Читати книгу - "Скоґландія"

Ярвен з полегкістю кивнула головою.

— Малі, а чи не згадував Норлін коли-небудь про якусь місцевість? — спитав Йоас. — Не думаю, що вони запроторили твого батька до котроїсь із в’язниць, це привернуло б надто велику увагу. З розповіді Ярвен напрошується висновок, що його примістили десь у звичайнісінькому будинку, тільки той будинок схований від людських очей. А то чого б вони так потерпали, що він од них утече?

— Угу, — буркнула Малена.

— Гадаєш, він скоріше на півдні? — провадив Йоас. — Подумай гарненько, Малі! Чи на півночі? Що ти про це думаєш?

Малена здвигнула плечима й тихо промовила:

— У Норліна, як-не-як, стільки людей! А Скоґландія така велика… Є такі дрімучі ліси, в нетрях яких ще ніколи не ступала людська нога! Звідки ж мені знати…

Вона не доказала. Нападники вискочили з кущів блискавично й усі одночасно. Навіть якби втікачі встигли закричати, їм би це однаково не допомогло: поблизу не було нікого, хто б їх почув. До того ж нападники про всяк випадок відразу позатискали їм роти. Їх налічувалося щонайменше чоловік шість, і ніякої форми на них не було.

«Отже, таки ніщо не допомогло, — подумала Ярвен, сама вражена тим, як ясно мислить. — Виходить, ми знов у Норлінових руках».

Один тримав її за плечі, другий — за ноги. Не дуже обережно її поклали в іржавий кузов старенького комбі, відразу за нею — Малену й нарешті Йоаса.

«Добре, що хоч не позатикали кляпами ротів». Ярвен перехопила очима Маленин погляд. На її подив, у тому погляді мало не світилася радість.

Помилки бути не могло. Малена, юна принцеса Скоґландська, всміхалася.

Ярвен не здивувалася, коли комбі, гуркочучи, завернув на галявину й спинився перед жовтою хатиною. Небом пропливали важкі сірі хмари, а вдалині, як їй здалося, вже чулися перші перекоти грому. А загалом тут усе дихало спокоєм.

Усю дорогу сюди Малена тільки те й робила що всміхалася. Побачивши її усмішку, Ярвен одразу здогадалася, що нападників, які оце захопили їх, послав не віце-король; а крім того, солдати чи поліцейські були би в уніформі. Їх могли викрасти лише бунтарі. Нападники привезли їх назад до Нагіри.

Ватажок бунтарів чекала на них, стоячи у відчинених дверях.

— Обережно! — гукнула вона, коли нападники відкинули задній борт автомобіля. — Я ж бо казала вам, з ними треба обходитись обережно! Вони нам не вороги!

Один із молодиків розв’язав Ярвен ноги.

— Побачимо ще! — гукнув він через плече до Нагіри. Потім підштовхнув Ярвен під бік і скомандував: — Злазь!

Ярвен спробувала випростатись. Їхали вони не довго, та помалу в неї виникло таке враження, ніби останніми днями її тільки й викрадають, зв’язують та возять по Скоґландії.

— Отже, це знову ви, — промовила Нагіра. — І ти, Йоасе. Цього разу й ти.

Звичайно, це була та сама жінка, яка напередодні давала їм з Маленою попити. Але тепер Ярвен з подивом завважила, як цілковито вона змінилася. Ще вчора жінка мала стомлений, виснажений вигляд людини, що втратила майже всі надії; сьогодні Нагіра, навпаки, справляла враження багато молодшої, сповненої енергії, майже радісної.

— Яка ж я дурна, що вчора не відразу збагнула, хто були мої гості!

Вона жестом руки запросила всіх трьох сідати на кушетку в кухні. Йоас уперто крутнув головою, і один з Нагіриних людей уже надався був посадити його силоміць, але Нагіра махнула рукою й мовила:

— Облиш.

Телевізор на комоді працював так само з вимкненим звуком. Ярвен розгледіла Больштрема, який, широко розмахуючи руками, щось казав перед мікрофоном.

— Що довше вони розбалакують про теракт на стадіоні, то вочевидь більшою стає загроза, — промовив чоловік, який, коли вони ввійшли на кухню, вже тут сидів. — Я про все це вже просто не можу слухати. Щойно один уже дав зрозуміти, що коли на північ не ввести війська, то бунтарів навряд чи пощастить прибрати до рук. Вони хочуть схопити тебе, Нагіро!

— Хіба це новина, Тілокі?! — відказала Нагіра. — А тепер на хвильку відірви очі від телевізора. У нас — принцеси!

— A-а, вітаю! — кинув Тілокі. — Ніколи б не подумав, що познайомлюся одразу з вами обома та ще й за таких обставин!

Ярвен звела погляд на Малену. Тим часом усмішка в тієї на вустах уже згасла, але вигляд