Галузеві - притаманні конкретній галузі права, підкреслюють її особливості (принцип рівності сторін у майнових відносинах - у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін,- у міжнародному публічному праві; взаємності - у міжнародному приватному праві; рівності прав і обов’язків подружжя - у сімейному праві).

4. Підгалузеві - властиві конкретній підгалузі права (принцип банківської таємниці - у банківському праві; принцип безперервності і невичерпності використання лісових ресурсів - у лісовому праві; принципи загальності і рівності виборів при таємному голосуванні - у виборчому праві).

5. Інституційні - властиві конкретному інституту права (наприклад, принципи професіоналізму і рівного доступу до служби - інституту державної служби; принцип виконання судових і нотаріальних рішень державними виконавцями - інституту виконавчого провадження).

Особливе місце в системі принципів посідають загальні принципи міжнародного права: невтручання у внутрішні справи держави; рівність держав у міжнародних відносинах; співпраці; виконання взятих зобов’язань; незастосування сили та погрози силою; мирне вирішення спорів тощо.

Дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві, неможливо. Безсумнівним є те, що в них втілюються загальнолюдські цінності. При цьому на правову ситуацію зазвичай впливає безліч принципів (а не один).

Зміст зв’язку права і закону полягає в тому, що закон як відображення державної волі має бути адекватним формулюванням права, яке об’єктивно виникає в суспільстві. Закон стає джерелом (формою) права тільки тоді, коли відповідає праву, його сутності, тобто має соціально виправданий характер.

Співвідношення права і закону полягає в такому:

1) лише праву має надаватися законна сила, оскільки закон може бути правовим явищем лише як форма вираження права;

2) закон зобов’язаний бути завжди правовим, щоб стати обов’язковим - «дух закону» і «буква закону» не повинні мати розбіжностей.