Читати книгу - "Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту"

З Русалонькою тоді вгадали: на фото була таки вона, Софія Щербанівська. Як і з самим Мокренком. Цікаво, до речі, що себе на звороті він підписав так: «Юліан Мокренко, по пашпорту і за прийомними родителями — Сирівець, по рідному отцю-бандуристі — Мокрий, а по сердечній синівській спорідненості — Щербанівський». Ого, який лабіринтик! Отже, Софійка не була надто далека від істини, коли вважала Мокренка сином пані Вікторії! А щодо прийомних батьків… Не інакше, як ідеться про тих самих адвокатів Сирівців, яких згадувала колись екскурсоводка серед свідомої української інтелігентської громади міста! Світ тісний, усе пов’язано, нічого нема випадкового…

Кілька листів із нотами і невеличкий аркушик, на якому Юліан Мокренко описав Левка Щербанівського. «Се дуже делікатний і чулий чоловік. Однолюб у всему: від подружжя до рідного краю. Грубості з його вуст не почуєте ви ніколи жадної. Найтяжчі вирази, які коли-небудь злітали з його вуст, це хіба „квадратовий дурень“ та „свинське ідіотство“. Пробував колись-то писати поезії, але віршувальник з него не дуже. Більше має хист до гумору та сатири. Робить записі і народних сміховинок».

— Тат, якщо не рахувати останнього речення, це наче про тебе! — стішилась Софійка.

— Ну, мав же я в когось удатися! Чого б не в дідуся? — цвів і пахнув щасливий тато.

Він так надихнувся тим, що нарешті й у нього є родичі, негайно ж написав листа в Казахстан за вказаною адресою, відпросився з роботи й поїхав на пошуки в обласний архів!

Уже ввечері першого дня тато радісно звітував Софійці, аж розривалась слухавка:

— Доню, знайшов!

— Що знайшов, татку?

— Відомості про нашого пращура! Отого, котрий, ти розказувала, не присягнув Катерині другій!

— Та-ату! Давай без гумористичних передмов, будь ласка!

— Той козак — Щербань Самійло!

— Ти хотів сказати, Щербанівський?

— Я хотів сказати те, що сказав! Як ти й просила: без передмов! На Щербанівських прапрадід переписався, коли приймав дворянство!

— Тобто баба Настя…

— Атож: баба Настя, нехотячи й сама того не знаючи, повернула нам справжнє прізвище!

Оц-це то та-а-ак! А вона, Софійка, ще й сміла на це прізвище нарікати!

— Утім, тату, що дивувати? Он прадід композитора Петра Чайковського — теж насправді козак Чайка!.. — як добре, що останнім часом довелося багато читати! Правда, якби ще хоч трохи тямити в музиці, яку той Чайковський писав…

— Софійко, я ще хотів, — під кінець розмови тато зненацька посерйознішав, — порадитись… Який би мамі зробити сюрприз?.. А то знаєш, виходить, ніби зараз я вже на перший план вийшов, а вона мовби в затінок відступила…

Ну, мамі трохи затіночок не завадить, надто ж після тих кухонних розмов, про які тато й не відає, але… Але який тато чуйний та делікатний!

— А вона ж для мене завжди — центр Всесвіту! Просто казати про це забуваю, а треба!

О, тут уже тато забалакав дуже правильно!

— От уяви: приїду з квітами і на весь світ скажу їй: «Наша люба матуся»!..

— Щось романтичніше! — аж скривилась дівчинка.

— От я — дурень квадратовий! Краще «Моя найкраща і найдорожча»!

— О, це буде діло!

У тата чудово вийде і без її, Софійчиного, керівництва!

— І якогось вірша прочитав би! — додала все-таки від себе. — Тільки не свого, а… Вона Василя Стуса і Василя Симоненка любить! Каже, що в них любовна лірика, як її… потужна, чоловіча!

— Ти що, так і каже? Господи, скільки ще в ній таємниць!

— А в тобі, татусю, виявляється, багато прихованої романтики! Винось її на люди частіше!

— Згоден, Софійко. Так і буде!

— Ага, і ще, до речі! — згадала і сама вразилась: — Мама якось говорила, що й Василь Симоненко по мамі Щербань!

— Невже? Після такого вже гріх не бути романтиком!

А так нам усім і треба, а так!

— І ще: Симоненкам, точніше Щербанівській гілці його роду, теж було надано за козацькі заслуги дворянство. Але Василь жартував, ніби дід ту дворянську грамоту скурив на цигарки. Що це значить, як думаєш?

— Що не титули нам головне, а наша людяність.

— Точно, татусю! Я тебе люблю!

Боже, як добре мати рідну душу, яка розуміє з півслова! Гарно жити на світі!

До речі, в цій радісній катавасії отримав цукерочку і Сашко. Тітонька Сніжана, яку, відколи діло повернуло на перемогу, втаємничили в усі справи, прочувши, що ім’я татового прадіда Олександер Щербанівський, авторитетно заявила:

— А ви знаєте, що імена до імен притягуються? Кажу це як дружина і мати двох Сергіїв! Так що у вашім роду може з’явитися ще якийсь Олександр!