Читати книгу - "Диявол у Білому місті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Частину провини за незавершеність ландшафту він узяв на себе: не зумів знайти гідного довіри уповноваженого в Чикаго після смерті Гаррі Кодмена. 15 квітня 1893 року він писав до Джона: «Боюся, ми припустилися помилки, настільки довіривши справу Ульріхові з Філом. Ульріх, маю надію, не є свідомо нечесною людиною, але він настільки впертий, що через це готовий на обман і хитрощі, йому не можна довіряти. Він витрачає більшу частину своєї енергії на те, чим узагалі не слід займатися… Я не можу довіряти йому день при дні».
Розчарування в Ульріхові в нього більшало, довіри меншало. Згодом в іншому листі до Джона він сказав: «Ульріх мимоволі невірний нам. Складність у тому, що він є людиною амбітною і честолюбною понад міру; він більше хоче показати себе надзвичайно активним, старанним і всіляко корисним, ніж досягти гарних результатів у Л. А. [44]».
Особливі підозри в Олмстеда викликало рабське запобігання Ульріха перед Бьорнемом. «Він — усюди на території, зайнятий ледь не всіма справами, а містер Бьорнем і кожен із голів відділів увесь час гукають: “Ульріху!” Ходячи територією з Бьорнемом, я помітив, що він раз у раз каже своєму секретареві: “Скажіть Ульріху, хай…” зробить те чи інше. Я заперечую, але користі від цього мало. Я ніколи не можу знайти його на робочому місці, якщо не призначу зустріч спеціально, і то йому нетерпеливиться швидше скінчити й піти».
У глибині душі Олмстед боявся, що Бьорнем замість нього почне дослухатися до думки Ульріха. «Мабуть, наш час уже добіг кінця — наша співпраця скінчилася, і боюся, що Бьорнем уже налаштований відпустити нас і довіряти лише Ульріхові, адже Бьорнем не настільки компетентна особа, щоб розуміти некомпетентність Ульріха й необхідність продуманих рішень. Мушу бути дуже обережним, щоб не наганяти на Бьорнема нудьгу: адже він надзвичайно перевантажений».
Швидко поставали й інші перешкоди. Не підвезли важливий вантаж із рослинами з Каліфорнії, при тому, що матеріалу до посадки й так критично бракувало. Навіть чудова погода, яка стояла перші два тижні квітня, спричиняла затримки. Дощу не було, постачання води на території парку ще не було належно організовано, отже, Олмстед не міг засаджувати голі ділянки землі. Пил, який здіймався з вітром — «жахливий пил», за його словами, «регулярні пустельні бурі», — й надалі колов очі й кидав дрібні камінці в запалений рот. «Я намагаюся зрозуміти, чому видається, що в нас зроблено так мало… — писав він. — Гадаю, громадськість на якийсь час дуже розчарується в нашій праці, буде незадоволена, і виникне необхідність у сильній руці, яка ближчими тижнями не даватиме Ульріхові спрямовувати енергію в невідповідних напрямках».
21 квітня Олмстед знову опинився в ліжку «із хворим горлом, болючим зубом і такими болями, які заважають спати».
Попри все це, він поступово почав дивитися на все оптимістичніше. Коли він не зосереджувався на безпосередніх затримках і дволикості Ульріха, то помічав поступ. На бережках Лісового острова якраз почали рясніти свіжа зелень і цвіт, а японський храм Ху-ден, створений у Японії і зібраний на місці японськими майстрами, практично не відвертав око від лісових хащ. Електричні човники прибули й виявилися дуже симпатичними, саме такими, як сподівався Олмстед, а птаство на лагунах створювало чарівні сплески енергії на противагу статичним білим масам Почесного двору. Олмстед визнавав, що для робітників Бьорнема неможливо завершити фарбування і латання будівель до 1 травня і що його власна робота буде далекою від завершеності, але покращення ситуації було для нього очевидне. «Залучено більше людей, — писав він, — і кожен день видно з праці».
Проте й ця іскорка оптимізму була готова згаснути: потужний циклон насувався до Чикаго з прерій.
У цей період (точна дата невідома) молочник Джозеф Мак-Карті зупинив свій візок біля чиказького парку Гумбольдта. Було близько одинадцятої години ранку. Його увагу привернув якийсь чоловік у парку. Молочник зрозумів: він знає цього чоловіка: то Патрік Прендерґаст, поширювач газет з «Inter Ocean».
Химерним було те, що Прендерґаст ходив колами. А ще дивніше — він ходив, закинувши голову й насунувши капелюх на обличчя.
На очах у Мак-Карті Прендерґаст наскочив на дерево.
Почалися дощі. Спочатку Бьорнема це не турбувало. Дощ прибив пил, що здіймався від незасаджених ділянок, яких, на жаль для нього, було забагато, дахи вже збудовано, навіть на Будинку виробників і вільних мистецтв.
«Іде дощ, — писав Бьорнем до Марґарет у вівторок 18 квітня, — і я вперше кажу про це: ну й нехай. Мої дахи нарешті в такому чудовому стані, що не бояться протікань».
Але дощ тривав і посилювався. Уночі проти електричних ліхтарів він падав так густо, що струмені води майже не просвічували. Пилюку він перетворив на грязюку, в якій грузли коні й буксували фургони. І він знайшов дірки в дахах. У середу вночі над Джексон-парком пройшла особливо потужна злива, і незабаром зі скляної стелі Будинку виробників і вільних мистецтв линули шістдесятиметрові струмені води — просто на експонати. Бьорнем об’єднав зусилля цілої армії робітників і охорони, які півночі боролися з протіканням у будівлі.
«Минулої ночі була найстрашніша буря, яку ми тільки бачили в Джексон-парку, — писав Бьорнем до Марґарет у вівторок. — Не пошкодило ні
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диявол у Білому місті», після закриття браузера.